Прийди заради свого хлопця

Росс Дж. Девідсон мол., шт. Техас, США

Після того, як Дух зворушив батька під час мого висвячення у священство, він повернув своє життя на 180 градусів.

Я став активним у Церкві, коли мій дядько Білл узяв мене і двох моїх сестер до Початкового товариства. Учителька Початкового товариства, Джин Річардсон, була уособленням дбайливої матері. Мені подобалася вона і мої нові друзі в церкві, які ставилися до мене набагато краще, ніж сусідські діти. Тож я вирішив залишитися.

Коли наближався мій 12-й день народження, єпископ Дал Гаймон запропонував мені отримати Ааронове священство і бути висвяченим у чин диякона. Я не дуже розумів, що це означає, але погодився. Потім він сказав: “А чому б тобі не попросити свого тата прийти разом з тобою наступної неділі, і ми тебе висвятимо”.

Батько і його сім’я перестали ходити до церкви, коли йому було років 13. Ставши дорослим, він проводив більшість вихідних у місцевих барах або на рибалці. Під час Другої світової війни він служив у ВМС США, а також брав участь у Корейській війні. Він палив сигари, пив і лаявся, але у нашому невеличкому містечку в штаті Монтана всі його знали як чесну і справедливу людину.

Коли наступної неділі батько повів мене до церкви—це стало подією. У належний час єпископ Гаймон покликав мене і попросив сісти на стілець. Кілька чоловіків—але серед них не було мого батька—поклали свої руки мені на голову і виконали обряд.

Я відчув значну вагу кількох великих рук на своїй голові. Батько, який сидів поблизу, відчув вагу, яка також тиснула на нього—але у грудях. Внутрішній голос промовив йому: “Ти маєш прийти сюди заради свого хлопця, коли це станеться наступного разу”.

Упродовж наступних тижнів батько повернув своє життя на 180 градусів і почав кожної неділі ходити до церкви. Невдовзі Церква стала центром нашого сімейного життя.

Батько став порадником у моєму кворумі дияконів, учителів і священників; моїм вчителем Недільної школи, а також тренером баскетбольної, софтбольної та волейбольної команд. Коли ми були напарниками в домашньому вчителюванні, тато допомагав іншим чоловікам та сім’ям повертатися до активності в Церкві.

Завдяки батьковій допомозі я пережив особисте навернення, яке дуже мене змінило. З того часу я намагався бути чуйним до чоловіків, які, подібно до мого батька, могли відгукнутися на запрошення стати найкращими батьками.

Я завжди буду вдячний за те, що 60 років тому зробили дядько Білл, добра вчителька Початкового товариства, мудрий єпископ і мій тато.