Шанувати Його ім’я
Згідно нашої сутності та приналежності завдяки завіту, нас називають іменем Ісуса Христа.
Коли батьки з хвилюванням чекають на народження дитини, вони мають відповідальність вибрати ім’я для свого новонародженого. Можливо, коли ви народилися, то отримали ім’я, що передавалося у вашій родині з покоління в покоління. Або, може, ваше ім’я було популярним саме в той рік чи в тій місцевості, де ви народилися.
Пророк Геламан з дружиною назвали своїх новонароджених синів сімейними іменами, які мали особливе значення,---Нефій та Легій. Пізніше Геламан сказав своїм синам:
“Я дав вам імена наших перших батьків, … щоб ви, пам’ятаючи свої імена, памʼятали і їх; а коли ви памʼятатимете їх, ви памʼятатимете їхні діяння; … як про це сказано, і також написано, що вони були добрими.
Отже, сини мої, я б хотів, щоб ви робили те, що добре”1.
Імена Нефія та Легія допомагали їм пам’ятати добрі справи своїх предків та надихали їх на такі ж добрі справи.
Сестри, де б ми не жили, якою б мовою не спілкувалися, або яким би не був наш вік---8 чи 108 років---заради тих же цілей усім нам дане особливе ім’я.
“Бо [ми] всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися … бо всі [ми] один у Христі Ісусі!”2
Як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів “ми засвідч[или] нашу готовність взяти на себе ім’я Христа, підтверджу[ючи це] обрядом хрищення”3. Укладаючи цей завіт, ми обіцяли завжди пам’ятати Його, виконувати Його заповіді та служити іншим. Наша готовність дотримуватися цього завіту оновлюється кожного Суботнього дня, коли ми приймаємо причастя і знову радіємо благословенню “ходити в обновленні життя”4.
Дане нам при народженні ім’я відображає нашу індивідуальну сутність і показує приналежність до наших земних родин. Проте, коли ми під час хрищення “народилися знову”, наше розуміння того, хто ми є, розширилося. “Через той завіт, який ви склали, вас будуть називати дітьми Христа, … бо знайте, … Він духовно народив вас; бо ви кажете, що ваші серця змінилися через віру в Його імʼя; отже, ви народилися від Нього”5.
Тож, згідно нашої сутності та приналежності завдяки завіту, нас називають іменем Ісуса Христа. І “не буде дано ніяке інше ім’я або іншу путь, чи засіб, якими спасіння може прийти до дітей людських, тільки в імені Христа, Господа Вседержителя, і через Нього”6.
Ім’я Ісуса було відоме задовго до Його народження. Ангел пророкував царю Веніямину: “І Його називатимуть Ісус Христос, Син Бога, … і Його мати буде зватися Марією”7. Коли б євангелія не знаходилася на землі, від днів Адама і Єви й до сьогоднішнього дня, Божим дітям розповідалося про Його роботу “викупительної любові”8, аби вони “могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів”9.
Минулого року президент Рассел М. Нельсон звернувся до сестер з “пророчим проханням” “формувати майбутнє, допомагаючи в збиранні розсіяного Ізраїля”. Він закликав нас читати Книгу Мормона і “позначати кожен вірш, у якому йдеться про Спасителя”. Він запропонував, щоб ми ставили “за мету говорити про Христа, втішатися у Христі та проповідувати Христа у [нашій сім’ї] та друзям”. Можливо ви вже почали бачити результати його обіцяння, що “і ви, і вони наблизитеся до Спасителя. … Тоді почнуть відбуватися зміни й навіть чудеса”10.
Наше обіцяння завжди пам’ятати Спасителя дає нам силу, щоб відстоювати істину і праведність, де б ми не були---чи у великому натовпі, чи у наших відлюдних місцях, де ніхто, крім Бога, не бачить наших дій. Коли ми пам’ятаємо Його та Його ім’я, носіями якого ми є, у нас не залишається місця для саморуйнівного порівнювання або зарозумілого осуду. Зосередивши погляд на Спасителі, ми бачимо себе тими, ким ми насправді є---улюбленими дітьми Бога.
Якщо ми пам’ятаємо свої завіти, то менше переймаємося турботами світу, невпевненість у собі перетворюється на мужність і з’являється надія у часи випробувань.
А коли ми спотикаємось і не просуваємося далі по шляху завітів, нам слід лише згадати Його ім’я і Його люблячу доброту до нас. “Бо Він має всю силу, всю мудрість, і все розуміння; Він розуміє все, і Він милостива Істота … для тих, хто покається і повірить в Його імʼя”11. Безсумнівно для всіх тих, хто зі скрушеним серцем і упокореним духом прагнуть “чинити краще і бути кращими” 12, не існує приємнішого слова, ніж ім’я Ісуса.
Президент Нельсон навчав: “Минули ті часи, коли наслідувати Христа було легко і зручно. Ваша релігія не полягає в тому, аби просто показатися у церкві в неділю. Вона полягає в тому, аби показати себе справжнім учнем, починаючи з недільного ранку й до суботнього вечора … Немає такого поняття, як частково задіяний учень Господа Ісуса Христа”13.
Наша готовність узяти на себе ім’я Христа---це не просто слова. Це не пасивна обіцянка або вигадка культури. Це не віха життя або табличка з іменем, яку ми носимо. Це не висловлювання, яке ми просто помістили на поличку чи повісили на стіну. Його ім’я---це ім’я, в яке ми “зодягнулися”14, яке написане на таблицях нашого серця і “вигравіюван[е] на [наших] обличчях”15.
Про спокутну жертву Спасителя слід завжди пам’ятати---в наших думках, діях та під час спілкування з іншими. Він пам’ятає не лише наші імена, Він завжди пам’ятає нас. Спаситель проголосив:
“Бо чи може жінка забути своє немовля, не пожаліти сина утроби своєї? Так, вони можуть забути, але Я не забуду тебе, о доме Ізраїлевий.
Отож на долонях Своїх Я накреслив тебе”16.
Президент Джордж Альберт Сміт навчав: “Шануйте свої імена, оскільки одного дня у вас буде привілей та обов’язок відзвітувати … вашому Небесному Батьку, … що ви зробили з [цими іменами]”17.
Як і у випадку зі старанно підібраними іменами Нефія і Легія, чи може бути сказано й написано про нас, що ми---справжні учні Господа Ісуса Христа? Чи шануємо ми ім’я Ісуса Христа, яке свідомо взяли на себе? Чи є ми водночас “слугами та свідками” 18 Його люблячої доброти і Його викупительної сили?
Нещодавно я слухала Книгу Мормона. В останньому розділі 2-го Нефія, я почула як Нефій промовляє слова, які ніколи раніше, коли я читала, не сприймалися таким чином. Повсюди у своєму літописі він навчає і свідчить про “Викупителя”, “Святого Ізраїлевого”, “Агнця Божого” і “Месію”. Але наприкінці його розповіді я почула, як він каже такі слова: “Я уславляю прямоту; я уславляю істину; я уславляю мого Ісуса, бо Він викупив мою душу”19. Коли я почула ці слова, моє серце зайшлося від радості, і я слухала їх знову й знову. Я сприйняла той вірш і відгукнулася на нього саме так, як я б сприйняла своє власне ім’я і відгукнулася на нього.
Господь сказав: “Так, благословенний цей народ, який хоче носити Моє імʼя; бо Моїм іменем вони будуть називатися; і вони Мої”20.
Давайте ж ми, члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, візьмемо “на себе з радістю імʼя Христа”21, виявляючи шану Його імені любов’ю, відданістю та добрими справами. Я свідчу, що Він---“Агнець Божий, так, Син Батька Вічного!”22. В ім’я Його Святого Дитяти, Ісуса Христа, амінь.