Генеральна конференція
І вони бажали бачити Ісуса, хто Він
Жовтнева генеральна конференція 2022 р.


10:29

І вони бажали бачити Ісуса, хто Він

Я свідчу, що Ісус живий, що Він знає нас і що Він має силу зцілювати, перетворювати й прощати.

Брати, сестри і друзі, у 2013 році мене з моєю дружиною Лорел було покликано служити провідниками місії у Чеській Словацькій місії. Наші четверо дітей були там з нами1 . Ми, як сім’я, були благословенні тим, що з нами служили чудові місіонери і прекрасні чеські та словацькі святі. Ми їх любимо.

Коли наша сім’я приїхала на місце служіння, ми привезли з собою деякі з порад старійшини Джозефа Б. Віртліна. У своєму виступі “Велика заповідь” старійшина Віртлін запитував: “Чи любите ви Господа?” Його порада усім тим з нас, хто відповів би “так” була простою і мудрою: “Проводьте з Ним час. Розмірковуйте над Його словами. Візьміть на себе Його ярмо. Прагніть розуміти й слухатися”2. Після цього старійшина Віртлін пообіцяв тим, хто готовий виділити час і місце для Ісуса Христа, що до них прийдуть благословення, завдяки яким вони зміняться3.

Ми взяли до серця пораду і обіцяння старійшини Віртліна. Разом з нашими місіонерами ми проводили багато часу з Ісусом, вивчаючи книги Матвія, Марка, Луки та Івана з Нового Завіту і книгу 3 Нефій з Книги Мормона. Наприкінці кожних місіонерських зборів ми ділилися духовним посланням із однієї з цих, як ми їх називали, “п’яти євангелій”4—читали про Ісуса, обговорювали прочитане, розмірковували і дізнавалися про Нього.

Завдяки часу, проведеному з Ісусом в Писаннях, зі мною, Лорел і нашими місіонерами сталися докорінні зміни. Ми глибше усвідомили, Хто Він є, і що для Нього важливе. Разом ми розмірковували про те, як Він навчав, чого Він навчав, як Він виявляв любов, що Він робив, щоб благословляти і служити, про Його чудеса, про те, як Він реагував на зраду, що Він робив, коли стикався з негативними людськими емоціями, про Його титули й імена, про те, як Він слухав, як Він вирішував конфлікти, про світ, у якому Він жив, Його притчі, про те, як Він закликав мати єдність і виявляти доброту, про Його здатність прощати і зцілювати, Його проповіді, Його молитви, Його спокутну жертву, Його Воскресіння, Його євангелію.

Ми часто почувалися наче Закхей, який “мали[м] був на зріст”, і який побіг, щоб залізти на фіґове дерево, коли Ісус проходив через Єрихон, оскільки, як це написано у книзі Луки, ми бажали “бачити Ісуса, хто Він”5. Той Ісус був не таким, як би нам хотілось або яким би ми бажали, щоб Він був. Натомість то був Ісус, яким Він насправді був і є6. Як і обіцяв старійшина Віртлін, ми по-справжньому дізналися, що “євангелія Ісуса Христа—це євангелія перетворення. Простих земних чоловіків і жінок вона удосконалює в чоловіків і жінок, достойних вічностей”7.

То були особливі дні. Ми повірили в те, що “для Бога нема неможливої жадної речі!”8 Священні дні у Празі, Братиславі чи Брно, коли ми відчували силу й реальність Ісуса, продовжують відлунювати у житті кожного з нас.

Ми часто вивчали Maрк 2:1–12. Розповідь, яка міститься там, є дуже переконливою. Я хочу прочитати її частину безпосередньо з Євангелії від Марка, а потім поділитися тим, як я почав її розуміти після ретельного вивчення і обговорення з нашими місіонерами та іншими людьми9.

“Коли ж [Ісус] по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома.

І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово.

І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо.

А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений.

А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: “Відпускаються, сину, гріхи тобі!”

Промовивши кілька слів до когось з натовпу10, Ісус глянув на розслабленого чоловіка і зцілив його фізично, кажучи:

“Тобі я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!”

І той устав, і негайно взяв ложе,—і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: “Ніколи такого не бачили ми!”11

А тепер я розповім, яке мені відкрилося розуміння цієї розповіді: на початку Свого священнослужіння Ісус повернувся до Капернауму, невеличкого рибальського селища на північному узбережжі Галілейського моря12. Незадовго до цього Він здійснив ряд чудес—зцілював хворих і виганяв нечистих духів13. Бажаючи послухати чоловіка на ім’я Ісус і побути поруч з Ним, селяни зібралися біля дому, в якому Він, за чутками, зупинився14. Коли вони зібралися, Ісус почав навчати15.

У ті часи домівки в Капернаумі були одноповерховими спорудами з плоскими дахами, розташованими впритул одна до одної16. Дах і стіни були зроблені із суміші з каміння, деревини, глини та соломи, і потрапити на них можна було простими сходами, розташованими збоку будинку17. Натовп у тому будинку швидко збільшувався, заповнив кімнату, в якій навчав Ісус, і почав збиратися на вулиці18.

Далі розповідається про “розслабленого” і його чотирьох друзів19. Розслаблення—це вид паралічу, який часто супроводжується слабкістю і тремтінням20. Я уявляю, як хтось один з чотирьох каже іншим: “Ісус прийшов у наше селище. Ми всі знаємо про чудеса, які Він вчинив, і про тих, кого Він зцілив. Якщо ми зможемо принести нашого друга до Ісуса, можливо, його також може бути уздоровлено”.

Тож вони взялися за кут циновки чи ложа їхнього друга і почали нести його кривими, вузькими, ґрунтовими вуличками Капернауму21. Терплячи біль у м’язах, вони зробили останній поворот і побачили, що натовп, або “народ”, як про це сказано в Писаннях, який зібрався послухати Ісуса, був настільки великим, що пройти до Ісуса було неможливо22. З любов’ю і вірою ці четверо не здавалися. Натомість вони забралися по сходах на плоский дах, обережно піднімаючи свого друга і його ложе з собою, розібрали дах над кімнатою, в якій навчав Ісус, і опустили туди свого друга23.

Подумайте про те, що під час вочевидь важливого навчального моменту Ісус чує шкрябання, дивиться вгору й бачить, як у стелі збільшується діра, а пил і солома падають у кімнату. Після цього на підлогу опускають ложе з паралізованим чоловіком. Цікаво, що Ісус вбачає в цьому не перешкоду для навчання, а натомість щось важливе. Він дивиться на чоловіка на ліжку, прилюдно прощає його гріхи і фізично зцілює його24.

Коли, маючи таке ширше бачення, ми ще раз обмірковуємо розповідь, наведену в Марк 2, стають ясними кілька важливих істин про Ісуса як Христа. По-перше, коли ми намагаємося допомогти комусь, кого любимо, прийти до Христа, ми можемо робити це з впевненістю в тому, що Він має здатність полегшити тягар гріха і простити. По-друге, коли ми приходимо до Христа з фізичними, емоційними чи іншими недугами, то можемо робити це, знаючи, що Він має силу зцілити й втішити. По-третє, коли ми докладаємо зусиль, як ці четверо, щоб привести когось до Христа, то можемо робити це з упевненістю в тому, що Він бачить наші справжні наміри і належним чином з повагою поставиться до них.

Не забувайте, що навчання, яке проводив Ісус, було перервано появою діри в стелі. Замість того, щоб покарати чи вигнати цих чотирьох, які зробили ту діру, за те, що вони перервали навчання, Ісус, як сказано у Писаннях, “віру їхню побачив25. Кожен, хто став свідком цього чуда, “налякався,—і славив Бога, що людям Він дав таку владу!”26

Брати і сестри, на завершення я хочу поділитися ще двома спостереженнями. Як місіонери, брати-служителі та сестри-служительки, президентки Товариств допомоги, єпископи, вчителі, батьки, рідні брати і сестри чи друзі, усі ми як учні-святі останніх днів залучені до роботи з приведення інших до Христа. Тому якості, виявлені цими чотирма друзями, варті розгляду та наслідування27. Вони—сміливі, вміють пристосовуватися до нових обставин, стійкі, винахідливі, активні, сповнені надії, рішучі, вірні, оптимістично налаштовані, смиренні та витривалі.

Крім того, ці четверо уособлюють собою духовну важливість громади і товариської підтримки28. Для того, щоб принести свого друга до Христа, кожен з чотирьох мав тримати свій кут. Якби хтось відпустив, усе було б набагато складніше. Якби двоє здалися, цю справу стало б майже неможливо виконати. Кожен з нас має відігравати певну роль у царстві Бога29. Коли ми виконуємо ту роль і робимо нашу частину справи, ми тримаємо свій кут. Будь то в Аргентині чи В’єтнамі, Аккрі чи Брисбені, у філії чи приході, у сім’ї чи місіонерському напарництві, кожен з нас має свій кут, який слід тримати. Коли ми це робимо, і якщо ми це зробимо, Господь благословить нас усіх. Так само, як Він бачив їхню віру, Він побачить і нашу, та благословить нас як народ.

У різні періоди життя я тримав свій кут ложа, а в інші періоди несли мене. Ця чудова розповідь про Ісуса є такою могутньою, зокрема, тому, що нагадує нам, наскільки ми потрібні одне одному як брати і сестри, щоб приходити до Христа й перетворюватися.

Це лише дещо з того, про що я довідався, проводячи час з Ісусом, коли вивчав розділ Марк 2.

“Нехай же Бог дасть нам змогу [тримати свій кут], щоб ми не відмовлялися, щоб ми не боялися, щоб ми були сильні вірою і рішучі в нашій роботі, аби досягти цілей Господа”30.

Я свідчу, що Ісус живий, що Він знає нас, і що Він має силу зцілювати, перетворювати й прощати. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Іві, Вілсон, Гайрум і Джордж.

  2. Джозеф Б. Віртлін, “Велика заповідь”, Ліягона, лист. 2007, с. 30.

  3. Серед благословень, згаданих старійшиною Віртліном, є здатність сильніше любити, готовність виявляти послух і виконувати Божі заповіді, прагнення служити іншим і схильність постійно чинити добро.

  4. “Євангелії … є викладом з чотирьох частин, назви яких походять від імен чотирьох різних євангелістів, або авторів євангелій, в якому розповідається про життя і вчення Ісуса, а також про його страждання, смерть і воскресіння” (Anders Bergquist, “Bible”, in John Bowden, ed., Encyclopedia of Christianity [2005], 141). У Путівнику по Писаннях сказано, що “слово євангелія означає “добра вість”. Добра вість полягає в тому, що Ісус Христос здійснив досконалу Спокуту всього людства, завдяки якій воно буде викуплено. … Літописи про Його земне життя і події, які стосуються Його священнослужіння, називаються Євангеліями” (Путівник по Писаннях, “Євангелії”). Книга 3 Нефій, записана Нефієм, онуком Геламана, містить свідчення про явлення воскреслого Ісуса Христа на Американському континенті невдовзі після Його розп’яття і Його вчення, які Він дав там, і, таким чином, також може називатися “Євангелією”. Євангелії особливо переконливі, бо в них записані події, під час яких Сам Ісус активно навчає і в яких бере активну участь, та обставини, за яких Він це робить. Вони є важливою відправною точкою для розуміння Ісуса як Христа, наших стосунків з Ним і Його євангелії.

  5. Див. Лука 19:1–4; див. також Кн. Якова 4:13 (де пояснюється, що Дух “каже про речі, як вони дійсно є, і про речі, як вони дійсно будуть”) та Учення і Завіти 93:24 (де істина визначається, як “знання про все суще, як воно є і як воно було, і як воно буде”).

  6. Президент Дж. Рубен Кларк подібним чином заохочував вивчати “життя Спасителя як реальної людини”. Він запрошував інших уявляти себе в розповідях з Писань про життя Ісуса Христа, намагатися і буквально “йти разом зі Спасителем, жити поруч з Ним, уявляти Його справжньою людиною, звичайно ж, наполовину божественною, але все ж таки людиною, яка ходить так, як ходила людина у ті часи”. Крім того, він обіцяв, що завдяки таким зусиллям “ви отримаєте таке уявлення про Нього, таку близькість з Ним, які, я думаю, ви не зможете отримати ніяким іншим чином. … Дізнайтеся про те, що Він робив, про що Він думав, чого Він навчав. Робіть те, що робив Він. Живіть так, як жив Він, наскільки це для нас можливо. Він був досконалою людиною” (Behold the Lamb of God [1962], 8, 11). Для розуміння цінності та причин вивчення Ісуса в контексті історії, див. N. T. Wright and Michael F. Bird, The New Testament in Its World (2019), 172–187.

  7. Джозеф Б. Віртлін, “Велика заповідь”, с. 30.

  8. Лука 1:37.

  9. Окрім регулярного та широкого обговорення Марк 2:1–12 з місіонерами Чеської Словацької місії, я також вдячний за уроки, отримані під час розгляду цього уривка з молодими чоловіками та жінками на заняттях з підготовки до служіння на місії, що проводилися у Солт-Лейкському Гайлендському колі, та з провідниками й членами Солт-Лейкського Піонерського колу для неодруженої молоді.

  10. Див. Maрк 2:6–10.

  11. Maрк 2:11–12.

  12. Див. Bruce M. Metzger and Michael D. Coogan, eds., The Oxford Companion to the Bible (1993), 104; James Martin, Jesus: A Pilgrimage (2014), 183–184.

  13. Див. Марк 1:21–45.

  14. Див. Maрк 2:1–2.

  15. Див. Марк 2:2.

  16. Див. Metzger and Coogan, The Oxford Companion to the Bible, 104; William Barclay, The Gospel of Mark (2001), 53.

  17. Див. Barclay, The Gospel of Mark, 53; див. також Martin, Jesus: A Pilgrimage, 184.

  18. Див. Марк 2:2, 4; див. також Barclay, The Gospel of Mark, 52–53. Барклей пояснює, що “життя у Палестині було дуже відкритим. Вранці двері будинку відкривалися, і будь-хто, хто хотів, міг заходити і виходити. Двері ніколи не закривалися, хіба що хтось навмисно бажав усамітнитися; відкриті двері означали відкрите запрошення для всіх. У скромніших [домах], таких як напевно був [той, про який йдеться у Марк 2], не було передпокою; двері відкривалися прямо на вулицю. Тож натовп миттєво ущерть заповнив дім і скупчився на дорозі навколо дверей; і всі вони з нетерпінням слухали, що мав сказати Ісус”.

  19. Maрк 2:3.

  20. Див. Medical Dictionary of Health Terms, “palsy”, health.harvard.edu.

  21. Див. Martin, Jesus: A Pilgrimage, 184.

  22. Maрк 2:4.

  23. Див. Марк 2:4; див. також Julie M. Smith, The Gospel according to Mark (2018), 155–171.

  24. Див. Maрк 2:5–12.

  25. Марк 2:5; курсив додано.

  26. Матвій 9:8; див. також Марк 2:12; Лука 5:26.

  27. В Ученні і Завітах 62:3 пояснюється, що Господніх слуг “благословлено, бо свідчення, яке ви принесли, записано на небі, … і ваші гріхи прощено вам”.

  28. Див. М. Рассел Баллард, “Надія на Христа”, Ліягона, трав. 2021, сс. 55–56. Президент Баллард звертає увагу на те, що “відчуття приналежності” є важливим як для фізичного, так і для духовного здоров’я, і зауважує, що “кожний член наших кворумів, організацій, приходів і колів має дані Богом дари і таланти, які можуть допомогти у розбудові Його царства у наш час”. Див. також David F. Holland, Moroni: A Brief Theological Introduction (2020), 61–65. Холланд обговорює Мороній 6 і способи, у які участь у діяльності релігійної громади і товариська підтримка з її боку допомагають отримати такий особистий духовний досвід, який тісніше зв’язує нас з небесами.

  29. Див. Дітер Ф. Ухтдорф, “Піднімайте, де стоїте”, Ліягона, лист. 2008, с. 56. Старійшина Ухтдорф пояснює, що “ніхто з нас не може і не повинен просувати Господню роботу самотужки. Але якщо ми всі стоятимемо близько одне до одного там, куди Господь поставив нас, і якщо ми будемо піднімати, де стоїмо, нічого не зможе утримати цю божественну роботу від руху вперед і вгору”. Див. також Чі Гонг (Сем) Вонг, “Спасати в єдності”, Ліягона, лист. 2014, с. 15. Старійшина Вонг посилається на Марк 2:1–5 і навчає про те, що, “щоб допомагати Спасителю, ми повинні працювати разом в єдності та злагоді. Кожна людина, кожна посада і кожне покликання є важливими”.

  30. Oscar W. McConkie, in Conference Report, Oct. 1952, 57.