Нові друзі
Привіт! Мене звуть Клара Крістенсен. Я живу в Ківатіні, пров. Онтаріо, Канада
Зі свого подвір’я 11-річна Клара Крістенсен милується пейзажем, який міг би прикрасити сторінку будь-якого календаря. Її дім розташований на краю схилу, що спускається до Лейк-оф-зе-вудс—великого чистого водоймища, що на південь простирається до Сполучених Штатів, а на захід—до Манітоби. Влітку сонце виблискує на воді. Взимку озеро сяє від вкритого снігом льоду.
Озеро і навколишні ліси—це казка для такої активної людини, як Клара, тому що вона любить бути на природі. Вона плаває, займається греблею, рибальством, ходить на прогулянки і в походи з ночівлею. Взимку вона любить кататися на ковзанах, автосанях, кататися на лижах по рівнині і з гори, а також з’їжджати з крутих схилів на килимовій підстилці. Зимова температура падає до -40°C вночі, а снігу випадає від одного до двох метрів. І все ж найбільше Клара любить осінь і зиму.
Ця сильна дівчинка, яка так любить бути на природі, має також багато інших інтересів, якими займається вдома. Вона любить читати, в’язати і грати на флейті та піаніно. Вона поставила мету навчитися грати всі гімни та пісні Початкового товариства. У Клари добре серце, і їй подобається піклуватися про людей і тварин. Вона часто доглядає за своїми маленькими двоюрідними братами і сестрами, а коли немає дітей, вона є мамою для своїх ляльок. Кішки—це ще одна велика любов. Ліло, Герой і Хоуп дуже люблять її і часто сплять на її ліжку. Найулюбленіша історія з Писань—про Ноїв ковчег, бо там ідеться про тварин. Коли Клара виросте, вона хоче працювати або з малими дітьми, або з кішками.
Все, що вона робить, вона робить добре, тому що не залишає роботу, поки не виконає її як слід. Ця якість допомогла їй подолати нелегкі випробування. Кларі поставили діагноз: дитяча апраксія мовлення. Це означає, що, незважаючи на те, що вона знала, що хоче сказати, сигнали між її мозком і ротом чомусь не були чіткими, і вона не могла ясно і чітко вимовляти слова. Клара провела неймовірну кількість годин, навчаючись рухати щелепами, губами і язиком, щоб належним чином вимовляти звуки і поєднувати їх у слова. То була дуже важка робота, але за допомогою батьків вона невтомно тренувалася й продовжує це робити. Зараз вона розмовляє добре, хоча вимова деяких слів все ще вимагає великих зусиль.
Минулого року діти у Клариному четвертому класі отримали завдання приготувати 4–5-хвилинний виступ. Клара вирішила підготувати виступ про Голокост, в якому вона говорила від імені дівчинки з концентраційного табору. Її перша спроба виголосити промову зайняла 8 хвилин 40 секунд, тому що багато слів було важко вимовляти. Вона повторювала їх знову і знову. Поступово виступ ставав все коротшим і коротшим, оскільки Клара навчилася швидко вимовляти слова. Зрештою вона виголосила свою промову за 4 хвилини і 40 секунд, а її однокласники обрали її представляти клас перед усією школою. Коли Клара виступила, всі учні почали гучно аплодувати. Багато з них знали Клару з першого класу, і її успіх здавався неймовірним. “Директор школи плакав,—згадує мама Клари.— Кларина вчителька другого класу плакала. Її вчителька четвертого класу схвально вигукувала. То була перемога—один з найвеличніших моментів у моєму житті!”
Чого Клара навчилася з цього досвіду? “Намагайтеся знову і знову,—завжди радить вона дітям.— Ніколи не здавайтеся”.
Звичайно ж, молитва була також невід’ємною складовою Клариної перемоги. Вона має велику віру в Небесного Батька та в Ісуса Христа. Початкове товариство, домашні вечори, вивчення Писань та повчання батьків дуже допомагали. Старші сестри також мали вплив завдяки своєму гарному прикладу і тим матеріалам, які вони читали. Як тільки Карлі, якій зараз 18 років, і Джозі, якій зараз 15 років, виповнювалося 12, вони прикріплювали у себе на дзеркалі плакати з журналу New Era. Клара також заучувала напам’ять вірші для опанування за семінарською програмою і вивчила разом із сестрами шість “Б”, запропонованих Президентом Хінклі.
Її батько—президент філії, а мама—президент Товариства молодих жінок, тому Клара постійно задіяна в заходах приходу. Філія Кенора стає маленькою восени, взимку й навесні. В дійсності, Клара—єдина у своєму класі в Початковому товаристві, де її навчає бабуся, президент Початкового товариства. Але в літній період, коли тисячі туристів приїздять відпочивати біля Лейк-оф-зе-вудс,—кожної неділі у філії багато відвідувачів. Клара з радістю вітає нових друзів. Сім’я залишається активною в церкві протягом року, відвідуючи конференції колу у Вінніпегу, пров. Манітоба, до якого треба їхати дві з половиною години на захід. Повертаючись додому вночі, вони часто бачать північне сяйво, що переливається на небі.
Клара також тісно спілкується з родичами. На Святвечір двоюрідні брати і сестри, дядечки й тітоньки приходять спати в дім до бабусі. Вони їдять, співають, розвішують панчохи для подарунків, розігрують сценку Різдва, слухають різдвяні історії та моляться разом на колінах. Різдвяний ранок починається з гарячого шоколаду, гарячих булочок і подарунків. У вечір на Різдво всі сім’ї приїздять у Кларин будинок на вечерю. У день після Різдва кожна сім’я готує обід з багатьох блюд у себе вдома.
Клара зростає, відчуваючи натхнення, яке дає природа, теплоту любові своєї сім’ї і світло євангелії Ісуса Христа. Усе це чітко відбивається на її обличчі та на її дусі. Навіть у найхолодніші замові дні вона зігріває життя тих, хто знає її найкраще. Як каже її мама: “Дякувати Богові, у нас є Клара”.