Тривале учнівство
Ми можемо знайти духовну впевненість і мир, розвиваючи святі навички та праведні звички, які можуть підтримувати і підживлювати вогонь нашої віри.
Минулого літа понад 200 000 наших юнаків та дівчат по всьому світу зростали у вірі, беручи участь в одному з сотень тижневих заходів за програмою “Заради зміцнення молоді”, або, як їх називають, конференцій ЗЗМ. Оскільки обмеження, накладені через пандемію, недавно були скасовані, для багатьох навіть відвідування конференції було виявом віри в Господа. Здається, що у житті багатьох юних учасників конференцій спостерігається однакова тенденція—їхнє навернення стає сильнішим і глибшим. Наприкінці тижня, який вони провели на заході, мені подобалося запитувати їх: “Як все пройшло?”
Вони іноді казали щось приблизно таке: “У понеділок мені дуже надокучала моя мама, бо вона змусила мене приїхати сюди і брати в цьому участь. І я не знав тут нікого. І мені здавалося, що все це не для мене. І у мене не буде ніяких друзів. … Але зараз п’ятниця, і мені просто хочеться залишитися тут. Я просто хочу відчувати Дух у своєму житті. Я хочу жити так, як тут”.
Кожному з них є що розповісти про миті, коли щось прояснилось, і про духовні дари, які вони отримали, і які сприяли їхньому зростанню. Я також змінився, беручи цього літа участь у заходах ЗЗМ, коли бачив як Дух Божий невтомно відгукувався на праведні бажання сердець конкретних молодих людей серед цієї безлічі молоді, кожен з яких зайшов у собі сміливість довіритися Йому, провівши тиждень під Його опікою.
Подібно до яскраво пофарбованих сталевих корпусів кораблів, що перебувають у морській воді, ми живемо у середовищі, де те, що є духовним, піддається корозії, де найважливіші переконання потребують ретельного догляду, інакше на них можуть виникати подряпини, потім вони ржавітимуть, а потім руйнуватимуться.
Що ми можемо робити, щоб підтримувати вогонь наших переконань?
Події, такі як конференції ЗЗМ, табори, причасні збори та служіння на місії, можуть допомогти відшліфувати наші свідчення, ведучи нас через періоди зростання і духовних відкриттів до стану відносного спокою. Але що ми повинні робити, щоб залишатися на цьому рівні й продовжувати “просуватися вперед з непохитною вірою в Христа” (2 Нефій 31:20), а не зісковзувати назад? Ми повинні продовжувати робити те, завдяки чому ми набули нинішнього рівня духовності, зокрема, часто молитися, занурюватися в Писання і щиро служити.
Декому з нас, можливо, буде потрібно покладатися на Господа навіть для того, щоб відвідати причасні збори. Але, коли ми вже там, цілющий вплив Господнього причастя, насичення принципами євангелії і підтримка з боку церковної громади допоможуть нам духовно зміцнитися.
У чому ж полягає сила заходів, на яких всі очно збираються разом?
На заходах ЗЗМ понад 200 000 наших юнаків і дівчат краще пізнали Спасителя завдяки використанню простої формули збирання разом, коли двоє або більше з них збиралися у Його ім’я (див. Матвій 18:20), щоб зануритися в євангелію і Писання, співати разом, молитися разом і знаходити мир у Христі. Це потужний рецепт духовного пробудження.
Ці брати і сестри зі всього світу тепер вирушили додому, щоб вирішити, що означає, продовжувати “надіятися на Господа” (Приповісті 3:5; тема для молоді на 2022 р.), коли опиняться у какофонії гамірного світу. Одна справа—“слуха[ти] Його” (Джозеф Сміт—Історія 1:17) у тихому місці для роздумів з широко розкритими Писаннями. Але зовсім інша справа—продовжувати бути Його учнями серед цієї зливи усього, що відволікає тут, у смертному житті, коли ми намагаємося “слухати Його”, навіть якщо цьому заважають егоїзм і невпевненість. Хай не буде жодного сумніву: наша молодь виявляє справжній героїзм, налаштовуючись своїм серцем і розумом протистояти тектонічним зсувам у сфері моральності в наш час.
Що сім’ї можуть робити вдома, щоб підсилити імпульс, який надається на церковних заходах?
Колись моя дружина служила президенткою Товариства молодих жінок колу. Одного вечора мені доручили розкласти печиво, як пригощення, у фойє, поки моя дружина проводила у каплиці духовний вечір для батьків та їхніх дочок, які готувалися вирушити наступного тижня до табору Товариства молодих жінок. Пояснивши їм, де слід бути і що взяти з собою, вона сказала: “У вівторок вранці, коли ви залишите своїх чудових дочок біля автобуса, сильно обійміть їх. І поцілуйте їх на прощання, бо вони не повернуться”.
Я почув, як хтось зітхнув, а потім усвідомив, що це був я сам. “Не повернуться?”
Але потім вона сказала: “Коли ви залишите цих дівчат такими, якими вони є у вівторок вранці, вони полишать все те неважливе, що відволікає, і проведуть тиждень разом, навчаючись та зростаючи і покладаючись на Господа. Ми будемо разом молитися і співати, разом готувати їжу і служити, разом ділитися свідченнями і робити те, що дасть нам відчути Дух Небесного Батька, упродовж усього тижня, доки це не проникне аж до самих наших кісток. А в суботу ті дівчата, яких ви побачите, як вони виходитимуть з того автобуса, будуть не такими, якими ви їх залишили у вівторок. Вони стануть новими створіннями. І якщо ви допоможете їм продовжити жити на такому вищому духовному рівні, вони вас здивують. Вони продовжуватимуть змінюватись і зростати. І ваша сім’я також”.
Тієї суботи все сталося саме так, як вона передрекла. Завантажуючи намети, я чув голос моєї дружини у невеличкому лісовому амфітеатрі, де дівчата зібралися перед тим, як вирушити додому. Я чув, як вона сказала: “Ось, що сталося. Ми наглядали за вами весь тиждень. Тепер ви—наші суботні дівчата”.
Відважна молодь Сіону живе у неспокійний час. Особливо важко знаходити радість у цьому світі, повному сум’яття, про яке було пророковано, і не стати частиною цього світу з його сліпотою у ставленні до святості. Приблизно сто років тому Г. К. Честертон промовив такі слова, ніби знаючи про це завдання бути зосередженими на домівці та підтримуваними Церквою, коли сказав: “Ми маємо сприймати Всесвіт водночас і як замок велетня-людожера, який слід брати приступом, і як нашу власну хатину, в яку ми можемо повертатися ввечері” (Orthodoxy [1909], 130).
На щастя, їм не потрібно йти у бій наодинці. Вони є одне в одного. І у них є ви. І вони йдуть за живим пророком, Президентом Расселом М. Нельсоном, який з притаманним йому пророчим оптимізмом скеровує їх, проголошуючи, що велика справа цих часів—збирання Ізраїля—буде і великою, і величною (див. “Надія Ізраїля” [всесвітній духовний вечір для молоді, 3 червня 2018 р.], HopeofIsrael.ChurchofJesusChrist.org).
Цього літа ми з моєю дружиною Каллін робили пересадку в аеропорту Амстердама—міста, куди багато років тому я прилетів як новий місіонер. Тоді, після кількох місяців старанного вивчення мною голландської мови, коли наш літак авіакомпанії KLM заходив на посадку, капітан зробив по гучномовцю якесь незрозуміле оголошення. Трохи помовчавши, мій напарник пробурмотів: “Здається, він щось сказав по-голландськи”. Ми поглянули вгору, ніби читаючи думки одне одного: “Все пропало”.
Але так не сталося. Коли я пригадував, як ми, виявляючи віру, тоді йшли по цьому аеропорту нашою дорогою до чудес, які проллються на нас, місіонерів, то раптом повернувся до реальності, почувши дихання сучасного місіонера, який сідав на літак додому. Він представився і запитав: “Президенте Ланд, що мені робити тепер? Що мені робити, щоб залишатися стійким?”
Саме це питання хвилює нашу молодь, коли вони повертаються додому з конференцій ЗЗМ, молодіжних таборів та храмових подорожей і у будь-який час, коли вони відчувають сили небес: “Як можна перетворити любов до Бога на тривале учнівство?”
Я відчув безмежну любов до цього далекоглядного місіонера, для якого останні години служіння на місії добігали кінця, і в ту мить, сповнену спокоєм, який приносить Дух, я почув, як зворушеним голосом просто сказав: “Не обов’язково носити табличку, щоб носити Його ім’я”.
Я хотів покласти руки на його плечі й сказати: “Ось, що тобі слід зробити. Повертайся додому і просто будь таким, як зараз. Ти настільки хороший, що майже сяєш у темряві. Завдяки дисципліні та жертвам, на які ти пішов на місії, ти став величним сином Бога. Продовжуй робити вдома те, що було таким ефективним для тебе тут. Ти навчився молитися, пізнав Кому ти молишся і опанував мову молитви. Ти вивчав Його слова і навчився любити Спасителя, стараючись бути таким, як Він. Ти любив Небесного Батька так, як Він любив Свого Батька, ти служив іншим, як Він служив іншим, і ти дотримувався заповідей, як Він дотримувався їх,—а коли ти цього не робив, то ти каявся. Для тебе учнівство—це не просто гасло на футболці, воно стало частиною твого життя, присвяченого служінню іншим. Тому повертайся додому й так і чини. Будь таким самим. Пронеси цей духовний імпульс крізь усе своє життя”.
Я знаю, що покладаючись на Господа Ісуса Христа і Його шлях завітів, ми можемо знайти духовну впевненість і мир, розвиваючи святі навички та праведні звички, які можуть підтримувати і підживлювати вогонь нашої віри. Підходьмо ж ще ближче до цього багаття, що зігріває, і, що б не відбувалося у нашому житті, залишаймося. В ім’я Ісуса Христа, амінь.