Усім серцем
Ми повинні бути такими послідовниками Ісуса Христа, які з радістю й усім серцем долають свій особистий шлях учнівства.
Іноді корисно знати, чого очікувати.
Під кінець Свого священнослужіння Ісус сказав апостолам, що настануть важкі часи. Але Він також сказав: “Не лякайтесь”1 . Так, Він ішов, однак не залишав їх на самоті2 . Він послав їм Свого Духа, що допомагав пам’ятати, стояти непорушно і знаходити мир. Спаситель виконує Своє обіцяння бути з нами, Його учнями, але ми повинні постійно рівнятися на Нього, що допоможе нам розпізнавати Його присутність і радіти їй.
Учням Христа завжди було нелегко.
Одна моя близька подруга надіслала стару статтю за 9 липня 1857 року з Nebraska Advertiser, газети, що видавалася на середньому заході Сполучених Штатів. У ній написано: “Сьогодні рано-вранці нашою місцевістю пройшла група мормонів, яка прямує до Солоного озера. Жінки (не дуже тендітні на вигляд) тягнули свої візки, як худоба, а одна [жінка] впала у чорну багнюку, що спричинило невелику затримку в усій тій процесії. Малі діти брели у своєму [дивному] іноземному одязі з такою ж рішучістю, як і їхні матері”3.
Я багато думала про цю жінку, яка забруднилася багном. Чому вона тягнула візок сама? Чи була вона матір’ю-одиначкою? Що дало їй внутрішню силу, витривалість, наполегливість вирушити в таку важку подорож, ідучи багнюкою й тягнучи всі свої пожитки в ручному візку до невідомого дому в пустелі, зносячи час від часу глузування тих, хто її бачив?4
Президент Джозеф Ф. Сміт казав про внутрішню силу тих жінок-піонерок такими словами: “Чи можливо було змусити одну з цих жінок зректися віри в Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів? Чи можливо було затьмарити їхнє розуміння місії пророка Джозефа Сміта? Чи можливо було засліпити їхнє бачення божественної місії Ісуса Христа, Сина Божого? Ні, це було абсолютно неможливо. Чому? Тому що вони пізнали це. Бог відкрив їм, і вони зрозуміли, і всі сили земні не могли б відвернути їх від тієї пізнаної ними істини”5.
Брати і сестри, покликання сьогодення—стати такими чоловіками і жінками, такими учнями Ісуса Христа, які роблять усе, на що здатні, аби знайти силу рухатися вперед, коли їх буде покликано іти пустинею; такими учнями, які мають переконання, відкриті Богом для нас; такими послідовниками Ісуса Христа, які з радістю й усім серцем долають свій особистий шлях учнівства. Як учні Ісуса Христа ми віримо в три важливі істини, в яких можемо зростати.
По-перше, ми можемо дотримуватися своїх завітів, навіть коли це нелегко.
Коли виникають випробування, які впливають на вашу віру, вашу сім’ю або ваше майбутнє; коли ви не можете зрозуміти, чому життя таке важке, хоча ви робите все можливе, аби жити за євангелією,—пам’ятайте, що Господь попереджав нас про неминучі труднощі. Труднощі—це складова плану, вони не є ознакою того, що вас полишено; вони є ознакою того, що Він з нами6. Зрештою, і Він був “страдник, знайомий з хворобами”7.
Зараз я дізнаюся, що Небесний Батько більш зацікавлений у моєму зростанні в якості учениці Ісуса Христа, ніж у моєму комфорті. Мені це може не завжди подобатися. Але так уже є!
Комфортне життя не робить нас сильнішими. Сила, необхідна для того, щоб витримати напругу сьогодення, є силою Господа, а джерелом Його сили є наші з Ним завіти8. Спиратися на свою віру під час сильного зустрічного вітру,—тобто щиро намагатися кожного дня робити те, що ми за завітом зі Спасителем маємо робити, навіть і особливо тоді, коли відчуваємо втому, тривогу, коли боремося з нелегкими запитаннями і проблемами,—це означає поступово отримувати Його світло, Його силу, Його любов, Його Дух, Його мир.
Мета, заради якої ми йдемо шляхом завітів, полягає в тому, щоб наближатися до Спасителя. Він—це мета, а не наш досконалий розвиток. Це не перегони, і нам не слід порівнювати свій шлях зі шляхом інших людей. Навіть коли ми спотикаємося, Він поруч.
По-друге, ми можемо діяти з вірою.
Як учні Ісуса Христа ми розуміємо, що віра в Нього вимагає дій—особливо у важкі часи9.
Багато років тому мої батьки вирішили змінити в будинку килимове покриття. Увечері напередодні доставки нового килима мама попросила моїх братів винести меблі й зняти килимове покриття у спальнях, щоб покласти нове. Моя, на той час 7-річна, сестра Емілі вже спала. Тож поки вона спала, вони тихо винесли всі меблі з її кімнати, крім ліжка, а потім зняли покриття. І, як старші брати часом роблять, вони вирішили її розіграти. Вони винесли всі речі з шафи та зі стін. Кімната була повністю порожня. Потім вони написали і прикріпили до стіни записку: “Люба Емілі, ми переїхали. Ми напишемо тобі через кілька днів і повідомимо, де перебуваємо. З любов’ю, твоя сім’я”.
Наступного ранку, коли Емілі не прийшла на сніданок, мої брати пішли і знайшли її—вона була в кімнаті, сумна і самотня, за зачиненими дверима. Емілі пізніше згадувала про той випадок: “Я була розбита. Але що сталося б, якби я лишень відчинила двері? Що я почула б? Що я відчула б на запах? Я б зрозуміла, що не сама. Я б зрозуміла, що мене справді люблять. У мене навіть не виникло думки щось робити в цій ситуації. Я просто здалася і сиділа в комірці та плакала. Але якби я лише відкрила двері”10.
Моя сестра зробила припущення на основі побаченого, але це не було відображенням реальності. Хіба не цікаво, що ми, подібно до Емілі, можемо настільки зануритися в сум, біль, смуток, тривогу, самотність, гнів або розчарування, що нам навіть не спадає на думку зробити щось просте: відкрити двері, діяти з вірою в Ісуса Христа?
У Писаннях є багато прикладів чоловіків і жінок, учнів Ісуса Христа, які перед лицем надзвичайних труднощів просто діяли—просто зводилися на ноги з вірою і йшли вперед11.
Прокаженим, які хотіли зцілитися, Христос сказав: “Підіть і покажіться священникам! І сталось, коли вони йшли, то очистились”12.
Вони йшли показатися священникам, ніби вони вже були зцілені, і в процесі цієї дії вони зцілилися.
Я також хочу зауважити: якщо думка про дію, з огляду на біль, який ви переживаєте, здається неможливою, будь ласка, нехай ваша дія полягає в тому, що ви звернетеся по допомогу до друга, члена сім’ї, провідника Церкви, фахівця. Це може бути першим кроком до надії.
По-третє, ми можемо бути відданими від усього серця і радіти13
Коли настають важкі часи, я намагаюся пам’ятати, що вирішила йти за Христом ще до того, як прийшла на землю, а ці випробування моєї віри, мого здоров’я і моєї витривалості і є однією з причин, чому я тут. І, звичайно ж, я не повинна ніколи думати, що сьогоденне випробування поставить під сумнів Божу любов до мене або замінить мою віру в Нього на сумнів. Випробування не є ознакою того, що план провалюється; вони є складовою плану та існують, щоб допомогти нам шукати Бога. Я стаю більш подібною до Нього, коли з терпінням проходжу шлях до кінця і, сподіваюся, що, подібно до Нього, молюся ще гарячіше, коли відчуваю біль14.
Ісус Христос показав досконалий приклад: Він любив Батька всім Своїм серцем, виконуючи Його волю, чого б це не коштувало15. Я хочу наслідувати Його приклад, чинячи так само.
Мене надихає те, як з щирим серцем і всією душею наслідувала Ісуса вдова, яка вкинула дві лепти до храмової скарбниці. Вона віддала все, що мала16.
Ісус Христос побачив, яким великим було це її “все, що вона мала”, в той час як інші бачили лише те, чого в неї не було. Те ж саме стосується й кожного з нас. Якщо нам чогось не вистачає, Він не дивиться на це, як на нашу невдачу, а радше, як на можливість виявляти віру й зростати.
Висновок
Мої товариші в учнівстві Ісуса Христа, усім своїм серцем я приймаю рішення бути з Господом. Я приймаю рішення бути з Його обраними служителями—Президентом Расселом М. Нельсоном і його співтоваришами-апостолами,—бо вони промовляють від Його імені і є розпорядниками обрядів і завітів, які зв’язують мене зі Спасителем.
Якщо я спіткнуся, то буду підніматися, покладаючись на благодать і уможливлюючу силу Ісуса Христа. Я буду триматися свого завіту з Ним і шукати відповіді на свої запитання, вивчаючи Боже слово, виявляючи віру та звертаючись по допомогу до Святого Духа, скеруванням Якого довіряю. Я буду прагнути Його Духа кожного дня, виконуючи прості й малі речі.
Це мій шлях учнівства.
А поки настане день, коли всі щоденні рани земного життя буде зцілено, я чекатиму на Господа і довірятиму Йому—Його розпорядку, Його мудрості, Його плану17.
Пліч-о-пліч з вами я хочу стояти поруч з Ним вічно. Усім серцем. З цим знанням, коли ми любимо Ісуса Христа всім своїм серцем, Він дає нам усе18. В ім’я Ісуса Христа, амінь.