Справжні учні Спасителя
Ми можемо відчувати тривалу радість, коли наш Спаситель та Його євангелія стають каркасом, на якому ми будуємо своє життя.
У старозавітній книзі Огія, до якої не часто звертаються, описується група людей, які могли б скористатися порадою старійшини Холланда. Їх помилка була в тому, що вони не зробили Христа осередком свого життя і свого служіння. Коли Огій картає народ, що вони залишалися у своїх затишних домівках, замість того, щоб будувати храм Господу, він змальовує кілька описаних словами картин, які спонукають до роздумів:
“Чи час вам сидіти по ваших домах, покритих кафлями, хоч дім цей [стоїть пусткою]?
А тепер отак промовляє Господь Саваот: “Зверніть ваше серце до ваших доріг!
Багато ви сієте, та збираєте мало, їсте, та не насичуєтеся, п’єте та не напиваєтеся, зодягаєтеся та не тепло вам, а той, хто заробляє, заробляє для дірявого гаманця”.
Так говорить Господь Саваот: “Зверніть ваше серце до ваших доріг!”1
Чи подобаються вам такі описання безглуздості, коли пріоритет надається не тому, що від Бога, а тому, що не має вічних наслідків?
Недавно я був на причасних зборах, де колишній місіонер процитував одного батька, який влучно підсумував цю думку, сказавши своїм дітям: “Чого ми дійсно потребуємо тут, так це менше з Wi-Fi (Вай-Фая) і більше від Нефія!”
Під час мого п’ятирічного перебування в Західній Африці, я бачив численні приклади того, як люди природно і не соромлячись ставили євангелію на перше місце. Одним з таких прикладів є назва майстерні з ремонту шин і балансування коліс у Гані. Власник назвав її: “Регулювання розвалу/сходження по волі Твоїй”.
Ми можемо відчувати тривалу радість2, коли наш Спаситель та Його євангелія стають каркасом, на якому ми будуємо своє життя. Однак цей каркас дуже легко підміняється, стає справами світу, де євангелія є чимось необов’язковим або просто двогодинним відвідуванням Церкви в неділю. Коли так відбувається, то це нібито покласти свою зарплатню у “дірявий гаманець”.
Огій закликає нас бути відданими, бути, як ми кажемо в Австралії, “fair dinkum”---тобто якнайщирішими---стосовно життя за євангелією. Люди якнайщиріші, коли вони є саме такими, якими вони себе і описують.
Граючи в регбі, я трохи навчився, що таке бути якнайщирішим і повністю відданим. Я навчився, що коли граю якнайстаранніше, коли повністю віддаюсь грі, то маю найбільше задоволення від неї.
Моїм улюбленим сезоном гри в регбі став рік після закінчення школи. Команда, до якої я належав, була талановитою і відданою. Того року ми були чемпіонами. Проте одного дня ми мали грати з якоюсь низько-рейтинговою командою, і після гри в усіх нас були призначені побачення з дівчатам, щоб піти на велику щорічну танцювальну вечірку в коледжі. Я думав, що оскільки це має бути легка гра, то маю поберегтися від ушкоджень, аби досхочу натанцюватися. У тій грі, ми не докладали так багато зусиль під час штовханини як могли б, і програли. До того ж я завершив той матч з дуже розпухлою, забитою губою, що не сприяло моєму іміджу для мого грандіозного побачення. Мабуть я мав чогось навчитися.
Зовсім інший досвід був отриманий від гри, яка відбулася пізніше і в якій я виклався сповна. У якийсь момент я зіштовхнувся з супротивником на повну силу і відразу відчув біль у лиці. Оскільки мій батько навчав, що я ніколи не повинен давати знати супротивнику, що мене травмовано, я продовжив грати. Того вечора, спробувавши поїсти, я зрозумів, що не можу кусати. Наступного ранку я пішов до лікарні, і там на рентгені було підтверджено, що у мене зламана щелепа. Наступні шість тижнів я мав провести із закритим ротом, бо мені наклали дротову шину.
З цієї притчі про забиту губу і зламану щелепу були засвоєні уроки. Незважаючи на мої спогади про незадоволені бажання скуштувати твердої їжі протягом тих шести тижнів, коли я міг ковтати лише щось рідке, я зовсім не жалкував, що зламав щелепу, оскільки це сталося внаслідок моїх якнайкращих зусиль. Але я жалкував з приводу забитої губи, бо вона була символом того, що я їх стримав.
Якщо ми робимо все якнайкраще, це не означає, що ми постійно будемо отримувати благословення чи завжди матимемо успіх. Але це означає, що ми матимемо радість. Радість---це не швидкоплинне задоволення і навіть не тимчасове щастя. Радість є тривалою і приходить, коли ми докладаємо зусиль, щоб бути прийнятими Господом3.
Приклад таких зусиль ілюструє історія Олівера Грейнджера. Як розповідав Президент Бойд К. Пекер: “Коли святих виганяли з Кертленда, … Олівера залишили, щоб він продав їхнє майно хоч за якісь гроші. Шансів на те, що йому це вдасться, було небагато. І, дійсно, йому це не вдалося!”4 Він був уповноважений Першим Президентством виконати важке, майже нездійсненне завдання. Але Господь похвалив його за явно невдалі зусилля такими словами:
“І знову, Я кажу вам, Я памʼятаю Мого слугу Олівера Грейнджера; ось, істинно Я кажу йому, що його імʼя буде зберігатися у священному спомині від покоління до покоління, на віки вічні, каже Господь.
Отже, нехай він ретельно старається заради викуплення Першого Президентства Моєї Церкви, … і якщо він впаде, він підніметься знову, бо його жертва буде більш священною для Мене, ніж його прибуток, каже Господь”5.
Це може стосуватися кожного з нас---йдеться не про наш успіх, а радше про наші жертву й зусилля, які мають значення для Господа.
Іншим прикладом справжнього учня Ісуса Христа є наша дорога подруга з Кот-д’Івуара в Західній Африці. Ця чудова вірна сестра протягом тривалого часу потерпала від жахливого емоційного і навіть, певною мірою, від фізичного насильства, яке їй завдавав її чоловік; зрештою вони розлучилися. Вона завжди була непохитною у своїй вірі й доброчесності, але через його жорстокість до неї, довгий час відчувала сильні страждання. Вона своїми словами описала, що сталося:
“Хоча я й говорила, що пробачила йому, але біль ніколи не полишав мене; усі мої дні були наповнені тим болем. Він як вогнем палив моє серце. Багато разів я благала Господа позбавити мене його, але мені боліло так сильно, що я дійсно вірила, що відчуватиму його решту мого життя. Він був сильнішим ніж той, що я відчувала, коли в юному віці втратила маму, і ніж той, що я відчула, втративши батька і навіть свого сина. Було таке враження, що він огорнув та повністю заповнив моє серце, і мені здавалось, що я можу навіть померти у будь-яку мить.
Інколи я запитувала себе, що робив би Спаситель в моїй ситуації, і я б радше сказала: “Це занадто, Господи”.
Тоді, якось ранком, я спробувала знайти той біль, який виникав внаслідок всього цього в моєму серці, і зазирнула глибше, шукаючи його в моїй душі. Його більше не було. Я швидко обміркувала всі причини, які [мала], щоб відчувати той біль, але його не було. Я чекала весь день, аби подивитися, чи відчую біль у своєму серці---я його не відчула. Тоді я стала навколішки й подякувала Богові, що Він зробив так, аби спокутна жертва Господа спрацювала для мене” 6.
Ця сестра зараз успішно запечатана з чудовим вірним чоловіком, який безмірно її любить.
Тож яким має бути наше ставлення, якщо ми---справжні учні Христа? І чого варта євангелія для нас, коли ми “звертаємо [своє] серце до [наших] доріг”, як пропонував Огій?
Мені подобається приклад вірного ставлення, показаний батьком царя Ламонія. Ви, мабуть, пам’ятаєте, як він спочатку розгнівався, коли побачив, що його сина супроводжує Аммон---нефієць, а нефійців ламанійці ненавиділи. Він витяг свого меча, щоб битися з Аммоном і невдовзі відчув меч Аммона біля власного горла. “Тоді цар, боячись, що він може позбутися свого життя, сказав: Якщо ти пощадиш мене, я пообіцяю тобі все, що ти попросиш, навіть половину царства”7.
Зверніть увагу на його пропозицію---половину царства за своє життя.
Але пізніше, зрозумівши євангелію, він зробив іншу пропозицію. “Цар сказав: Що мені треба робити, щоб я міг мати це вічне життя, про яке ти розповів? Так, що мені треба робити, щоб я міг народитися від Бога, вирвавши з коренем цей злочестивий дух з моїх грудей, і, отримавши Його Дух, щоб я міг сповнитися радості, щоб мене не було знехтувано в останній день? Слухай, сказав він, я віддам усе, що маю, так, я відмовлюся від мого царства, щоб я міг отримати цю велику радість”8.
Цього разу він був готовий віддати все своє царство, бо євангелія була цінніша за все, що він мав! Він був якнайщирішим стосовно євангелії.
Тож запитання до кожного з нас: чи ми також якнайщиріші у ставленні до євангелії? Бо виявляти половинчасте ставлення не означає бути якнайщирішими! І Бог, як відомо, не нагороджує славою тих, хто ледь теплі9.
Не існує скарбу, якогось хобі, статусу, соціального медіа, відеогри, якогось спорту, фан-клубу якоїсь знаменитості чи будь-чого на землі, що було б ціннішим, ніж вічне життя. Отже Господь радить кожній людині “звернути ваше серце до ваших доріг”.
Мої почуття найкраще виражені у словах Нефія: “Я уславляю прямоту; я уславляю істину; я уславляю мого Ісуса, бо Він викупив мою душу від пекла”10.
Чи ми істинні послідовники Того, Хто віддав все Своє заради нас? Того, Хто наш Викупитель і наш Захисник перед Батьком? Того, Хто Сам був абсолютно відданим, здійснюючи Свою спокутну жертву, й зараз залишається таким же у Своїй любові, Своїй милості та Своєму бажанні, щоб ми мали вічну радість? Я благаю всіх, хто чує і читає ці слова: будь ласка, будь ласка, не відкладайте вияву вашої повної відданості на той момент, коли до цього у вас дійдуть руки в якомусь неіснуючому майбутньому. Станьте зараз якнайщирішими і відчувайте радість! В ім’я Ісуса Христа, амінь.