Він дасть вам спокій
Я страждав так само, як і вона. Я так хотів допомогти їй, тому що відчував, що її розкаяння і бажання чинити правильно було щирим.
Я служив місіонером, коли познайомився зі Сюзі (ім’я змінено). Її та її сім’ю навчали євангелії двоє місіонерів, які працювали в офісі місії разом зі мною. Вони прослухали всі уроки та прийняли запрошення христитися й конфірмуватися. Я мав привілей провести інтерв’ю з цією чудовою сім’єю, яка складалася з чотирьох чоловік: матері, батька, молодшого брата і Сюзі.
Я провів інтерв’ю з трьома членами сім’ї і побачив, що вони прекрасно підготовлені й раді приєднатися до Господнього царства. Але коли увійшла Сюзі, вона виглядала спокійною, але трохи нерішучою перед розмовою зі мною.
Я почав ставити запитання з приводу того, чого її навчали. Вона знала історію про пророка Джозефа Сміта і вірила в неї, вона читала Книгу Мормона й вірила в її істинність, і вона прийняла Церкву як єдину істинну і живу Церкву на землі й хотіла приєднатися до неї. Я запитав у Сюзі, чи згодна вона жити за законом десятини, Словом мудрості та виконувати інші заповіді. Вона сказала, що розуміє ці закони й хоче за ними жити до кінця свого життя. Дійсно, це інтерв’ю майже нічим не відрізнялося від тих, що я вже провів з іншими членами її сім’ї.
Потім я запитав: “Чи можеш ти мені сказати, у чому полягає закон цнотливості?” Вираз її обличчя відразу змінився. Я швидко зрозумів, що, мабуть, в цьому й полягали причина її нерішучості перед розмовою. Перш ніж я міг щось сказати, вона закрила обличчя обома руками, нахилилася до колін і почала безутішно ридати.
Кілька хвилин ми сиділи, нічого не кажучи. Я не знав, що сказати, а Сюзі не могла спинити ридань. Я молився про Господню допомогу і запитував Сюзі, що було не так. Нарешті вона підняла своє обличчя і сказала, що кілька тижнів тому, ще до зустрічі з місіонерами вона і хлопець, з яким вона зустрічалася, зробили те, що, як навчали місіонери, було неправильним згідно із законом Господа. Вона вже розповіла своєму хлопцеві про те, що дізналася, і сказала, що більше не буде підтримувати з ним такі стосунки. Вона навіть запропонувала йому зустрітися з місіонерами і почути те, що, як вона тепер знає, є істиною. Однак почуття провини за те, що вона зробила, каменем лежало на її душі.
Я страждав так само, як і вона. Я так хотів допомогти їй, тому що відчував, що її розкаяння і бажання чинити правильно, і христитися було щирим. У той час на мою молитву прийшла чітка відповідь. Я запитав у неї: “Сюзі, ти хочеш звільнитися від почуття провини і болю за цей гріх?” Вона знову закрила руками обличчя і схилила голову. Вона вимовила єдине слово: “Так”. Її сльози полилися ще рясніше, а я втішав її, розповідаючи про спокуту і про те, як вона може застосовувати її у своєму житті. Я пояснив, що одна з цілей хрищення і конфірмації—зцілити душі тих, хто щиро кається, а я не сумнівався, що її покаяння було щирим.
У кінці інтерв’ю ми помолилися. Ми сильно відчували Дух Господа, більш сильно, ніж я коли-небудь відчував його на інтерв’ю.
Ми з напарником прийшли до каплиці перед самим хрищенням. Вже не залишалося часу поговорити зі Сюзі чи її сім’єю. Після співу і виступів їх охристили—спочатку матір, потім батька, потім брата і, нарешті, Сюзі. Вона спускалася в купіль, а її посмішка про все розповіла—зцілюючий бальзам Учителя загоїв її серце. Коли вона вийшла з води, в її очах були сльози. У моїх також. Вона посміхалася навіть більше, а обличчя сяяло. У ту мить я зрозумів, чому Спаситель навчав: “Прийдіть до Мене, усі… обтяжені,—і Я вас заспокою!” (Матвій 11:28).
Ми лише коротко поговорили після служби. Я привітав сім’ю з приєднанням до Господнього царства. Потискаючи руку Сюзі, я хотів розповісти їй, як багато для мене значила та розмова. Я каявся у своєму житті й відчував силу Спокути, але я був вдячний відчувати її ще сильніше завдяки спілкуванню з Сюзі.
Приєднання до Церкви—це нелегкий крок. Приєднання за таких нелегких особистих обставин було ще важчим для Сюзі, як і для багатьох нових членів Церкви. Але спокута Ісуса Христа допомогла подолати це випробування і привела прекрасну доньку Бога до навернення і до зцілення душі. Це також стало незабутнім уроком про застосування спокути у власному житті для чутливого молодого місіонера.