Дивіться вгору

Старійшина Адріан Очоа

Сімдесятник

Прийшов час подивитися на Джерело істини і впевнитися в тому, що наші свідчення є міцними.

Коли мені було 8 років, мене з двома двоюрідними братами послали в сусіднє містечко за продуктами на наступні 15 днів. Згадуючи це, я дивуюся тому, наскільки сильно довіряли нам моя бабуся, тітонька й дядечко. Ранкове небо було ясним і світлим, коли ми вирушили нашим маленьким караваном з трьох коней.

Посеред прерій у нас виникла блискуча ідея спішитися й пограти в “кульки”. Ми так і зробили, загубившись у часі. Гра так захопила нас, що ми не помітили “ознак часів” над нашими головами, і як темні хмари вкрили небо. Коли ми усвідомили, що відбувається, то не встигли навіть сісти на коней. Злива обрушилися на нас з такою силою, а град так бив нас в обличчя, що все, що ми могли придумати, це розсідлати коней і вкритися під стьобаними ковдрами для сідел.

Піші, мокрі й холодні ми продовжили свою подорож, тепер намагаючись просуватися якомога швидше. Діставшись місця призначення, ми побачили, що широка вулиця, яка вела в місто, була затоплена зливою і нагадувала річку на нашому шляху. Тож, нашим єдиним вибором було кинути свої ковдри і лізти через паркан з колючого дроту, який оточував місто. Вже пізно вночі, втомлені, засмучені й промоклі, ми почали шукати притулок у першому ж домі, який побачили край міста. Добра молода сім’я з цього дому допомогла нам обсохнути, нагодувала смачними бобовими буррітос, а потім вклала нас у ліжко в окремій кімнаті. Невдовзі ми побачили, що в кімнаті була пласка брудна підлога, отже у нас виникла ще одна блискуча ідея. Ми намалювали на підлозі коло й продовжили грати в “кульки”, поки не повалилися на підлогу й не поснули.

Будучи дітьми, ми переймалися лише собою. Ми не думали про дорогих нам людей, які відчайдушно шукали нас вдома. Якби ми задумалися про це, то ніколи б не затрималися в дорозі через таке марне заняття. І якби ми були мудрішими, то подивилися б у небо, помітили б, як формуються хмари і поквапилися б, щоб не потрапити під зливу. Тепер, будучи більш досвідченим, я завжди нагадую собі: “Не забувай дивитися вгору”.

Завдяки своєму досвіду з двоюрідними братами я навчився звертати увагу на ознаки наших часів. Ми живемо в бурхливі, небезпечні дні, про які говорив Павло: “Будуть-бо люди … самолюбні, … батькам неслухняні, невдячні, непобожні, … осудливі, нестримливі, … що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога” (2 Тимофію 3:2–4).

Говорячи про ці часи, старійшина Даллін Х. Оукс сказав: “Нам потрібно готуватися і матеріально, і духовно. … І цілком імовірно, що підготовка, про яку забувають, і яка менш видима, але яка є важчою—це підготовка духовна” (“Підготовка до Другого пришестя”, Ліягона, трав. 2004, с. 9). Іншими словами: не забувайте дивитися вгору.

Оскільки духовна підготовка є настільки нагальною в часи такої небезпеки, я хочу виступити з попередженням щодо однієї дуже серйозної ознаки часів. Моя професійна кар’єра тісно пов’язана з технологіями, отже я визнаю їх цінність, особливо в комунікаціях. Так багато людської інформації тепер знаходиться просто на кінчиках наших пальців. Однак Інтернет також наповнений великою кількістю брудної й оманливої інформації. Завдяки технологіям наша свобода слова зміцніла, але водночас, завдяки їм, некомпетентним блоггерам присвоюється фальшива ступінь правдивості, яка основується на кількості переглядів. Саме тому ми більше, ніж будь-коли, маємо пам’ятати цей вічний принцип: “По їхніх плодах ви пізнаєте їх!” (Матвій 7:20).

Зокрема, я застерігаю вас не переглядати непристойні зображення і не приділяти своєї уваги неправдивим обвинувачувачам Христа і пророка Джозефа Сміта. Обидва вчинки викликають той самий ефект: втрату Святого Духа і Його захисної, підтримуючої сили. І тоді завжди приходять пороки й нещастя.

Мої дорогі брати та сестри, якщо ви колись наштовхнетеся на щось таке, що змусить вас поставити під сумнів ваше свідчення про євангелію, я благаю вас поглянути вгору. Звертайтесь до Джерела всієї мудрості й істини. Підживлюйте свою віру й свідчення словом Бога. У світі є люди, які намагаються підірвати вашу віру, змішуючи брехню з напівправдою. Саме тому надзвичайно важливо, щоб ви завжди залишалися гідними Духа. Товариство Святого Духа є не тільки приємним—воно є важливим для вашого духовного виживання. Якщо ви не зберігатимете слова Христа, як скарб, і уважно не дослухатиметеся до спонукань Духа, вас буде обмануто (див. Джозеф Сміт—Матвій 1:37). Ми маємо робити це.

Ісус Христос, Який був досконалим, і Джозеф Сміт, який визнавав, що сам таким не був, обидва були вбиті неправдивими обвинувачувачами, які не приймали їхнього свідчення. Як нам пізнати, що їхнє свідчення істинне—що Ісус Христос є Сином Бога, а Джозеф Сміт є істинним пророком?

“По їхніх плодах ви пізнаєте їх!” Чи може хороший плід рости на поганому дереві? Я знаю сам, що мій Викупитель простив мої гріхи і звільнив мене від мого ярма, привівши мене до відчуття такого щастя, про існування якого я і не здогадувався. І я знаю сам, що Джозеф Сміт був пророком, оскільки я скористався простим обіцянням, яке міститься у Книзі Мормона: “Запита[т]и у Бога, Вічного Батька, в ім’я Христа” (Мороній 10:4). Просто кажучи: дивіться вгору.

Є люди, які можуть казати, що потрібно мати фізичний доказ, щоб повірити у воскресіння Христа або правдивість Його відновленої євангелії. Для них я процитую слова Алми, звернені до Коригора, який намагався переконати інших не вірити в це: “Ти вже мав досить ознак; чи будеш ти знову спокушати Бога твого? Чи скажеш ти: Покажи мені ознаку, коли ти маєш свідчення всіх цих твоїх братів, а також усіх святих пророків? Писання лежать перед тобою” (Алма 30:44).

Ми з вами є живим свідченням сили викуплення Спасителя. Ми є живим свідченням служіння пророка Джозефа і відданості тих перших святих, які залишилися міцно стояти у своєму свідченні. Церква Ісуса Христа тепер поширилася по всьому світу і зростає небаченими до цього темпами, маючи своїми членами, як і за часів Христа, смиренних людей, яким не потрібно бачити й торкатися, щоб повірити.

Ніхто не знає, коли Господь прийде знову. Але небезпечні часи вже настали. Прийшов час подивитися на Джерело істини і впевнитися в тому, що наші свідчення є міцними.

Повернемося до моєї історії: я й мої двоюрідні брати прокинулися вранці, коли яскраво світило сонце, а небо було прекрасним. У двері будинку постукав чоловік, який шукав трьох хлопців, що загубилися. Він посадив нас на коней і ми вирушили назад додому тією самою дорогою через прерії. Я ніколи не забуду те, що ми побачили дорогою додому—безліч людей, які шукали нас протягом усієї ночі, їхні трактори й вантажівки, які позастрягали в багнюці. Вони познаходили сідла й коней в різних місцях і, побачивши, що ми повертаємося додому, раділи, і я відчував їхнє полегшення й любов. При в’їзді в містечко багато людей чекало на нас, а попереду всіх них були мої дорогі бабуся, дядечко й тітонька. Вони обнімали нас і плакали у нестямі від радощів, що знайшли своїх загублених дітей. Яким чудовим нагадуванням це є для мене про те, що наш люблячий Небесний Батько пам’ятає про нас. Він з нетерпінням чекає на наше повернення додому.

Так, скрізь навколо нас формуються ознаки бурі. Давайте дивитися вгору й готуватися. Безпека—у міцному свідченні. Давайте плекати й зміцнювати наші свідчення щодня.

Я знаю, що ми можемо жити разом як сім’ї вічно, що наш люблячий Небесний Батько чекає на нас, Його дітей, з розпростертими обіймами. Я знаю, що Ісус Христос, наш Визволитель, живе. Як і Петру, мені це було відкрито не тілом і кров’ю, а моїм Небесним Батьком (див. Матвій 16:15–19). У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.