Голос радості до наших дітей
Це наша відповідальність, наша можливість—старанно навчати й свідчити дітям про істинність євангелії Ісуса Христа.
Мені подобаються знаки оклику! Я часто використовую їх, коли роблю нотатки для себе й пишу записки іншим. Так можна відобразити ентузіазм і підкреслити обов’язковість. Один з моїх улюблених уривків з Писань теж містить знак оклику:
«Отож, що ми чуємо в євангелії, яку ми отримали?—Голос радості!» Ще 14 знаків оклику знаходяться у решті віршу та чотирьох наступних віршах. Там сказано [читаю вибірково]: «Голос милості з небес; і голос істини від землі;… голос… втішн[ої] новини великої радості!
…Славетним є голос, що його ми чуємо з небес, який проголошує нам у вуха славу і спасіння…!»1—зі знаком оклику.
Ми можемо чути голос радості, який приносить у наше життя вигуки надії та щастя. Радість наших свідчень про Спасителя може виявлятися в кожному аспекті життя, якщо ми прагнемо прийти до Христа.
А як це стосується наших дітей? Чи чують вони в євангелії вигуки радості й надії?Після уроку в Початковому товаристві про Перше видіння Джозефа Сміта клас попросили зробити ілюстрації й узяти їх додому, щоб показати членам сім’ї. Дітям розповіли про темряву, в якій опинився Джозеф до того, як йому явилися Батько і Син. Шестирічна дівчинка взяла чорний олівець і прийнялася за роботу. Вона почала якомога щільніше замальовувати аркуш знизу доверху. Коли вчителька запитала, що це вона робить, дівчинка відповіла, що малює Джозефа Сміта у темряві.
Учителька спитала: «Ти знаєш, що коли явилися Небесний Батько та Ісус, уся темрява повинна була зникнути? Небесний Батько та Ісус завжди могутніші за Сатану, і Вони захистять тебе». Дитина знову взялася за свій малюнок. У верхньому куті вона намалювала силует двох фігур, а тоді, замінивши свій чорний олівець на яскраво-жовтий, замалювала цим кольором решту аркуша.
Це і є те світло, світло відновленої євангелії—«голос радості»—який батьки можуть допомогти розпізнати своїм дітям. Ворог справді існує, але діти можуть відчувати спокій і радість, які приходять, коли вони виявляють віру в Ісуса Христа. Наші діти не відчують цього світла, якщо ми не вчитимемо їх євангелії.
Господь настановив батьків «виховувати своїх дітей у світлі та істині»2. Він також заповідав нам навчати дітей «молитися і ходити чесно перед Господом»3 та «розуміти вчення про покаяння, віру в Ісуса Христа… і хрищення й дар Святого Духа»4. Коли ми навчаємо істин євангелії, то допомагаємо їм налаштовувати свій слух, розум і серце, щоб зрозуміти «голос радості» та мати бажання бути гідними отримати вічне життя.
Приклад цього ми знаходимо у Книзі Мормона. Батько Еноша навчав його «повчанням і застереженням Господа». Завдяки цьому великому благословенню Енош вигукнув: «Благословенне буде ім’я мого Бога за це»5. Далі Енош пояснює: «Слова, які я часто чув від мого батька про вічне життя, і про радість святих, запали глибоко в моє серце»6.
Подруга поділилася зі мною досвідом, який здобула ще зовсім маленькою в одній з філій Церкви, де вона була єдиною дитиною віку Початкового товариства. Тиждень за тижнем її мама проводила домашні заняття Початкового товариства в один і той же день і в один і той же час. Вона з нетерпінням чекала, коли вони з мамою сядуть на диван і вивчатимуть євангелію Ісуса Христа та як жити за нею. Протоколи, які акуратно велися її мамою в зошиті, свідчили про те, що домашні збори Початкового товариства завжди складалися з молитов, пісень та уроку.
Серце цієї матері бажало, щоб її маленька дочка розвинула в собі свідчення про Ісуса Христа й відчувала радість євангелії. Вона дала своїй дочці те, що для неї, як для дитини, було надзвичайно важливим. Ця маленька дівчинка, тепер уже жінка віри й завіту, згадує своє дитинство з глибокою вдячністю за ентузіазм і відданість її матері, яка навчала її про Спасителя. Старанність цієї матері перетворилася на джерело насолоди для її дочки—зі знаком оклику.
Живі пророки чітко окреслюють наш священний обов’язок навчати дітей7. У листі, написаному Першим Президентством, нас просять «ставити на перше місце сімейну молитву, домашній сімейний вечір, вивчення євангелії та навчання їй, а також корисні сімейні заходи. Навіть якщо інші потреби чи заходи можуть бути достойними та прийнятними, проте вони не повинні стояти на заваді обов’язкам, які призначені Богом і які можуть виконуватися відповідно лише батьками чи сім’ями»8.
Так, батькам життя може здаватися швидкоплинним, та й для дітей воно набуває все більших обертів. Так і хочеться сказати, що не вистачає часу на все, що треба зробити. Зараз, озираючись назад, на час, який так швидко пролетів, я можу побачити, що кожен день був сповнений дорогоцінних моментів, щоб допомогти дітям почути «голос радості» в євангелії. Діти завжди навчаються від нас. Вони дізнаються про те, що є важливим, завдяки тому, що ми вибираємо чи не вибираємо робити. Якщо ми будемо час від часу, нечасто, молитися сім’єю, проводити домашні сімейні вечори і вивчати Писання—то цього буде не достатньо, щоб захистити наших дітей. Де ж дітям навчитися євангелії й таких норм, як цнотливість, непорочність і чесність, як не вдома? Згадані цінності можуть бути зміцнені в Церкві, але саме батьки є наймогутнішим і найуспішнішим знаряддям, щоб прищепити їх своїм дітям.
Розуміння того, ким є ці діти, та їхній потенціал у Божому царстві, може допомогти нам мати більше терпіння в подоланні труднощів і більше любові. Господь допоможе нам навчати наших дітей. Сім’ї є вічними, і Спаситель хоче, щоб ми досягли успіху. Якщо ми прагнемо Духа, то можемо отримати спокій, провід і впевненість, потрібні для того, щоб виконати батьківські обов’язки й отримати благословення.
Нам можуть допомагати божественно натхненні програми Церкви і ті, хто покликаний служити нашим дітям. Ми з чоловіком вдячні за єпископів, провідників священства та допоміжних організацій, домашніх і візитних учителів, які допомогли зміцнити нашу сім’ю. Незалежно від того, чи маємо ми дітей у своїй домівці, чи ні, кожен з нас може відігравати важливу роль у допомозі батькам.
Діти схильні до того, щоб навчатися важливим речам царства. Якщо ми будемо прислухатися до них, то краще зрозуміємо, як вони застосовують те, чого навчилися стосовно євангелії. Один батько пояснював своїй чотирирічній доньці, що сім’я провела більшість дня, прибираючи будинок, і тепер кожна кімната чиста, окрім однієї.
—Ти знаєш, чия кімната ще не прибрана?—запитав він її.
—Моя,—швидко відповіла вона.
—І хто ж повинен тобі допомогти прибрати свою кімнату?—запитав він, сподіваючись, що вона скаже, що зробить це сама.
Натомість вона сказала: «Тату, я знаю, що завжди, коли страшно, коли хвилюєшся або коли треба допомога, можна стати на коліна й попросити Небесного Батька допомогти».
Цікаво зауважити, що якщо ми прислухатимемося до наших дітей, вони також навчатимуть нас. Один батько розповів про розмову зі своєю восьмирічною донькою. Він сказав: «Коли я розмірковував над словами свого виступу на причасних зборах про те, як стати схожими на малих дітей, то запитав доньку, чому нам потрібно бути такими, як малі діти. Вона відповіла: «Тому що ми всі маленькі діти порівняно з Ісусом, і тому що у малих дітей гарна уява».
Здивований останньою частиною її відповіді, він запитав, навіщо нам потрібна гарна уява. Вона відповіла: «Щоб ми могли уявити Ісуса в Гефсиманському саду й на хресті, і коли ми приймаємо причастя, то можемо думати про Нього».
Так, як і в усьому, Спаситель встановив для нас приклад того, як ми повинні любити й навчати наших дітей. У Писаннях сказано, що коли Ісус, явившись Нефійцям на цій земній півкулі, говорив з народом, «він заплакав… і узяв їхніх малих дітей, одного за другим, і благословив їх, і молився Батькові за них»9.
Згадуючи про цю подію, Президент Гордон Б. Хінклі сказав: «У всіх Священних Писаннях не знайдеться більш зворушливої і прекрасної картини, ніж вияв любові Спасителя до малих дітей, переданий цими простими словами»10.
Для того, щоб успішно навчати євангелії вдома, потрібно запросити Духа Господа перебувати з нами. Однією з найкращих порад, яку ми з чоловіком отримували, коли переживали непрості періоди у вихованні наших дітей,—робити все можливе, аби запросити Дух у нашу домівку й утримувати Його там. Діти не можуть навчитися чогось духовного і мати духовні відчуття, якщо не будуть скеровані Духом.
Як батьки, ми можемо часто ділитися з дітьми нашим свідченням про Ісуса Христа. Наше свідчення—чи під час домашнього сімейного вечора, чи в момент повчання, запрошує Духа. Президент Бойд К. Пекер також наставляє нас, щоб ми «навчали наших молодих людей ділитися свідченням—свідчити, що Ісус є Христос, що Джозеф Сміт є пророком Бога, що Книга Мормона істинна»11.
Президент Хінклі запевнює нас: «З усіх радощів життя жодна не може зрівнятися з радістю щасливого батьківства. З усіх обов’язків, які нам доводиться виконувати, жоден не є настільки серйозним. Виховування дітей в атмосфері любові, безпеки та віри—це випробування, яке приносить найбільшу винагороду»12.
Я знаю—зі знаком оклику,—що діти можуть отримати свідчення через Духа, яке дасть їм впевненість і викличе зобов’язання в серці! Я свідчу, що це наша відповідальність, наша можливість—старанно навчати й свідчити дітям про істинність євангелії Ісуса Христа, щоб вони також могли почути «голос радості». В ім’я Ісуса Христа, амінь.