Розділ 23
“Не менш послужливими”
“Більшість з нас буде тихими, порівняно невідомими людьми, які … виконують свою роботу без фанфар. Тим з вас, кому це може здатися … невражаючим, я кажу, що ви є “не менш послужливими”, ніж найбільш вражаючі з ваших товаришів”.
З життя Говарда В. Хантера
Президент Говард В. Хантер був знаний не тільки як відданий провідник і любий пророк, але він також був відомий і своєю спокійною манерою служіння. Він знав, що служіння саме по собі було важливим, незалежно від того, отримував він якесь визнання чи ні. Старійшина Ніл А. Максвелл, з Кворуму дванадцятьох, одного разу так сказав про нього: “Президент Говард В. Хантер---людина лагідна. … Цей смиренний чоловік, коли я прокинувся після стомлюючого й пильного дня, який ми провели разом з ним, виконуючи доручення в Єгипті, тихенько начищав до блиску мої черевики; цю роботу він сподівався закінчити непомітно”1.
Президент Томас С. Монсон вперше помітив, як смиренно служив Президент Хантер, коли в 1956 р. освячувався Лос-Анджелеський храм, шт. Каліфорнія,--- за кілька років до того, як їх обох було покликано в апостоли. Він згадував:
“Моє … перше знайомство з Президентом Хантером відбулося, коли він служив президентом колу Пасадена, шт. Каліфорнія, і мав відповідальність координувати місцеві заходи освячення Лос-Анджелеського (Каліфорнійського) храму. Я мав привілей друкувати квитки. На ньому лежала величезна відповідальність. Я бачив лише ту її частину, що стосувалася квитків, які були різного кольору за призначенням, мали різні позначки і були пронумеровані так упорядковано, як я до цього ніколи ще не бачив. Він щедро хвалив інших і слідкував за тим, щоб його імʼя надмірно не згадувалось, хоч це саме він стояв за всіма цими дивовижними справами”2.
Старійшина Джеймс Е. Фауст, з Кворуму дванадцятьох, пізніше зауважив: “У нього не було бажання, щоб його хвалили. Маючи таку велику мудрість, він міг сидіти серед своїх братів і сказати зовсім мало. Він був у повній гармонії з собою”3.
Президент Хантер розумів, що кожний вияв служіння є важливим у Божих очах, і неважливо, що він може бути невизнаним чи непримітним. За кілька тижнів до того як Президент Хантер пішов з життя, один з його друзів запитав: “Дорогий Президенте, яка посада чи яке покликання є найвищими: близький друг, якому довіряють, чи пророк Бога?” Почувши таке запитання, “Президент, здається, кілька хвилин тихо роздумував; потім він повільно взяв за руку свого друга і, повернувши голову прямо до нього, зі сльозою, що покотилася по його худій щоці, відповів: “А і те, і те є священними покликаннями виявленої довіри”4.
Служіння, що змінює життя, здійснюється багатьма тими, “кого не видно у світлі рампи, на кого не звертає уваги світ”.
Учення Говарда В. Хантера
1
Ті, хто служить тихо і непримітно, є “не менш послужливими”, ніж ті, хто отримує гучні вітання від світу.
Ось що сказано про молодого й доблесного полководця Моронія: “Якби всі люди були, і є, і будуть колись такими, як Мороній, знайте, навіть самі сили пекла було б зруйновано назавжди; так, диявол ніколи вже не мав би сили над серцями дітей людських”. (Aлма 48:17).
Яка похвала видатній і могутній людині! Я не можу собі уявити кращої данини однієї людини іншій. У двох наступних віршах сказано про Геламана та його братів, які відігравали менш помітну роль, ніж Мороній: “Тепер дивіться, Геламан і його брати були не менш послужливими до людей, ніж був Мороній”. (Aлма 48:19).
Іншими словами, хоч Геламан і не був таким примітним чи видатним, як Мороній, він був таким же послужливим, як і той; це означає, що він був таким же корисним чи готовим допомогти, як і Мороній.
Очевидно, що ми можемо багато чого взяти для себе, вивчаючи життя полководця Моронія. Він є прикладом у вірі, служінні, самовідданості, відповідальності та в багатьох інших благочестивих рисах. Однак, замість того, щоб зосереджуватися на цій вражаючій людині, я б звернув увагу на тих, кого не видно у світлі рампи, на кого не звертає уваги світ, але які є “не менш послужливими”, як сказано у Писаннях.
Не всім нам стати подібними до Моронія, отримуючи визнання своїх колег в усі дні й щодня. Більшість з нас буде тихими, порівняно невідомими людьми, які приходять і виконують свою роботу без фанфар. Тим з вас, кому це може здатися чимось сумним, відлякуючим або просто не вражаючим, я кажу, що ви є “не менш послужливими”, ніж найбільш вражаючі з ваших товаришів. Ви також належите до Божого війська.
Подумайте, наприклад, про самовіддане служіння матері чи батька, яке відбувається у спокійній анонімності в гідних сімʼях святих останніх днів. Подумайте про вчителів “Основ євангелії”, музичних керівників Початкового товариства, наставників скаутів, візитних вчительок Товариства допомоги, які служать і благословляють мільйони, але чиїм іменам ніколи не будуть аплодувати публічно і про кого не будуть повідомляти у національних ЗМІ.
Десятки тисяч непомітних людей щодня роблять наші можливості реалізованими, а щастя---реальним. Як написано у Писаннях, вони “не менш послужливі”, ніж ті, хто не сходить з перших сторінок газет.
Світло рампи історії та сьогочасна увага дуже часто зосереджуються на одному, а не на багатьох. Окремих людей часто виділяють серед рівних їм і зводять у ранг героїв. Я визнаю, що такий вид уваги---це один із способів визначити те, чим люди захоплюються або яких цінностей дотримуються. Однак іноді таке визнання є незаслуженим або воно навіть може прославляти не ті цінності.
Ми повинні мудро вибирати для себе героїв і приклади, і в той же час дякувати за легіони друзів та громадян, які є не такими відомими, однак “не менш послужливими” в нашому житті, ніж ті, хто подібні до Моронія5.
2
У Писаннях сказано про багатьох людей, які служили в тіні інших, тих, хто зробив великий внесок в ту чи іншу справу.
Можливо, ми з вами могли б разом подумати про декого з цікавих людей, згаданих у Писаннях, які не були в центрі уваги, але всією історією доведено, що вони виявилися справжніми героями.
Багато хто, читаючи історію про великого пророка Нефія, майже зовсім не звертав увагу на ще одного доблесного сина Легія на імʼя Сам. Нефій---одна із найвідоміших фігур всієї Книги Мормона. А Сам? Імʼя Сам згадується [в Книзі Мормона] лише десять разів. Легій, даючи поради і благословляючи своїх нащадків, сказав Саму:
“Благословен ти і твоє сімʼя; тому що ти успадкуєш цю землю, як і твій брат Нефій. І твоє сімʼя зʼєднається з його сіменем; і будеш ти точно таким, як твій брат, а твоє сімʼя, як його сімʼя; і будеш ти благословен на всі дні твої”. (2 Неф. 4:11).
Роль Сама, в основному, полягала в тому, щоб підтримувати свого більш видатного молодшого брата й допомагати йому, і Сам зрештою отримав ті ж благословення, які були обіцяні Нефію та його нащадкам. Нічого з обіцяного Нефію не було утримано від вірного Сама, однак ми знаємо дуже мало про подробиці служіння Сама та його внесок у справу. Він був майже невідомою людиною в житті, але, очевидно, що він є провідником-тріумфатором і переможцем в анналах вічності.
Багато хто робить свій внесок і не чує оспівування його. Ізмаїл подорожував із сімʼєю Нефія, багато чим пожертвувавши особисто, зазнавши “багато горя, голоду, спраги і втоми”. (1 Неф. 16:35). Потім, у розпал усіх цих страждань, він загинув у пустині. Мало хто з нас може хоча б почати розуміти, якою була жертва такої людини в ті давні часи і в тих примітивних обставинах. Можливо, якби ми були більш сприйнятливими й розуміючими, то ми також нарікали б, як нарікали його дочки в пустині, на те, що людина, така, як ця, віддала---і від чого відмовилась!---щоб ми могли мати сьогодні Книгу Мормона.
Імен і згадувань про таких чоловіків та жінок, які були “не менш послужливими”, у Книзі Мормона є безліч. Чи то мати Сарія, чи то дівчина Авіш, служниця цариці ламанійців,---кожна з них зробила свій внесок, який був непомітним для очей людських, але не залишився непомітним для очей Божих.
У нас є лише дванадцять віршів у Писаннях, що стосуються життя Мосії, царя землі Зарагемля та батька видатного царя Веніямина. Тим не менш, його служіння людям було просто необхідним. Він вів людей, “багато проповід[уючи] і пророку[ючи]” та “повча[ючи] постійно [їх через] слово Бога”. (Омній 1:13). Лімгій, Амулек і Пагоран---останній з яких мав в душі благородство не засуджувати, коли його було абсолютно несправедливо звинувачено,---є іншими прикладами тих, хто служив самовіддано в тіні тих, хто був у світлі вогнів рампи.
Воїн Теанкум, який пожертвував власним життям, або Лахонеус, головний суддя, який навчав людей покаятись у важкій ситуації, що виникла з поплічниками Ґадіантона, або практично не згадувані місіонери Омнер і Гімній---усі вони були “не менш послужливими”, ніж ті, з ким вони були поряд, хоч у Писаннях їм і приділяється дуже мало уваги.
Нам не так багато відомо про Шиблона, відданого сина Алми, чия історія вміщена між історією Геламана, майбутнього провідника, і Коріантона, грішника; але важливо, що про нього написано, що він був “справедливим чоловіком, [який] ішов чесно перед Богом”. (Aлма 63:2). Великий пророк Нефій, про якого йде мова в книзі Геламана, мав брата на імʼя Легій, який, здається, згадується лише побіжно, але зазначено, що він “аніскільки не відставав від [Нефія], що стосується праведності”. [Геламан 11:19; див. також вірш 18]6.
Як тільки Авіш (ліворуч) торкнулася руки ламанійської цариці, та піднялася і стала на ноги (див. Алма 19:15–29).
3
Навіть якщо ми можемо й не бути дуже відомими, ми можемо чудово служити в царстві.
Звичайно, і в нашому розподілі є приклади таких відданих служінню людей. Олівер Грейнджер---один з таких тихих діяльних людей останніх днів, яких Господь згадував у розділі 117 книги Учення і Завіти. Імʼя Олівера багатьом може бути й невідомим, тож я візьму на себе сміливість познайомити вас з цим вірним послідовником, який жив у той час.
Олівер Грейнджер був на одинадцять років старшим за Джозефа Сміта і, як Пророк, був родом з північної частини штату Нью-Йорк. Коли Оліверу було тридцять три роки, він, переохолодившись в дуже холодну пору, захворів і майже втратив зір. Але незважаючи на свій поганий зір, він відслужив три місії повного дня. Він також працював на будівництві Кертлендського храму і служив у Кертлендській вищій раді.
Коли більшість святих були вигнані з Кертленда, шт. Огайо, у Церкви залишилося кілька несплачених боргів. Олівер був призначений представляти Джозефа Сміта і Перше Президентство, тому він повернувся в Кертленд, щоб залагодити церковні справи. Про це завдання в Ученні і Завітах написано так: “Отже, нехай він ретельно старається заради викуплення Першого Президентства Моєї Церкви, каже Господь”. (УЗ 117:13).
Він виконав це завдання і так задовольнив кредиторів, з якими спілкувався, що один з них написав: “Те, як Олівер Грейнджер упорався з незакінченими справами людей, які вирушили до Фар-Уеста, і викупив їхні зобовʼязання і тим самим підтримав їхнє чесне імʼя, справді гідне похвали і заслуговує на мою найвищу повагу і всі вдячні спогади”. (Horace Kingsbury, як процитовано в Joseph Smith, History of the Church, 3:174).
У час, коли Олівер перебував у Кертленді, дехто, у т.ч. й незадоволені члени Церкви, старалися дискредитувати Перше Президентство й поставити під сумнів їхню чесність, поширюючи неправдиві звинувачення. Олівер Грейнджер завдяки своєму самовідданому служінню справді “викупив Перше Президентство”. … Господь сказав про Олівера Грейнджера, “що його імʼя буде зберігатися у священному спомині від покоління до покоління, на віки вічні”. (УЗ 117:12). “Я прославлю Мого слугу Олівера, і зроблю великим його імʼя на землі і серед Мого народу через цілісність його душі”. (History of the Church, 3:350).
Коли в 1841 р. він помер, хоч в Кертленді та в навколишній місцевості і залишилося лише кілька святих, а ще менше їхніх друзів, на похорон Олівера Грейнджера прийшло безліч людей із сусідніх містечок.
І незважаючи на те, що сьогодні імʼя Олівера Грейнджера не так відоме як імена інших перших провідників Церкви, він все ж був великою і важливою людиною, виконавши те служіння для царства. І навіть якщо ніхто, крім Господа, не памʼятав би його імʼя, це було б достатнім благословенням для нього---тобто і для кожного з нас7.
4
Нефій є прикладом людини, що памʼятає про Бога як про джерело своєї сили і благословень.
Я думаю, що нам слід знати про можливу духовну небезпеку, яка загрожує тим, хто неправильно розуміє особливість постійного перебування в центрі уваги. Вони можуть жадати славнозвісності і таким чином забути про важливість самого свого служіння.
Ми не повинні дозволяти собі зосереджуватися на швидко згасаючому світлі популярності або підмінювати тим, що привабливо сяє, суть справжньої, але часто анонімної праці, яка привертає увагу Бога, навіть якщо вона й не висвітлюється в новинах о шостій вечора. Дійсно, аплодисменти й увага можуть стати духовною ахіллесовою пʼятою навіть для найбільш обдарованих з-поміж нас.
Якщо колись в житті ви опинитесь у світлі популярності, вам непогано було б взяти приклад з тих людей в Писаннях, до кого прийшла слава. Нефій---один з таких чудових прикладів. Після всього, що йому вдалося зробити, подорожуючи із сімʼєю в пустині, він продовжував зосереджуватися на тому, що було найважливішим. Він сказав:
“А коли я хочу втішитися, моє серце стогне через мої гріхи; проте я знаю, Кому я довірився.
Мій Бог був моєю підтримкою; Він вів мене крізь мої бідування в пустині; і Він врятував мене у водах великої глибини.
Він сповнив мене Своєю любовʼю, аж поглинаючи плоть мою.
Він завдав такої поразки моїм ворогам, що змушує їх тремтіти переді мною”. (2 Неф. 4:19--22).
Вогні рампи ніколи не засліплювали Нефія, і він ніколи не забував про джерело своєї сили й своїх благословень8.
5
Якщо ми розуміємо, чому ми служимо, то не будемо зосереджуватися на тому, де ми служимо.
У часи, коли на нас зосереджена увага і ми на видноті, нам також корисно запитувати себе: “Чому ми служимо?” Якщо ми розуміємо, чому ми служимо, то не будемо зосереджуватися на тому, де ми служимо.
Президент Дж. Рубен Кларк молодший навчав цього важливого принципу своїм життям. На генеральній конференції у квітні 1951 р. Президент Девід О. Мак-Кей був підтриманий в якості Президента Церкви після смерті Президента Джорджа Альберта Сміта. До цього часу президент Кларк служив у Першому Президентстві першим радником у Президента Гебера Дж. Гранта, а потім у Президента Джорджа Альберта Сміта. Президент Мак-Кей був другим радником в них обох.
На останній сесії конференції, коли розглядалися справи Церкви, брат Стівен Л. Річардс був покликаний служити у Першому Президентстві і був підтриманий в якості першого радника. Потім президент Дж. Рубен Кларк молодший був підтриманий як другий радник. Після підтримання чинів Церкви Президент Мак-Кей пояснив, чому він вибрав собі радників саме в такому порядку. Він сказав:
“Я відчув, що в цьому виборі має бути дотриманий один керівний принцип---принцип старшинства в Раді [Дванадцятьох]. Ці двоє чоловіків сиділи на своїх місцях в тому головуючому органі Церкви, і я відчув натхнення, що буде мудро продовжити теж старшинство і в новому кворумі Першого Президентства”. (In Conference Report, 9 April 1951, p. 151).
А після Президента Мак-Кея до слова запросили президента Кларка. Його зауваження з цього приводу були короткими, але навчали дуже переконливо: “У служінні Господу важливо не де, а як ти служиш. У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів людина займає те місце, на яке її належним чином покликано; місця цього людина не просить, але й не відмовляється від нього. Я урочисто обіцяю Президенту Мак-Кею і президенту Річардсу цілком присвятити себе відданому служінню, виконанню тих завдань, що можуть прийти до мене, з повною мірою моєї сили й моїх здібностей, і настільки, наскільки вони будуть дозволяти мені виконувати їх, незважаючи на те, що я можу й не відповідати вимогам” (там же, с. 154).
Той урок президента Кларка іншим чином виражається ось в цьому вірші Міда Мак-Гіра, повторюваному вже багато разів:
“Батьку, де мені сьогодні попрацювати?”
І безмірна любов переповнила мене теплотою.
Тоді Він вказав на маленьку ділянку
Й сказав: “Попрацюй ось тут для Мене”.
Я швидко відповів: “Та, ні, не тут!
Бо тут же ніхто й не побачить,
Наскільки добре я зроблю свою роботу;
Ні, це місце маленьке для мене”.
І слово, яке Він сказав, не було суворим;
З любовʼю відповів Він мені:
“Ой, дитя мале, розберися, що там у серці твоєму.
Ти збираєшся працювати для них чи для Мене?
Назарет був маленьким,
Маленькою була й Галілея”.
[Див. Best-Loved Poems of the LDS People, comp. Jack M. Lyon and others (1996), 152.]
Цар Веніямин проголосив: “Ось, я кажу вам, що сказавши вам про те, що я провів свої дні в служінні вам, я не хочу хвалитися, бо я був тільки на службі у Бога. І слухайте, я кажу вам це, щоб ви навчилися мудрості; щоб ви дізналися, що коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові”. (Мосія 2:16–17)9.
Ми “найщасливіші і найуспішніші в житті”, коли наші “інтереси поєднуються з бажанням сприяти іншим та допомагати їм знайти шлях”.
6
Ми повинні служити віддано і тихо, обережно ставлячись до похвали інших.
Той найщасливіший і найуспішніший в житті, чиї інтереси поєднуються з бажанням сприяти іншим та допомагати їм знайти шлях.
Знак на залізничному переїзді, який попереджає, щоб ми зупинилися, поглянули й послухали, може бути для нас вказівником. Зупинімося ж, коли мчимо життям. Шукаймо кожну нагоду, щоб виявити дружбу, співчуття й увагу, а також кожну нагоду, щоб задовольнити незначні людські потреби. Вислуховуймо інших і дізнаваймося про їхні сподівання і проблеми, щоб ми змогли непримітним способом сприяти їхньому успіху й щастю10.
Президент Езра Тефт Бенсон сказав… : “Служіння, подібне до Христового, підносить. … Господь пообіцяв, що ті, хто загубить своє життя, служачи іншим, знайдуть себе. Пророк Джозеф Сміт сказав нам, що ми повинні “витратити наше життя” для досягнення Господніх цілей. (УЗ 123:13)”. (Ensign, Nov. 1989, pp. 5–6).
Якщо ви відчуваєте, що багато з того, чим ви займаєтеся, не робить вас дуже відомими, не занепадайте духом. Більшість з найкращих людей, які будь-коли жили, також не були дуже відомими. Служіть і зростайте, віддано і тихо. Обережно ставтеся до похвали людей. Ісус сказав у Проповіді на Горі:
“Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі.
Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!
А як ти чиниш милостиню,---хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя,
щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно”. (Мт. 6:1--4).
Нехай же Небесний Батько винагороджує так і вас завжди11.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Що Президент Хантер хоче допомогти нам зрозуміти, підкреслюючи, що Геламан та його брати були “не менш послужливими”, ніж полководець Мороній? (Див. підрозділ 1). Як це розуміння може допомогти вам?
-
Чого нас можуть навчити духовні приклади, наведені в підрозділі 2? Як можуть ці приклади впливати на наші почуття, коли ми служимо? Як ви були благословенні завдяки іншим людям, які служили тихо й непомітно?
-
Чого ми можемо навчитися з історії, яку розповів Президент Хантер про Олівера Грейнджера? (Див. підрозділ 3). Чому нам не слід турбуватися про визнання за своє служіння?
-
Чим можуть загрожувати “світло рампи популярності”, тобто слава? (Див. підрозділ 4). Чого може навчити нас приклад Нефія стосовно того, як залишатися “зосередженими на тому, що є найважливішим?”
-
Прогляньте розповідь президента Рубена Дж. Кларка в підрозділі 5. Що вразило вас у ставленні й словах президента Кларка? Подумайте, як би ви відповіли на запитання: “Чому я служу?” Як нам розвинути в собі бажання служити якнайкраще, незалежно від того, де ми служимо?
-
У підрозділі 6 Президент Хантер говорить про обіцяння Господа, що той, хто “за Мене погубить душу свою,---той знайде її” (див. Матвій 10:39; 16:25). Що це означає? Як ви переконалися, що це так і є? Як служіння робило вас щасливими?
Відповідні уривки з Писань
Матвій 6:2–7, 24; 20:25–28; Якова 1:27; УЗ 76:5–7; 121:34–37
Допомога у вивченні
“Діліться тим, про що дізналися. Якщо ви чинитимете так, то ваші думки ставатимуть яснішими і ваша здатність запам’ятовувати збільшуватиметься” (Навчати---немає покликання величнішого [2000], c. 17).