Прискорення роботи за планом Господа!

Старійшина С. Гіффорд Нільсен

Сімдесятник

Кожен з нас повинен розробити і втілювати наш власний план гри, щоб служити з ентузіазмом пліч-о-пліч з місіонерами повного дня.

Кілька років тому мені було потрібно поговорити з дружиною одного з єпископів нашого колу, тож я зателефонував їм додому. Слухавку взяв їхній маленький син. Я сказав: “Привіт. А мама вдома?”

Він відповів: “Так. Я її покличу. А хто це?”

Я промовив: “Скажи їй, це президент Нільсен”.

Настала коротка пауза, а тоді я почув дуже збуджений голос: “Ой, мамо, тобі дзвонить Президент Хінклі!”

Не можу собі уявити, про що вона напевно подумала. Мабуть то був найдовший шлях до телефону за все її життя. У мене з’явилася думка: “А чи не варто мені… [її розіграти]?” Я цього не зробив, але ми добре посміялися разом. Зараз, думаючи про це, мені здається, що вона безперечно була дуже розчарована тим, що поговорила лише зі мною.

Що ви робитимете, якщо пророк Господа дійсно покличе вас? Що ж, це сталося! Так само, як Президент Томас С. Монсон зробив це знов цього ранку, він покликав кожного з нас на дуже важливу роботу. Він сказав: “Зараз—це час для членів Церкви і місіонерів зібратися разом, працювати разом, трудитися у Господньому винограднику, щоб приводити душі до Нього” (“Віра в роботу зі спасіння” [трансляція Всесвітніх зборів навчання провідництва, червень 2013 р.]; lds.org/broadcasts).

Чи ми дослухалися?

По всьому світу в колах, округах і місіях зусилля стають дедалі більш енергійними, у міру виповнення слів, проголошених Спасителем Джозефу Сміту в 1832 році: “Ось, Я прискорю Мою роботу в належний час” (УЗ 88:73).

Брати і сестри, цей час—зараз! Я відчуваю це і, переконаний, що ви теж.

Я прагнув втілити своє захоплення і свою віру в Ісуса Христа в дії. Коли я грав у американський футбол, то мислив категоріями ігрових комбінацій. Починаючи гру, ми були впевнені, що якщо наша команда підготувала правильні комбінації, ми досягнемо успіху. Однак нещодавно я говорив про наші ігрові комбінації з ЛаВелл Едвардсом, легендарним тренером з УБЯ, і він сказав: “Я не переймався тим, яку комбінацію ви розігруєте на полі, доки команда грала результативно!” Як один з його квотербеків, я думав, що насправді все значно складніше, але, можливо, саме завдяки його простій філософії один зі стадіонів було названо на його честь.

Оскільки всі ми в Господній команді, чи є у кожного з нас власна виграшна ігрова комбінація? Чи готові ми грати? Якщо ми, як члени Церкви, дійсно любимо нашу сім’ю, друзів і колег, чи не будемо ми прагнути поділитися з ними нашим свідченням про відновлену євангелію?

На семінарі для нових президентів місій, проведеному в червні, рекордна кількість—173 нові президенти і їхні дружини отримали останні настанови перед початком свого служіння. Усі 15 членів Першого Президентства і Кворуму Дванадцятьох Апостолів промовляли до цієї особливої групи.

Старійшина Л. Том Перрі у заключному слові сказав: “Це найбільш визначний період в історії Церкви. Він є настільки ж важливим, як і великі події, що сталися у минулому, такі, як Перше видіння, дар Книги Мормона, Відновлення євангелії, як усе те, завдяки чому розбудовувався фундамент для нас, аби ми йшли вперед і навчали у царстві нашого Небесного Батька” (“Заключне слово” [виступ на семінарі для нових президентів місій, 26 червня 2013 р.], с. 1, Бібліотека церковної історії, Солт-Лейк-Сіті).

Нам слід залучатися до місіонерської роботи так активно, як ніколи раніше, щоб наші зусилля були такими ж завзятими, як ентузіазм наших провідників і відданість наших місіонерів повного дня. Без нас ця робота не просуватиметься вперед у призначений Господом спосіб! Як сказав президент Генрі Б. Айрінг: “Незалежно від нашого віку, здібностей, церковного покликання чи місця проживання ми всі, як один, покликані до роботи, яка полягає в тому, щоб допомагати Йому збирати врожай людських душ” (“Відчувати єдність”, Ліягона, трав. 2013, с. 62).

Чи можу я поділитися з вами планом гри, який, після молитви, читання 13-го розділу путівника Проповідуйте Мою євангелію і обмірковування минулого досвіду, я відчув спонукання втілити? Я запрошую вас замислитися над цими трьома пунктами, коли ви будете думати про власний план.

По-перше, конкретно моліться про те, щоб кожного дня приводити когось ближче до Спасителя і Його євангелії. Ви можете робити це, дивлячись на всіх людей, як на синів і дочок Бога, які допомагають одне одному під час їхньої подорожі додому. Думайте про те, що у вас з’являться нові друзі.

Друге, кожного дня моліться про місіонерів, які служать у вашій місцевості, та про зацікавлених Церквою, яких вони навчають. Для того, щоб це зробити, єдиний шлях—це привітати їх, подивитися на їхню табличку, назвати їх за прізвищем, потиснути їм руки та спитати їх, кого вони навчають. Старійшина Рассел М. Нельсон мудро зазначив: “До тих пір, поки ви не дізнаєтеся ім’я людини і не знатимете її в обличчя, Господь не зможе допомогти вам пізнати її серце”.

Я був присутнім під час хрищення чудової сестри, яка поділилася своїм свідченням. Я назавжди запам’ятаю її слова: “Ще ніколи так багато людей не молилися за мене і ще ніколи я не відчувала стільки любові! Я знаю, що ця робота істинна!”

Третє, запросіть когось з друзів на один із заходів у вашому домі або в іншому місці. Куди б ви не йшли або що б ви не робили, думайте над тим, кому може сподобатися цей захід, а тоді дослухайтеся до підказок, які дає вам Дух.

Під час мого особистого вивчення євангелії Спаситель навчив мене одного простого уроку, який, я вважаю, чудово стосується “прискорення”. Коли я щось сприймаю емоційно, це відображається у моєму стилі написання речень і вони часто завершуються знаком оклику, який, за визначенням, передає “сильне почуття [або] символізує наголос на чомусь дуже важливому” (Merriam-Webster’s Collegiate Dictionary, 11th ed. [2003], “знак оклику”).

Я був заінтригований, коли мою увагу почали привертати до себе уривки з Писань щодо “збирання”, наприкінці яких стояв цей розділовий знак, як, наприклад, у цьому зворушливому благанні Алми: “О, якби я був ангелом і міг би мати бажання в моєму серці, щоб я міг піти і говорити сурмою Бога, таким голосом, щоб похитнути землю, і закликати до покаяння кожний народ!” (Алма 29:1).

Я дослідив, що є 65 уривків, в яких подібним чином дуже емоційно говориться про місіонерську роботу, зокрема:

“Якою великою є Його радість від тієї душі, що кається! …

І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!

І ось, якщо ваша радість буде великою з однією душею, яку ви привели до Мене в царство Мого Батька, якою великою буде ваша радість, якщо ви приведете багато душ до Мене!” (УЗ 18:13, 15–16).

Моє відкриття цих унікальних віршів зіграло важливу роль під час виконання мною свого першого доручення в якості територіального сімдесятника. Я трохи нервував, супроводжуючи апостола, старійшину Квентіна Л. Кука, на конференцію колу. Коли в ті вихідні я увійшов у кабінет президента колу на підготовчі збори, я помітив на комоді, що знаходився позаду його столу, пару обдертих, вкритих бронзовою фарбою черевиків, біля яких був вірш з Писань, що завершувався знаком оклику. Коли я прочитав його, то відчув, що Господь, знаючи про моє дослідження, відповів на мої молитви і що Він достеменно знав, чого я потребував, аби заспокоїти моє схвильоване серце.

Я попросив президента колу розповісти мені історію, пов’язану з цими черевиками.

Він сказав:

“Це черевики юного новонаверненого до Церкви, чия сімейна ситуація була складною, і все ж він був рішуче налаштований успішно служити на місії і відслужив її у Гватемалі. Після його повернення я зустрівся з ним, щоб з честю звільнити його від покликання, і побачив, що його черевики повністю зносилися. Цей юнак віддав усе, що мав, Господу, без значної, а можливо й будь-якої підтримки з боку сім’ї.

Він помітив, що я дивлюся на його черевики і запитав мене: “Президенте, щось не так?”

Я відповів: “Ні, старійшино, все гаразд! Чи не могли б ви подарувати мені ці черевики?”

Президент колу продовжив: “Моя повага і любов до цього колишнього місіонера були надзвичайними! Я прагнув увічнити пам’ять про цю подію, тож вкрив бронзовою фарбою його черевики. Щоразу, коли я входжу у свій кабінет, вони нагадують мені про зусилля, які всі ми повинні докладати незалежно від наших обставин. Вірш був з книги Ісаї: “Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає, що говорить Сіонові: “Царює твій Бог!” (Ісая 52:7)”.

Мої дорогі брати і сестри, дружина цього доброго єпископа напевно могла лише гадати, чому їй телефонує пророк. Я свідчу, що їй і нам більше не треба гадати—ЗНАК ОКЛИКУ!

Я знаю, що кожен з нас повинен розробити і втілювати наш власний план гри, щоб служити з ентузіазмом пліч-о-пліч з місіонерами повного дня—ЗНАК ОКЛИКУ!

Я додаю своє свідчення до свідчення пророка Джозефа Сміта: “І тепер, після багатьох свідчень, які було дано про Нього, ось свідчення, останнє з усіх, яке ми даємо про Нього: Що Він живе!” (УЗ 76:22). У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.