Зодягнися, Сіоне, у силу свою
Кожен з нас має чесно і з молитвою оцінити свої мирські й духовні пріоритети.
Використання притч є визначальною ознакою майстерного підходу Господа Ісуса Христа до навчання. Просто кажучи, притчі Спасителя—це історії, які використовуються для порівняння духовних істин з матеріальними речами і земним досвідом. Наприклад, в Євангеліях Нового Завіту є дуже багато вчень, в яких Царство Небесне порівнюється з гірчичним зерням1, дорогоцінною перлиною2, господарем виноградника та робітниками в його винограднику3, десятьма дівами4 і багато з чим іншим. У Писаннях сказано, що Господь під час Свого священнослужіння в Галілеї “без притчі … не говорив їм”5.
Значення, тобто послання, притчі, як правило, не виражається чітко. Радше історія лише доносить божественну істину до отримувача відповідно до його чи її віри в Бога, особистої духовної підготовки та готовності навчатися. Отже, людина має виявляти моральну свободу волі й активно “просити, шукати і стукати”6, щоб знайти істини, закладені у притчі.
Я щиро молюся, щоб Святий Дух просвітив кожного з нас, коли ми зараз розглянемо важливість притчі про царський весільний бенкет.
Царський весільний бенкет
“А Ісус … знов почав говорити їм притчами, кажучи:
“Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого.
І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений,—та ті не хотіли прийти.
Знову послав він інших рабів, наказуючи: “Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване,—і все готове. Ідіть на весілля!“
Та вони злегковажили та порозходились,—той на поле своє, а той на свій торг”7.
У давні часи однією з найрадісніших подій у юдейському житті було святкування весілля—це була подія, яка тривала тиждень або навіть і два. Така подія вимагала ретельного планування, і гостей про неї попереджали заздалегідь, а у перший день святкування надсилали їм ще й нагадування. Таке запрошення на весілля, надіслане царем своїм підлеглим, по суті, вважалося наказом. Однак, як написано у цій притчі, багато із запрошених гостей не прийшли8.
“Відмова бути на царському бенкеті була свідомим виявом непокори царській владі й особистою зневагою правлячого суверена, а також і його сина. Те, що один чоловік повертається на своє поле, а інший—до своїх [комерційних справ]”9, вказує на їхні справжні пріоритети й цілковиту зневагу до царевої волі10.
Далі у притчі сказано:
“Тоді каже рабам своїм: “Весілля готове, але недостойні були ті покликані.
Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля“.
І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали,—злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась”11.
За звичаєм тих днів той, хто влаштовував весільне свято—а в цій притчі це цар,—мав забезпечити весільних гостей одягом. Таким весільним одягом були прості, скромні мантії, в які вдягалися всі присутні. Таким чином ранг і суспільне становище нівелювалися, і всі на святкуванні могли бути рівні між собою12.
Люди, запрошені з роздоріжжя на весілля, не мали б часу чи коштів, щоб купити собі належний одяг, готуючись до цієї події. Тому цар, вірогідно, дав гостям одяг зі свого власного гардеробу. Кожному була надана можливість одягнутися в царський одяг13.
Цар, увійшовши у весільну кімнату, оглянув присутніх і відразу ж помітив одного гостя, який вирізнявся тим, що не був вбраний у весільний одяг. Того чоловіка було виведено наперед, і цар запитав: “Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?” Той же мовчав”14. По суті, цар запитав: “Чому ти не вдягнений у весільний одяг, хоч його й дали тобі?”15
Очевидно, що чоловік не був одягнений належним чином для цієї особливої події, і фраза: “Той же мовчав” вказує на те, що у чоловіка не було виправдання16.
Старійшина Джеймс Е. Талмедж дав цікавий коментар стосовно важливості дій того чоловіка: “Те, що не вдягнений у мантію гість був винний у недбальстві, у навмисно виявленій неповазі чи в якомусь тяжчому порушенні, ясно з контексту. Спочатку цар був милостиво уважним, запитавши лише про те, як цей чоловік увійшов, не бувши вбраний у весільний одяг. Якби той чоловік міг пояснити, чому він своїм виглядом відрізняється від інших, або якби він міг сказати щось прийнятне у своє виправдання, то він, напевно, зробив би це; але нам сказано, що він мовчав. Запрошення царя вільно пропонувалися всім, кого знайшли його слуги; але кожен з них мав увійти до царського палацу через двері; а до того як увійти до весільної кімнати, в якій цар зʼявиться особисто, кожен мав бути належно вдягнений; але той, хто не був так вдягнений, якимось чином увійшов іншим шляхом; і оскільки він не пройшов повз вартових, що стояли на головному вході, він був зловмисником”17.
Християнський автор, Джон О. Рейд, зазначив, що відмова чоловіка носити весільний одяг була виявом “явної неповаги як до царя, так і до його сина”. Справа в тому, що весільний одяг в нього був; однак він вирішив не вдягти його. Він виявив непокору й відмовивсь одягтися належним чином для цієї події. Реакція царя була швидкою й рішучою: “Звʼяжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви,—буде плач там і скрегіт зубів”18.
Суд царя над тим чоловіком, головним чином, було вчинено не тому, що в нього не було весільного одягу,—а тому що “в дійсності він був рішуче налаштований не носити його. Чоловік … хотів мати честь бути на весільному бенкеті, але … не хотів дотримуватися звичаю царя. Він хотів робити по-своєму. Те, що на ньому не було належного одягу, було виявом його внутрішньої непокори царю та його настановам”19.
“Багато покликаних,—та вибраних мало”
І притча завершується цими проникливими словами: “Бо багато покликаних,—та вибраних мало”20.
Цікаво, що Джозеф Сміт у своєму натхненному перекладі Біблії вніс ось таку зміну до цього вірша в Євангелії від Матвія: “Бо багато покликаних, але вибраних є мало; бо не всі мають на собі весільний одяг”21.
Запрошення на весільний бенкет і вибір брати участь у бенкеті повʼязані, але й різняться між собою. Запрошення стосується всіх чоловіків і жінок. Людина навіть може прийняти запрошення й бути на бенкеті—однак її не буде вибрано, щоб брати в ньому участь, тому що вона не має належного весільного одягу, яким є навернення через віру в Господа Ісуса та Його божественну благодать. Отже, ми маємо і покликання від Бога, і нашу індивідуальну відповідь на це покликання, і багатьох можна назвати покликаними, але мало хто є вибраними22.
Бути або стати вибраними—це не якийсь винятковий статус, який нам надається. Радше ми з вами, врешті решт, можемо вибрати стати вибраними, якщо будемо праведно виявляти нашу моральну свободу волі.
Будь ласка, зверніть увагу на слово вибраних в цих відомих віршах з Учення і Завітів:
“Ось, багато покликаних, та вибраних мало. А чому їх не вибрано?
Тому що їхні серця так сильно прикипіли до речей цього світу і жадають почестей людських”23.
Я вважаю, що значення цих віршів є досить прямим. У Бога немає переліку улюбленців, до якого ми маємо надію одного дня додати власні імена. Він не обмежує “вибраних” певною кількістю. Натомість наші серця, наші бажання, наше шанування священних євангельських завітів і обрядів, наш послух заповідям і, що найважливіше, викупна благодать Спасителя визначають чи зараховані ми серед обраних Богом24.
“Бо ми старанно працюємо, щоб записати, аби переконати наших дітей, а також наших братів повірити в Христа, і примиритися з Богом; бо ми знаємо, що це благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити”25.
У напруженості нашого повсякденного життя і в сумʼятті сучасного світу, в якому ми живемо, ми можемо відволікатися від вічного—того, що має найбільше значення, шукаючи задоволення, процвітання, популярності і визначаючи, що є для нас найважливішими пріоритетами. Наша короткочасна заклопотаність “речами світу” і “людськими почестями” може призвести до того, що ми розплатимося своїм духовним перворідством за чечевичне вариво26.
Обіцяння і свідчення
Я повторюю настанову Господа Його народу, виголошену через старозавітного пророка Огія: “А тепер отак промовляє Господь Саваот: Зверніть ваше серце до ваших доріг!”27
Кожен з нас має чесно і з молитвою оцінити свої мирські й духовні пріоритети, щоб визначити те в нашому житті, що може перешкоджати отриманню щедрих благословень, які Небесний Батько і Спаситель воліють дарувати нам. І Святий Дух неодмінно допоможе нам побачити себе такими, якими ми є насправді28.
Якщо ми належним чином прагнемо духовного дару очей, щоб бачити, і вух, щоб почути29, я обіцяю, що ми будемо благословенні здатністю і розсудливістю зміцнювати свій завітний звʼязок з живим Господом. Ми також отримаємо силу Божественності в нашому житті30—і, зрештою, нас буде покликано й вибрано для Господнього бенкету.
“Прокинься, прокинься, зодягнися у силу свою, о Сіоне”31.
“Бо Сіон має зростати в красі і святості; його границі мають бути розширені; його коли мають бути зміцнені; так, істинно Я кажу вам, Сіон має піднятися й одягтися у своє прекрасне вбрання”32.
Я радісно проголошую своє свідчення про божественність і живу реальність Бога, нашого Вічного Батька, і Його Улюбленого Сина, Ісуса Христа. Я свідчу, що Ісус Христос—наш Спаситель і Викупитель і що Він живе. І я також свідчу, що Батько і Син явилися юнаку Джозефу Сміту, тим самим започаткувавши Відновлення євангелії Спасителя в останні дні. Нехай кожен з нас прагне мати очі, щоб бачити, і вуха, щоб чути, і нехай кожен з нас має це благословення, про це я молюся у священне імʼя Господа Ісуса Христа, амінь.