Уроки з Нового Завіту
Радість покаяння
Під час Свого земного служіння Спаситель виявляв велику любов до кожного сина і дочки Бога—особливо до грішників. У притчах про загублену вівцю, загублену драхму і про блудного сина Господь звертає увагу на те, як важливо приходити на поміч тим, хто збився з пуття або загубився, і яку радість приносить їхнє повернення (див. Лука 15). Наприклад, Він сказав: “На небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння” (Лука 15:7).
Я б хотів зосередитися на великій радості, що приходить до тих, хто кається, і на відчутті радості, яку ми отримуємо, коли допомагаємо іншим пройти через процес покаяння.
“А люди є, щоб мати радість”
Радість—це набагато глибше почуття, ніж прості нетривалі миті задоволення або щастя. Справжня радість, або “вічна радість” (2 Нефій 8:11), приходить тоді, коли ми відчуваємо силу спокути під час щирого покаяння і отримуємо духовне підтвердження, що завдяки Господу Ісусу Христу ми можемо бути викуплені від гріха і успадкувати вічне життя.
Пророк Легій навчав, що, згідно з планом Небесного Батька, кожен з нас може “мати радість” (2 Нефій 2:25) і що єдиний певний шлях до цієї вічної радості пролягає через спокуту Ісуса Христа.
Хоча ми не можемо отримати повноту радості у цьому житті (див. УЗ 93:33–34), ми можемо щодня відчувати радість, якщо живемо за євангелією. Мормон навчав, яким чином можна знайти радість, коли сказав вірним нефійцям: “Проте вони постилися і молилися часто, і ставали все сильнішими і сильнішими в своїй покірливості, і все стійкішими у вірі в Христа, до того, що наповнило їхні душі радістю і втіхою, авжеж, до очищення й освячення їхніх сердець, освячення, яке приходить через те, що вони віддають свої серця Богові” (Геламан 3:35).
Наповнитися радістю через Святого Духа
В Писаннях пророки часто вживають схожі слова, кажучи про відчуття радості і про відчуття Святого Духа. Наприклад, у книзі Дії ми дізнаємося, що “учні сповнялися радощів і Духа Святого” (Дії 13:52). А Господь обіцяє тим, хто наслідує Його: “Я вділю тобі від свого Духа, який просвітить твій розум, який сповнить твою душу радістю” (УЗ 11:13).
Коли ми розуміємо, що сповнитися радості також означає сповнитися Святим Духом, то усвідомлюємо, що істинне щастя приходить тоді, коли ми каємося у гріхах і живемо гідно присутності Духа. Крім того, коли ми відчуваємо Духа, то знання того, що нас освячено перед Богом, сповнює нас радістю.
Радість, яку приносить покаяння, є багатогранною. По-перше, це та радість і втіха, які приходять у серце розкаяної душі, коли з неї знято тягар гріха. По-друге, це глибоке відчуття радості й любові, які приходять до тих, хто допомагає іншим людям пройти процес покаяння. І, нарешті, це радісні почуття люблячого Спасителя, коли Він бачить, як ми виконуємо Його настанови і покладаємося на зцілюючу силу Його викупительної жертви.
Застосовуючи спокуту в житті, ми повинні розмірковувати про Спасителя і Його безмежний дар для нас, виявляти віру в Нього і прагнути духовного підтвердження того, що Він може і зможе викупити нас від усіх наших гріхів і недоліків. Отже, ми будемо відчувати радість і мир, які може нам принести лише Його Святий Дух. Тоді ми зможемо відчути те ж саме, що й люди в Зарагемлі: “Дух Господа зійшов на них, і вони сповнилися радості, одержавши прощення своїх гріхів і маючи спокій у свідомості через надзвичайну віру, що її вони мали в Ісуса Христа, Який прийде” (Мосія 4:3).
“Щоб я міг приводити душі до покаяння”
Після того як ми відчули радість, яка приходить завдяки благословенням спокути, ми можемо також відчути велику радість, запрошуючи інших людей прийти до Христа. Навчаючи свого сина Геламана, Алма сказав: “Я працював безупинно, щоб я міг приводити душі до покаяння; щоб я міг привести їх відчути смак надзвичайної радості, смак якої я відчув; щоб вони також могли народитися від Бога і бути сповненими Святого Духа.
Так, і ось слухай, о мій сину, Господь дає мені надзвичайну радість у плодах моєї праці” (Алма 36:24–25).
Сам Спаситель навчав: “І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!
І ось, якщо ваша радість буде такою великою з однією душею, яку ви привели до Мене,… якою великою буде ваша радість, якщо ви приведете багато душ до Мене!” (УЗ 18:15–16).
“Якою великою є Його радість від тієї душі, що кається”
Я уявляю собі, яке відчуття повноти щастя має відчувати Спаситель кожного разу, коли ми каємося у своїх гріхах і застосовуємо Його спокутуючу жертву у своєму житті. Безсумнівно, слова Івана є відлунням почуттів Спасителя, коли він проголосив: “Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді” (3 Івана 1:4). Христос, кажучи про себе, сказав: “І якою великою є Його радість від тієї душі, що кається” (УЗ 18:13).
Після того як Ісус навчав нефійців про Свою спокуту і про те, що їм слід робити, аби стояти незаплямованими перед Ним, Ісус висловив Свої почуття до них такими словами: “Великою є Моя радість, аж до сповнення, через вас;… так, і навіть Батько радіє, а також усі святі ангели, через вас і це покоління; бо нікого з них не загублено. … І в них Я матиму повноту радості” (3 Нефій 27:30–31).
Я свідчу, що ми також можемо знайти повноту радості в цьому житті і в наступному житті, “дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого” (Євреям 12:2; курсив додано).
Радість розкаяної душі
Ми можемо дізнатися багато чого про радість, яка приходить після щирого покаяння, вивчаючи те, що сталося з апостолом Павлом і Алмою молодшим, хоча наш особистий досвід, може, і не такий вражаючий (див. Дії 8:1–3; 9:1–31; Мосія 27:8–31; Алма 36:5–24). Павло і Алма були впливовими людьми, які переслідували святих. Під час своєї руйнівної діяльності обидва чоловіки побачили небесних посланців. Ангел Божий явився Алмі, а до Павла промовляв Ісус, запитуючи: “Чому ти Мене переслідуєш?” (Дії 9:4).
Обидва чоловіки впали на землю після того, що побачили і почули. Алма онімів, а Павло осліп. Що більш важливо, обидва ці чоловіки подібним чином уздоровилися від свого злочестивого і занепалого стану. Павло просто запитав: “Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?” (Дії 9:6). Він відразу ж змінив курс свого життя, спрямувавши його до Спасителя, і виконував Господні настанови з точністю. Алма описав своє покаяння:
“Я так був виснажений катуванням, змучений згадками про багато моїх гріхів, ось, я пригадав також, що чув як мій батько пророкував людям про пришестя якогось Ісуса Христа, Сина Божого, щоб спокутувати гріхи світу.
Тож коли мій розум схопився за цю думку, я заволав у серці своєму: О Ісусе, Ти, Сину Божий, змилуйся наді мною, бо я у жовчі гіркій, і оточений навколо вічними путами смерті.
І ось, знаєш, коли я подумав це, я не пам’ятав більше болю; так, мене більше не мучила згадка про мої гріхи.
І ох, яка радість, і яке дивне світло я побачив; так, мою душу сповнила радість, така ж надзвичайна, якою була й моя мука!” (Алма 36:17–20; курсив додано).
Старійшина Крейг С. Крістенсен, сімдесятник.