Бачити себе у храмі
Брати і сестри, я молюся, щоб кожен з нас шанував Спасителя і зробив усі необхідні зміни, аби бачити себе у Його священних храмах.
Просування вперед Господнього плану спасіння протягом цього розподілу повноти часів майже неможливо осягнути1. Прикладом цього є оголошення Президентом Томасом С. Монсоном про будівництво 4-х нових храмів, яке пролунало на цій сесії конференції. Коли в 1963 р. Президента Монсона було покликано стати апостолом, у світі було 12 діючих храмів2. З освяченням храму в центрі міста Прово, зараз їх 150, а коли буде освячено всі храми, про будівництво яких оголошено, їх стане 177. Тож ми маємо привід для смиренної радості.
Сто вісімдесят років тому, саме в цей день, 3 квітня 1836 р., пророку Джозефу Сміту та Оліверу Каудері відкрилось у Кертлендському храмі величне видіння. Це сталося рівно через тиждень після освячення того храму. У цьому видінні вони побачили Господа, Який стояв над поручнями кафедри храму. Серед іншого Спаситель проголосив:
“Нехай серця ваших братів радіють, і нехай радіють серця всього Мого народу, який силою своєю побудував цей дім у Моє ім’я.
Бо ось, Я прийняв цей дім, і Моє ім’я буде тут; і Я являтимуся Моїм людям в милості в цьому домі”3.
Під час тієї священної події явилися давні пророки, серед яких Ілля, який передав ключі для виконання важливих храмових обрядів.
Ми відчуваємо, як зараз радіють члени Церкви і місіонери в Кіто, Еквадор; Харарі, Зімбабве; Белемі, Бразилія, та Лімі, Перу, виходячи з того, що сталось у Бангкоку, Таїланд, один рік тому, коли було оголошено про будівництво там храму. Сестра Шеллі Сіньор, дружина тодішнього президента Таїландської Бангкокської місії, Девіда Сіньора, надіслала електронною поштою листа родичам і друзям, щоб розповісти, що після того, як вони почули оголошення Президента Монсона про будівництво там храму, було “12 безсонних годин і безліч сліз щастя”. О пів на дванадцяту ночі вони зателефонували своїм помічникам президента місії і повідомили їм новину. Помічники зателефонували всім місіонерам. А потім відзвітували, що “вся місія не спить посеред ночі і аж підстрибує в ліжках від радості”. Сестра Сіньор жартівливо увіщувала родичів і друзів: “Будь ласка, не повідомляйте про це в Місіонерський відділ!”4
Глибока духовна реакція членів Церкви у Таїланді була такою ж сильною. Я переконаний, що мали місце духовна підготовка в серцях і домівках та прояви з небес, які підготовляли святих у місцевостях, де будуть розташовані ці новооголошені храми.
У сестри Сіньор у Таїланді було кілька особливих ручних дзеркал, виготовлених для того, щоб вона могла з їхньою допомогою навчати, особливо сестер. На дзеркалі був вигравіюваний храм і слова “Бач себе у храмі”. Коли люди дивилися у дзеркало, вони бачили себе у храмі. Подружня пара Сіньорів навчала зацікавлених Церквою і членів Церкви уявляти себе у храмі та робити необхідні зміни у способі життя і духовно готуватися до досягнення цієї мети.
Цього ранку я закликаю кожного з вас, де б ви не жили, бачити себе у храмі. Президент Монсон сказав: “Поки ви не увійдете до Господнього дому й не отримаєте всіх благословень, які чекають на вас там, ви не отримаєте всього, що вам може запропонувати Церква. Найважливішими й вінцевими благословеннями членства в Церкві є ті благословення, які ми отримуємо в храмах Бога”5.
Незважаючи на нестачу праведності у світі, ми живемо у священний, святий час. Пророки з люблячими і сповненими палким прагненням серцями протягом століть описували наші дні6.
Пророк Джозеф Сміт, цитуючи книгу Овдія7 зі Старого Завіту і 1 Петра8 з Нового Завіту, визнав величну мету Бога у тому, що Він явив хрищення за померлих і дозволив нам бути спасителями на горі Сіон9.
Господь дав процвітання нашому народу і забезпечив ресурсами і пророчим скеруванням, щоб ми могли бути доблесними у дотриманні наших храмових обов’язків як щодо живих, так і померлих.
Завдяки відновленій євангелії Ісуса Христа ми розуміємо мету життя, Батьків план спасіння для Його дітей, викупну жертву Спасителя та центральну роль сімей в устрої небес10.
Поєднання зростаючої кількості храмів і передових технологій для виконання нашого священного обов’язку з сімейної історії заради наших предків робить цей час найблагословеннішим в усій історії. Я радію надзвичайній відданості нашої молоді в індексуванні та пошуку їхніх предків, а потім роботі з виконання хрищень і конфірмації у храмі. Ви в буквальному сенсі є серед тих, кого у пророцтві названо спасителями на горі Сіон.
Як нам підготуватися до храму?
Ми знаємо, що праведність і освячення є невід’ємними складовими підготовки до храму.
В Ученні і Завітах у 97-му розділі написано: “І якщо Мої люди збудують дім Мені в ім’я Господа і не дозволять нічому нечистому увійти в нього, щоб його не було осквернено, Моя слава буде на ньому”11.
До 1891 року Президент Церкви підписував кожну храмову рекомендацію, щоб захистити святість храму. Потім цей обов’язок було делеговано єпископам і президентам колів.
Ми дуже прагнемо, аби члени Церкви жили так, щоб бути гідними храмової рекомендації. Будь ласка, не вбачайте у храмі якусь віддалену і, можливо, недосяжну ціль. Працюючи зі своїм єпископом, більшість членів Церкви можуть досягти відповідності всім праведним вимогам у відносно короткий період часу, якщо мають рішучість стати гідними і повністю каються у гріхах. Складовою цього є готовність простити себе і не зосереджуватися на своїх недосконалостях чи гріхах, як на тому, що робить нас недостойними увійти колись у святий храм.
Спасителева Спокута була здійснена для всіх Божих дітей. Його викупительна жертва задовольняє вимоги справедливості для всіх тих, хто дійсно покаявся. У Писаннях це описано надзвичайно чудово:
“Коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг”12.
“І не буду вже згадувати їм [їх]”13.
Ми запевняємо вас, що життя за праведними принципами принесе вам і вашій сім’ї щастя, самореалізацію і мир14. Члени Церкви, як дорослі, так і молодь15, самі засвідчують свою гідність, відповідаючи на запитання для отримання храмової рекомендації. Ключовою вимогою є зростання нашого свідчення про Бога Батька, Його Сина Ісуса Христа та відновлення Його євангелії, і наявність досвіду священнослужіння Святого Духа.
Благословення храму—численні
Основними благословеннями храму є обряди піднесення. Євангельський план зосереджено на піднесенні і він включає в себе укладання священних завітів з Богом і їх дотримання. Для живих, за винятком хрищення і конфірмації, виконання цих обрядів і укладання завітів здійснюється у храмі. За померлих у храмі виконуються всі спасительні обряди і укладаються всі завіти.
Бригам Янг навчав: “Немає нічого такого, що Господь міг би зробити для спасіння людства, але знехтував це зробити; … усе, що може бути виконано для їхнього спасіння, незалежно від них, було виконано Спасителем і в Ньому”16.
Церковні провідники організовують коли, приходи, кворуми, допоміжні організації Церкви, місії тощо у наших каплицях та інших будівлях. Господь організовує вічні сім’ї тільки у храмах.
Очевидно, що люди зі зламаним серцем і скрушеним духом, які повністю покаялися у своїх гріхах, цілковито прийнятні для Господа в Його святому домі17. Ми знаємо, що “не дивиться Бог на обличчя”18. Одним з того дорогоцінного, що мені подобається у храмі, є те, що серед його відвідувачів немає розрізнення за статком, званням або будь-яким становищем. Ми всі рівні перед Богом. Всі вдягнені в біле, щоб показати, що ми є чистим і праведним народом19. Усі сидять один біля одного з прагненням у своїх серцях бути гідними синами і дочками люблячого Небесного Батька.
Лише подумайте, по всьому світу жінки і чоловіки можуть через “священні обряди й завіти, які можна отримати у святих храмах, … повернутися в присутність Бога [і] … об’єднатися навічно”20. Вони роблять це у прекрасній священній кімнаті для запечатування, і це доступно всім членам Церкви, гідним відвідувати храм. Після того, як вони укладають ці завіти, вони можуть “бачити себе у храм[ових]” дзеркалах, розташованих одне навпроти одного. “Разом храмові дзеркала відображають образи в обидва боки, які, здається, простягаються у вічність”21. Ці відображені образи допомагають нам думати про батьків, дідусів і бабусь та всі попередні покоління. Вони допомагають нам усвідомлювати священні завіти, які поєднують нас з усіма прийдешніми поколіннями. Це надзвичайно важливо і це починається, коли ви бачите себе у храмі.
Президент Говард В. Хантер радив нам: “Поміркуйте над величними вченнями, що містяться в молитві освячення Кертлендського храму, в молитві, яка, за словами пророка Джозефа Сміта, була дана йому через одкровення. Це та молитва, яка продовжує благословляти нас індивідуально, як сімʼї і як народ через силу священства, яку Господь дав нам, щоб застосовувати в Його святих храмах”22. Ми вчинимо добре, якщо вивчимо 109-й розділ Учення і Завітів і дослухаємося до увіщування Президента Хантера “зробити храм Господа величним символом [нашого] членства в Церкві”23.
Храм також є місцем прихистку, вдячності, настанов, розуміння і “усього, що стосується царства Бога на землі”24. Протягом мого життя він був місцем спокою і миру в світі, який буквально перебуває в сум’ятті25. Як чудово в цьому священному місці залишити позаду клопоти цьогосвітні.
Часто у храмі, а також займаючись сімейно-історичним пошуком, ми відчуваємо спонукання і враження від Святого Духа26. Іноді у храмі завіса між нами і тими, хто знаходиться по її інший бік, стає дуже тонкою. Ми отримуємо додаткову допомогу в наших зусиллях бути спасителями на горі Сіон.
Кілька років тому в одному з храмів у Центральній Америці дружина одного з наших нині почесних генеральних авторитетів допомагала батьку, матері та їхнім дітям укласти вічні завіти у кімнаті для запечатувань, де розташовані храмові дзеркала. Коли вони завершили і дивилися в ті дзеркала, вона помітила, що у дзеркалі є обличчя, якого не було в кімнаті. Вона запитала матір і дізналась, що їхня дочка померла і, відповідно, не була фізично присутньою. Тоді померлу дочку за допомогою повірниці додали у цей священний обряд27. Ніколи не недооцінюйте допомоги з іншого боку завіси, що приходить у храмах.
Будь ласка, знайте, як палко ми прагнемо, щоб кожен зробив всі необхідні зміни, аби стати гідним храму. З молитвою оцініть, де ви знаходитеся у своєму житті, прагніть скерування Духа і поговоріть зі своїм єпископом про те, як вам підготуватися до храму. Президент Томас С. Монсон сказав: “Для вас немає більш важливої мети, над якою вам слід працювати, ніж стати гідними відвідування храму”28.
Спаситель “є головним, непорушним наріжним каменем нашої віри і Його Церкви”
Два місяці тому я мав привілей брати участь з президентом Генрі Б. Айрінгом у переосвяченні храму в Суві, Фіджі. То була особлива, священна подія. Завдяки мужності президента Айрінга і сильним духовним враженням, переосвячення відбулося незважаючи на найлютіший циклон з усіх будь-коли зареєстрованих у південній півкулі. Молодь, місіонери і члени Церкви отримали фізичний і духовний захист29. У цьому явно відчувалася рука Господа. Переосвячення храму в Суві, Фіджі, було прихистком від бурі. Часто, коли ми потрапляємо в шторми життя, ми стаємо свідками того, як Господь Своєю рукою дає вічний захист.
Перше освячення храму в Суві, Фіджі, 18 червня 2000 р. також було незвичайним. Коли будівництво храму добігало кінця, група повстанців захопила в заручники членів парламенту. Середмістя Суви, Фіджі, було охоплене мародерством і пожежами. Військові оголосили військовий стан.
Як президент території, я вирушив з чотирма президентами фіджійських колів у казарми Квін Елізабет і ми зустрівся там з військовим керівництвом. Після того, як ми дали пояснення щодо запланованого освячення, вони висловили підтримку, але водночас і занепокоєння щодо безпеки Президента Гордона Б. Хінклі. Вони рекомендували провести коротке освячення без жодних подій поза межами храму, таких, як церемонія закладення наріжного каменя. Вони наголосили, що будь-хто зовні храму може стати потенційною жертвою насильства.
Президент Хінклі схвалив проведення однієї короткої сесії освячення лише з новим президентством храму і кількома місцевими провідниками; нікого іншого не було запрошено через небезпеку. Однак він рішуче промовив: “Якщо ми освячуємо храм, у нас буде церемонія закладення наріжного каменя, оскільки Ісус Христос є головним наріжним каменем і це Його Церква”.
Коли ми насправді вийшли назовні, щоб провести церемонію закладення наріжного каменя, там не було жодних людей, які не належать до Церкви, дітей, ЗМІ або когось іншого. Але відданий пророк продемонстрував свою мужність і непохитну вірність Спасителю.
Згодом, говорячи про Спасителя, Президент Хінклі сказав: “Немає рівного Йому. І ніколи не було. І ніколи не буде. Дякуємо Богові за дар Його Улюбленого Сина, Який віддав Своє життя, щоб ми могли жити, і Який є головним, непорушним наріжним каменем нашої віри і Його Церкви”30.
Брати і сестри, я молюся, щоб кожен з нас шанував Спасителя і зробив усі необхідні зміни, аби бачити себе у Його священних храмах. Чинячи так, ми можемо досягти Його святих цілей і підготувати себе та наші сім’ї до всіх благословень, які Господь і Його Церква можуть дарувати у цьому житті та у вічності. Я виголошую моє тверде свідчення, що Спаситель живий. В ім’я Ісуса Христа, амінь.