Ви вже не чужі

Єпископ Джеральд Коссе

Перший радник у Верховному єпископаті

У цій Церкві немає чужих і вигнанців. Тут є тільки брати і сестри.

Більшість з нас час від часу потрапляли в нові для нас ситуації, коли ми відчували себе незвично й беззахисними. Так сталося і з нашою сім’єю років п’ять тому, коли Президент Томас С. Монсон покликав мене служити генеральним авторитетом Церкви. Це покликання вимагало від нашої сім’ї переїхати з прекрасного місця, життям в якому ми насолоджувалися протягом більше двадцяти років. Ми з дружиною все ще пам’ятаємо миттєву реакцію наших дітей, коли вони дізналися про цю новину. Наш 16-річний син вигукнув: “Не проблема. Ви можете їхати, а я залишуся!”

Але невдовзі він швидко вирішив їхати з нами і з вірою сприйняв цю нову можливість у своєму житті. Перебування в новому середовищі протягом останніх кількох років, допомогло нашій сім’ї отримати радісний повчальний досвід, особливо завдяки теплому прийому й великодушності святих останніх днів. Живучи в різних країнах, ми навчилися бачити, що єдність Божого народу по всій землі є чимось реальним і відчутним.

Моє покликання вимагало від мене подорожування багатьма країнами і дало мені особливий привілей головувати на багатьох зібраннях. Спостерігаючи за різними зібраннями, я часто бачу членів Церкви, які представляють багато країн, мов і культур. Одним з дивовижних аспектів нашого розподілу євангелії є те, що він не обмежений географічною територією або групою країн. Він є глобальним і всесвітнім. Він готує до славетного повернення Сина Божого, збираючи Його “дітей з чотирьох кінців землі”¹.

Хоч кількість членів Церкви і зростає у своїй різноманітності, наш священний спадок перевершує наші відмінності. В якості членів Церкви нас приймають в дім Ізраїля. Ми стаємо братами і сестрами, рівними спадкоємцями одного духовного походження. Бог пообіцяв Аврааму, що “всі, хто сприймає цю євангелію, будуть названі [його] іменем, і будуть вважатися [його] сіменем, і воскреснуть, і благословлятимуть [його], як свого батька”².

Обіцяння дано кожному, хто стає членом цієї Церкви: “Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога”³.

Англійською мовою слово stranger—чужий походить від латинського слова extraneus, яке означає “зовнішні” або “ті, що зовні”. Зазвичай воно вказує на когось, хто є “чужинцем” з різних причин, наприклад: через походження, культуру, погляди або релігію. Як учні Ісуса Христа, які намагаються бути у світі, але не зі світу, інколи ми почуваємося чужинцями. Ми знаємо краще за багатьох людей, що деякі двері можуть бути зачинені для тих, кого вважають іншими.

Божому народу завжди наказувалося піклуватися про всіх чужинців або про тих, кого можуть вважати іншими. В давні часи до чужинця мали ставитися з такою ж гостинністю, як і до вдови або сироти. Як і вони, чужинець перебував у дуже вразливому становищі і його виживання залежало від захисту, який йому надавали місцеві жителі. Народ Ізраїля отримав точні настанови щодо цього: “Як тубілець із вас буде для вас приходько, що мешкає з вами,—і ти будеш любити його, як самого себе, бо приходьки були ви в єгипетськім краї”⁴.

Під час Свого земного служіння Ісус був прикладом Того, Хто чинив набагато більше, ніж просто виконував обов’язок бути гостинним і толерантним. Ті, кого виключили з громади, ті, кого самовдоволені співгромадяни вигнали і вважали нечистими, отримали Його співчуття й повагу. Він навчав їх, як і інших людей, і так само служив їм.

Наприклад, Спаситель пішов проти встановлених звичаїв Свого часу, звернувшись до самарянки і попросивши у неї трохи води. Він сів їсти з митарями і збирачами податків. Він, не вагаючись, підійшов до прокаженого і торкнувся його, щоб зцілити. В захопленні від віри римського сотника, Він сказав натовпу: “Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!”⁵

Ісус попросив нас дотримуватися закону досконалої любові, яка є універсальним і безумовним даром. Він сказав:

“Коли-бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?

І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?

Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”⁶.

У цій Церкві немає чужих і вигнанців. Тут є тільки брати і сестри. Знання, яке ми маємо про Вічного Батька, допомагає нам бути більш чутливими до братерських і сестринських почуттів, які мають існувати між всіма чоловіками й жінками на землі.

Уривок з роману Знедолені ілюструє, як носії священства можуть ставитися до тих людей, яких вважають чужими. Жана Вальжана тільки-но випустили з в’язниці. Виснажений довгою подорожжю і помираючи від голоду й спраги, він дістається містечка в пошуках місця, де можна поїсти й перепочити вночі. Коли чутка про його прибуття поширюється, всі мешканці містечка, один за одним, зачиняють перед ним двері. Для нього не знаходиться місця в жодному готелі, в жодному заїжджому дворі і навіть у в’язниці. Йому відмовляють, його виганяють й видворяють. Зрештою, вкрай знесилений, він падає біля вхідних дверей будинку міського католицького єпископа.

Доброзичливий священик добре знає історію Вальжана, однак він запрошує бродягу у свій дім, кажучи ці співчутливі слова:

“Цей дім не мій; це дім Христа Ісуса. Не кажуть двері ці, щоб в них заходив лише той, хто звісне ім’я має, але хто в горі зараз. Ти страждаєш, спраглий і голодний ти; тут тебе чекають. … Навіщо маю знати я, як звуть тебе? До того ж, перш ніж ти сказав своє ім’я, я знав його”.

[Вальжан] у здивуванні відкрив свої очі.

“Справді? Ти знав, як звуть мене?’

“Так,—сказав єпископ,—твоє ім’я—мій брат”⁷.

У цій Церкві наші приходи і наші кворуми не належать нам. Вони належать Ісусу Христу. Хто б не увійшов у наші доми зборів, вони мають почуватися як вдома. Відповідальність вітати кожну людину стає все більш важливою. Світ, в якому ми живемо, переживає період великого сум’яття. Завдяки тому, що засоби пересування стали більш доступними, зросла швидкість обміну інформацією, та завдяки глобалізації економіки земля стає одним великим містечком, де люди й народи зустрічаються, встановлюють відносини і спілкуються, як ніколи раніше.

Ці великі зміни слугують намірам Всемогутнього Бога. Збирання Його вибраних з чотирьох куточків землі відбувається не лише тому, що місіонерів посилають в далекі країни, але й завдяки прибуттю людей з інших місць в наші міста й сусідні помешкання. Багатьох людей, які й не здогадуються про це, Господь веде в місця, де вони можуть почути євангелію і прийти до Його кошари.

Існує велика ймовірність того, що наступна людина, яка навернеться до євангелії у вашому приході, буде тією людиною, яка не належала до вашого звичного колу друзів і знайомих. Ви можете помітити її по зовнішньому вигляду, мові, манері одягатися або кольору шкіри. Ця людина могла бути вихована в іншій релігії, походити з іншого оточення або мати відмінний стиль життя.

Товаришування є важливим обов’язком священства. Кворуми Ааронового і Мелхиседекового священств мають гармонійно взаємодіяти з сестрами під керівництвом єпископа, аби пересвідчитися, що кожну людину приймають з любов’ю й добротою. Домашні вчителі і візитні вчительки будуть пильнувати, щоб впевнитися, що про жодну людину не забули і не обійшли увагою.

Всі ми маємо спільно працювати, щоб побудувати духовну єдність в наших приходах і філіях. Взірець досконалої єдності існував серед Божого народу після відвідування Христом Американського континенту. В літописі сказано, що не було “Ламанійців, і ніяких інших -ійців; але були вони всі як один дітьми Христа і спадкоємцями царства Бога”⁸.

Єдність не досягається через ігнорування та відокремлення членів Церкви, які здаються іншими або слабшими, і тільки завдяки спілкуванню зі схожими на нас людьми. Навпаки, єдність здобувається завдяки прийняттю нових людей та людей з особливими потребами і служінню їм. Ці члени Церкви є благословенням для Церкви і надають нам можливості служити нашим ближнім і у такий спосіб очищати наше власне серце.

Отже, брати мої, ваш обов’язок—допомагати кожному, хто з’являється у дверях вашої церковної будівлі. Вітайте їх з вдячністю й не упереджено. Якщо до ваших зборів приєднуються незнайомі вам люди, тепло вітайте їх і запрошуйте сісти поруч з вами. Будь ласка, зробіть перший крок, щоб допомогти їм почуватися комфортно й відчувати любов, а не чекайте, поки вони самі підійдуть до вас.

Після вашого першого знайомства, подумайте, як продовжити служити їм. Якось я почув історію про приход, де після хрищення двох сестер з вадами слуху дві чудові сестри з Товариства допомоги вирішили засвоїти мову глухонімих, щоб мати можливість краще спілкуватися з цими новонаверненими. Який чудовий приклад любові до ближніх братів і сестер в євангелії!

Я свідчу, що ніхто не є чужим для нашого Небесного Батька. Немає нікого, чия душа не є дорогоцінною для Нього. Разом з Петром я свідчу, що “не дивиться Бог на обличчя; але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду”⁹.

Я молюсь, щоб, збираючи Своїх овець в останній день, Господь міг сказати кожному з нас: “Мандрівником Я був—і Мене прийняли ви”.

І тоді ми скажемо Йому: “Коли то Тебе мандрівником ми бачили—і прийняли?”

І Він відповість нам: “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили”¹⁰.

В ім’я Ісуса Христа, амінь.