Він просить нас бути Його руками
Шеріл A. Есплін
Перший радник у Генеральному президентстві Початкового товариства
Істинне служіння за прикладом Христа є безкорисливим і зосереджене на інших.
“Любіть один одного! Як Я вас полюбив”1. Ці слова, які проспівав цей видатний хор, промовив Ісус лише за кілька годин до Своєї величної викупної жертви—жертви, яку старійшина Джеффрі Р. Холланд описав як “найвеличніший вияв чистої любові, яку будь-коли було продемонстровано в історії цього світу”2.
Ісус не лише навчав нас любити, але й жив за Своїми вченнями. Протягом Свого служіння Ісус “ходив … добро чинячи”3 і “закликав усіх наслідувати Його приклад”4. Він навчав: “Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже”5.
Президент Томас С. Монсон, який зрозумів заповідь любити і жив за нею, сказав: “Я вважаю, що Спаситель каже нам, що якщо ми не губимо себе у служінні іншим, то наше життя має небагато сенсу. Ті, хто живуть лише для себе, зрештою зсихаються і, … втрачають своє життя, у той час як ті, хто втрачають себе у служінні іншим, ростуть і розквітають—і в результаті рятують своє життя”6.
Істинне служіння за прикладом Христа є безкорисливим і зосередженим на інших. Одна жінка, яка доглядала свого чоловіка-інваліда, пояснила це так: “Не думайте про свою роботу як про тягар, думайте про неї, як про можливість дізнатися, що таке справжня любов”7.
Виступаючи на духовному вечорі УБЯ, сестра Сондра Д. Хістон запитала: “Що було б, якби ми могли дійсно зазирнути в серця одне одного? Чи зрозуміли б ми одне одного краще? Будучи здатними відчути те, що відчувають інші, побачити те, що бачать інші, і почути те, що чують інші, чи знайшли б ми і чи виділили б час на те, щоб служити іншим, і чи ставилися б ми до них по-іншому? Чи ставилися б ми до них з більшим терпінням, більшою добротою і більшою толерантністю?”
Сестра Хістон розповіла про випадок з її служіння у таборі Товариства молодих жінок. Вона сказала:
“Oдна з наших … промовців на духовну тему … навчала нас того, що означає “бути”. Однією з її фраз … була така: “Будьте тим, хто робить крок, аби пізнати інших і служити їм—відкиньте дзеркала і подивіться у вікно”.
Для того, щоб це продемонструвати, вона викликала одну з молодих жінок і попросила її стати обличчям до себе. Потім [вона] узяла дзеркало і поставила його між молодою жінкою і собою, щоб вона, [промовець], дивилася у дзеркало у той час, коли намагалася говорити з молодою жінкою. Не дивно, що це навіть не починало бути схожим на ефективну чи сердечну розмову. Це був переконливий наочний урок, який продемонстрував, як важко спілкуватися з іншими і служити їм, якщо ми занадто непокоїмося самі про себе і наші потреби і дивимося лише на це. Потім [вона] відклала дзеркало, взяла раму вікна і помістила її між своїм обличчям та обличчям молодої жінки. … Ми змогли побачити, що молода жінка стала центром [її] уваги і що істинне служіння вимагає, щоб ми зосереджувалися на потребах та емоціях інших людей. Часто ми настільки непокоїмося про себе і наші заклопотані життя—коли дивимося у дзеркала, намагаючись знайти можливості для служіння—що не можемо добре бачити крізь вікна служіння”8.
Президент Монсон часто нагадував нам, що нас “оточують ті, хто потребують нашої уваги, заохочення, підтримки, утішення чи доброти—це можуть бути члени сім’ї, друзі, знайомі чи незнайомці”. Він сказав: “Ми всі—руки Господа тут, на землі, і маємо доручення служити і надихати Його дітей. Він покладається на кожного з нас”9.
Минулого року у січні журнали Friend (Друг) і Ліягона запросили дітей усього світу виконати пораду Президента Монсона—бути руками Господа. Дітей попросили здійснити якесь служіння—велике чи мале. Потім їх попросили обвести на аркуші паперу контур своєї руки, вирізати його, написати, яке служіння вони виконали, і прислати ці аркуші до редакцій журналів. Можливо багато хто з вас, хто слухає цього вечора, є тими з тисяч дітей, хто виконали милосердне служіння і надіслали записи про це10.
Якщо діти змолоду навчаються любити інших і служити їм, вони встановлюють для себе модель служіння на решту свого життя. Часто діти навчають нас усіх, що вияви любові і служіння не повинні бути великими і грандіозними, аби бути змістовними і змінити щось на краще.
Учитель Початкового товариства поділилася наступним прикладом. “Сьогодні,—сказала вона,—наш клас дітей п’яти і шести років виготовляв намисто любові. Кожна дитина намалювала на смужках паперу зображення: одне—самих себе, одне—Ісуса і деяких членів їх сім’ї, чи когось для них близького. Ми склеїли з цих смужок кільця, які поєднувалися одне з одним, утворивши ланцюг, з якого ми зробили намисто любові. Поки діти малювали, вони говорили про свої сім’ї.
“Хезер сказала: “Мені здається, що моя сестра мене не любить. Ми завжди б’ємося. … Я навіть ненавиджу себе. У мене погане життя”. І вона поклала голову на свої руки.
Я думала про її сімейні обставини і відчувала, що можливо у неї дійсно важке життя. Але після того, як Хезер це сказала, Анна, яка сиділа з іншого кінця столу, відповіла: “Хезер, я поміщу тебе у своєму намисті між мною та Ісусом, бо Він тебе любить і я тебе люблю”.
Коли Анна сказала це, Хезер підповзла під столом до Анни й обняла її.
В кінці уроку, коли бабуся Хезер прийшла її забрати, дівчинка сказала: “Ти знаєш, бабусю? Ісус любить мене”.
Коли ми простягаємо руки любові і служіння навіть у найнезначніші способи, серця змінюються і пом’якшуються, бо інші відчувають любов Господа.
Та іноді, через те, що нас оточує велика кількість людей, які потребують допомоги і полегшення тягарів, може бути складно задовольнити багато нагальних потреб.
Сестри, дехто з вас, хто слухає, можуть відчувати перенапруження від служіння для задоволення потреб сім’ї. Пам’ятайте, що у тій рутинній і часто нудній роботі ви “служите вашому Богові”11.
Інші з вас можуть відчувати порожнечу, яку можна наповнити, якщо пошукати по сусідству, чи у найближчій громаді можливості полегшити тягарі одне одного.
Усі ми можемо включити у наше щоденне життя якесь служіння. Ми живемо у світі, сповненому суперечок. Ми служимо тоді, коли не критикуємо, коли відмовляємося пліткувати, коли не судимо, коли усміхаємося, коли висловлюємо подяку і коли ми терплячі і добрі.
Інші види служіння вимагають часу, завбачливого планування і додаткової енергії. Але вони варті усіх ваших зусиль. Ми могли б почати, запитавши самих себе:
-
Кому з мого кола впливу, я могла б сьогодні допомогти?
-
Скільки часу і які ресурси в мене є?
-
Як я можу використати свої таланти і навички для благословення інших?
-
Що ми можемо зробити як сім’я?
Президент Дітер Ф. Ухтдорф навчав:
“Ви повинні робити … те, що робили учні Христа у кожному розподілі: радьтеся разом, використовуйте всі доступні джерела, шукайте натхнення Святого Духа, питайте Господа про Його підтвердження, а потім засукуйте рукави і ставайте до роботи.
Я даю вам обіцяння:—сказав він.—Якщо ви будете дотримуватися цього взірця, то отримаєте конкретний провід про те хто, що, коли, і де стосовно надання допомоги в Господній спосіб”12.
Намагаючись уявити, як воно буде, коли Спаситель прийде знову, я згадую Його прихід до нефійців, коли Він сказав:
“Чи маєте хворих серед вас? Приведіть їх сюди. Чи маєте ви кривих, або сліпих, або кульгавих, або скалічених, або прокажених, або сухоруких, або глухих, або яких інших стражденних? Приведіть їх сюди, і Я зцілю їх, бо Я маю співчуття до вас; Моє нутро сповнене милості. …
[Спаситель] зцілив кожного”13.
А поки що Він просить нас бути Його руками.
Я пізнала, що саме любов до Бога і до ближніх дає сенс життю. Давайте наслідувати приклад нашого Спасителя і Його настанову допомагати іншим з любов’ю.
Я свідчу про реальність обіцяння президента Генрі Б. Айрінга, “що якщо [ми будемо] використовувати [наші] дари, щоб служити іншим, [ми] відчуємо любов Господа до тієї людини. [Ми будемо] також відчувати Його любов до [нас]”14. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
Примітка: 2-го квітня 2016 року сестру Есплін було звільнено з покликання першого радника у генеральному президентстві Початкового товариства.