Підготуйте свій духовний ґрунт

Брат Мілтон Камарго

Перший радник у генеральному президентстві Недільної школи

Притча про сіяча може допомогти нам підготуватися до вивчення в цьому році Нового Завіту за програмою За Мною йдіть.

Одна з моїх найулюбленіших притч у Новому Завіті—це притча про сіяча, що міститься в Maтвій 13:3–23 (див. також Maрк 4:3–20; Лука 8:5–15). У цій притчі способи, у які люди приймають слово (зерна), порівнюються з різними видами ґрунту. Ми дізнаємося, що кожен вид ґрунту має свої важливі характеристики—хороші або погані.

Ми часто читаємо цю притчу, думаючи, що в ній описується готовність людей прийняти євангелію та жити за нею. Хоча це так і є, на мою думку, ця притча може також описувати наш особистий розвиток під час зростання у вірі та євангельському знанні. Інакше кажучи, ми не залишаємося постійно прив’язаними до певного типу або рівня вірувань. Ми, застосовуючи віру та зусилля, можемо покращувати свій духовний ґрунт, аби приносити кращий плід.

Я б хотів проаналізувати цю думку з вами, бо це допомогло мені глибше зрозуміти цю притчу. Я упевнений, що якщо ми, готуючись до навчання за програмою За Мною йдіть у цьому році, переглянемо притчу про сіяча, це допоможе нам підготувати свої серця до отримання євангельської істини.

Отримання євангельських зерен

З цієї притчі ми дізнаємося, що коли сіяч сіяв:

Частина зерна впала біля дороги і птахи його з’їли.
Частина впала на кам’янистий ґрунт. Зерна проросли, але зів’яли на сонці.
Частина зерна упала серед терну, і терен заглушив його.
А частина зерна впала на добру землю і вродила.

Господь пояснює:

“До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.

А посіяне на кам’янистому ґрунті,—це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;

але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується.

А між терен посіяне,—це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово,—і воно зостається без плоду.

А посіяне в добрій землі,—це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро” (Maтвій 13:19–23; курсив додано).

Давайте розглянемо кожен вид ґрунту й побачимо, що ми можемо зробити, аби його покращити.

Ілюстрації Девіда Гріна

Ґрунт біля дороги

Президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві, сказав: “Так зерна, що “упал[и] … край дороги” (Марк 4:4), не потрапили на земний ґрунт, де б вони могли рости. Вони подібні до вчень, промовлених до затверділих серцем або непідготовлених людей”¹.

Крім того, іноді ми не розуміємо, що чуємо або читаємо в Писаннях, оскільки наше серце не підготовлене. Що нам слід робити в такому випадку?

Ми можемо шукати натхнення у тих, хто має розуміння. Ми можемо питати в місіонерів, нашого вчителя Недільної школи, провідника священства чи нашої організації, вчителя семінарії чи інституту, тих, хто нам служить, або наших сповнених віри батьків та членів сім’ї. Ми можемо вивчати виступи з генеральних конференцій. Додаток “Євангельська бібліотека” містить безліч ресурсів, які можуть допомагати нам у пошуках глибинного сенсу Писань.

Нам слід також молитися і просити в Бога більше світла. Якщо наше серце щире, наші намір справжній і ми маємо віру в Ісуса Христа, то отримаємо знання про євангельські істини (див. Мороній 10:4–5). Господь сказав:

“Просіть, і буде дано вам; шукайте, і ви знайдете; стукайте, і буде відчинено вам.

Бо кожний, хто просить, отримає; і той, хто шукає, знайде; і тому, хто стукає, буде відчинено” (3 Нефій 14:7–8).

Кам’янистий ґрунт

Деякі люди чують відновлену євангелію від місіонерів, відчувають любов Христа і з задоволенням відвідують церковні збори. Однак час плине, а життєві труднощі тривають. Люди бачать, що життя не перетворилося на потік нескінченних благословень. Їхня віра зменшується, і вони відходять.

Для декого кам’янисте місце може виникати тоді, коли після відвідування зборів або конференції вони відчули натхнення робити все правильно з цієї миті й надалі. Однак у понеділок вони повертаються до своїх звичних обов’язків. Труднощі на роботі залишилися такими ж складними. Спокуси здаються нестерпно привабливими. І таким чином їхнє бажання зростати духовно зменшується або зникає.

З власного важкого досвіду вони дізнаються, що без глибокого духовного коріння, яке тримає нас під час вітру, живить, коли ми голодні, або освіжає, коли пече сонце, ми можемо духовно загинути.

Як ми можемо покращити кам’янистий ґрунт? Приберіть каміння і поглиблюйте духовне коріння.

Прибрати каміння може бути нелегко. Можливо, доведеться створити таке середовище, в якому буде легше розвивати віру. Можливо, доведеться знайти нових друзів і уникати всього злочестивого (див. 1 Солунянам 5:22).

Ми не матимемо сили усувати каміння без допомоги Спасителя. Та допомога приходить тоді, коли ми приймаємо запропоновані Ним завіти. Спочатку ми приймаємо запрошення охриститися. Це включає також конфірмацію і дар Святого Духа. Це також означає, що ми укладаємо завіти, які ще не уклали, такі, як отримання священства або відвідування храму. Це означає відвідування церкви і поновлення завітів завдяки причастю, яке ми приймаємо кожного тижня.

Коли з’являються труднощі та спокуси, ми можемо міцно триматися за завіти, які уклали з Господом. “Ми надійно приєднуємося до Спасителя і поєднуємося з Ним, коли віддано памʼятаємо ті взяті на себе зобов’язання і робимо усе, що в наших силах, щоб жити, виконуючи їх,—сказав старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.— І цей зв’язок з Ним є джерелом духовної сили в усі періоди нашого життя”².

Ґрунт серед терну

На цьому ґрунті рослини ростуть, а з ними і терен. Терен символізує “клопот[и], та багатств[о], та житт[єві] розкош[і]”, які можуть призводити до того, що ми “плоду … не да[ємо]” (Лука 8:14).

Що відбувається, коли ми погоджуємося укласти завіти, але перестаємо іти шляхом завітів? Або якщо ми приймаємо причастя, але не просимо пробачити нас, бо ми вже навіть не думаємо про наші помилки. Або ми можемо просити про прощення, але відмовляємося прощати інших. Ми укладаємо завіти у храмі, але не служимо тим, хто опинився в нужді. Ми відкладаємо можливості ділитися євангелією, тому що боїмося, що це може здаватися недоречним або дивним, або тому, що ми більше не знаємо, що казати.

Рішення в тому, щоб жити за завітом, який ми уклали під час хрищення: “сумувати з тими, хто сумує[,] … співчувати тим, хто потребує співчуття, і бути свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, … аж до самої смерті” (Мосія 18:9).

Ми полемо бур’ян, коли кожного дня каємося, робимо маленькі або великі зміни й повертаємося на прямий і вузький шлях завітів.

Ми не даємо бур’яну, який є у житті, заглушити нас. Ми робимо це, перетворюючи свою домівку на святилище віри. Ми прагнемо всього, що допомагає Духові впливати на нас. Ми відмовляємося від усього, що стає на заваді цьому впливу. І ми служимо в царстві Божому—у своїх покликаннях, у храмі, в місіонерській роботі, у наших сім’ях.

Добрий ґрунт

Є багато тих, хто чує слово, розуміє його і дає проростати в своїх серцях. Саме до них Господь каже: “Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався” (Іван 15:16). Для таких людей відповідь є такою: рухатися вперед з вірою і вистояти, роблячи добрі справи.

Президент Оукс запитав: “Що ми робимо з вченнями Спасителя у нашому житті?”³ Цього року, готуючись вивчати Новий Завіт, наближаймося до Спасителя і покращуймо свій духовний ґрунт, аби ми могли отримати слово. Тоді ми зможемо принести плід, про який Він нас просить, приймаючи і поновлюючи завіти, які пов’язують нас із Ним, служачи Богові та люблячи ближніх, а також рухаючись шляхом завітів, який одного дня приведе нас назад у нашу небесну домівку.