Хай станеться, що станеться, і радій цьому
Те, як ми реагуємо на лихо, може бути основним фактором нашої радості й успіху в житті.
У юні роки мені дуже подобалося займатися спортом, і в моїй скарбничці є багато приємних спогадів про ті дні. Втім, не всі з них надто приємні. Пригадую, як наша футбольна команда програла важливу гру, і я прийшов додому у відчаї. Мама була вдома. Вона вислухала мій біль. Мати вчила дітей вірити в себе та одне в одного, не звинувачувати інших у своїх невдачах і викладатися на повну, за що б вони не бралися.
Коли ми падали, вона хотіла, щоб ми самі підіймалися і йшли далі. Тому порада мами в той день зовсім не була несподіваною. Я пам’ятав її слова все своє життя.
“Джозефе,—сказала вона,—хай станеться, що станеться, і радій цьому”.
Я часто розмірковував над цією порадою.
Гадаю, вона хотіла сказати, що в кожному житті є підйоми і падіння, а також часи, коли, здається, птахи не співають і дзвіночків не чути. Втім, незважаючи на відчай і лиха, найщасливіші люди ніби вміють вчитися з труднощів, стаючи завдяки цьому міцнішими, мудрішими і щасливішими.
Хтось може думати, що генеральні авторитети нечасто переживають біль, страждання чи смуток. Якби ж то!.. Кожен чоловік і кожна жінка на цій сцені знають, що таке повнота радості, але всі ми також осушили повною мірою чашу розчарування, смутку і втрати. Господь у Своїй мудрості нікого не прикриває від суму чи нещастя.
Щодо мене, то Господь відкривав отвори небесні і проливав благословення на мою сім’ю, описати які неможливо. Але, як і у всіх, у моєму житті були часи, коли здавалося, що я не зможу знести сердечної муки. У такі миті я пригадую світлі дні юності, коли програш у матчі був для мене кінцем світу.
Хіба ж я міг знати, що чекало на мене в майбутньому? Та коли б мій життєвий шлях не проходив долинами смутку і горя, я часто згадував слова мами: “Хай станеться, що станеться, і радій цьому”.
Як можна радіти дням смутку? Ніяк, принаймні не одразу. Не думаю, що мама пропонувала придушувати розчарування або заперечувати реальність болю. Не думаю, що вона радила ховати неприємну правду під маскою удаваної радості. Але я вважаю, що те, як ми реагуємо на лихо, може бути основним фактором нашої радості й успіху в житті.
Якщо ми будемо сприймати проблеми з мудрістю, навіть найгірші часи можуть стати часом найбільшого зростання, що, у свою чергу, принесе часи великої радості.
За ці роки я навчився кільком речам, що допомогли мені у випробуваннях і труднощах. Хочу поділитися ними з вами.
Навчіться сміятися
Перше, що ми можемо зробити, це навчитися сміятися. Чи бачили ви коли-небудь запального водія, який на чиюсь помилку реагує так, ніби ця особа образила його, його сім’ю, його собаку та всіх його предків аж до Адама? Або чи були свідками того, як жертва буфетних дверцят, які хтось не зачинив і які опинилися відчиненими в поганий час і в поганому місці, лається на них, проклинає і зганяє на них злість за ґулю на голові?
На такі випадки існує протиотрута—вміти сміятися.
Пригадую, як ми посадили дітей в автомобіль і поїхали до Лос-Анджелеса. У машині нас було щонайменше дев’ятеро, і ми постійно збивались зі шляху. Замість того, щоб сердитися, ми сміялися. Щоразу, коли ми не туди звертали, ми сміялися ще дужче.
Губитися у дорозі було для нас звичною справою. Одного разу ми їхали на південь до Сідар-Сіті (шт. Юта) і звернули не там, де треба, але зрозуміли це тільки через дві години, коли побачили знак “Вітаємо в Неваді”. Ми не сердилися. Ми сміялися, і тому злість і обурення рідко брали гору. Вміння сміятися подарувало нам багато чудових спогадів.
Пригадую, як одна з наших дочок пішла на “побачення всліпу”. Вона причепурилася і чекала свого кавалера, аж коли роздався дзвінок у двері. Увійшов доволі літній дядечко, але моя дочка намагалася бути ввічливою. Вона представила його мені і моїй дружині, а також іншим дітям. Потім вона одягла плащ і вийшла надвір. Ми дивилися, як вона сіла в машину, але та не зрушила з місця. Зрештою наша дочка вийшла з автомобіля і вся червона побігла в будинок. Чоловік, якого вона вважала своїм кавалером на “побаченні всліпу”, насправді приїхав за іншою з наших дочок, яка погодилася посидіти з його дітьми.
Ой і насміялися ми тоді!.. Ми просто не могли спинитися. Потім, коли з’явився справжній залицяльник, я не міг вийти познайомитися з ним, адже все ще був на кухні, все не міг приборкати сміх. Тепер я розумію, що та ситуація могла принизити і засмутити нашу дочку. Але вона сміялася разом з нами, і ми досі сміємося, коли згадуємо про це зараз.
Наступного разу, коли з’явиться спокуса постогнати, спробуйте посміятися. Це додасть вам років життя і зробить життя людей навколо вас приємнішим.
Шукайте вічного
По-друге, ми можемо шукати вічного. Коли в життя приходить біда, ви відчуваєте себе відокремленим. Ви хитаєте головою: “Чому саме я?”
Але стрілка на колесі журби рано чи пізно вказує на нас. Кожен у свій час мусить пережити страждання. Нікого не звільнено від цього.
Я люблю Писання, тому що в них є приклади великих і благородних чоловіків і жінок, таких як Авраам, Сара, Енох, Мойсей, Джозеф, Емма і Бригам. Кожен з них переживав страждання і смуток, які випробували, зміцнили й очистили їхній характер.
Навчатися жити в часи розчарування, страждання і смутку, це ніби курс програми навчання за місцем роботи. Ці переживання, хоч їх часто і важко знести, абсолютно необхідні для поглиблення нашого розуміння, зміцнення характеру та розвитку співчуття до інших людей.
Ісус Христос багато страждав, і саме тому Він розуміє наші страждання. Він розуміє наш біль. Тож і ми переживаємо труднощі, щоби розвинути співчуття до інших і краще розуміти їх.
Пам’ятайте прекрасні слова Спасителя пророку Джозефу Сміту, коли він з друзями страждав в задушливій темряві в’язниці в Ліберті: “Мій сину, мир душі твоїй; твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час; і тоді, якщо ти витерпиш це достойно, Бог піднесе тебе на висоту; ти святкуватимеш перемогу над усіма своїми ворогами”1.
Дивлячись у вічність, Джозеф знайшов спокій у цих словах, і це під силу й нам. Іноді миті, коли страждання ось-ось подолають нас, виявляються саме тими митями, що зрештою допомагають нам подолати [світ].
Принцип відшкодування
По-третє, ми можемо зрозуміти принцип відшкодування. Господь відшкодовує відданим Йому кожну втрату. Те, що було забрано від людей, які люблять Господа, повернеться їм у Його власний спосіб. Це може статися не тоді, коли нам хочеться, але праведні знатимуть, що кожна сльозинка сьогодні обернеться сотнями сліз радості і вдячності.
Одне з благословень євангелії—це знання, що коли завіса смерті повідомить нам про кінець смертного життя, життя продовжуватиметься по той її бік. З’являться нові можливості. Навіть смерть не в змозі відібрати у нас вічні благословення, обіцяні люблячим Небесним Батьком.
Завдяки милості Небесного Батька принцип відшкодування перемагає все. Я бачив це у своєму житті. Мій онук Джозеф хворий на аутизм. Його матері й батьку було важко впоратися з наслідками його хвороби. Вони знали, що він, скоріше за все, ніколи не буде таким, як інші діти. Вони розуміли, що це означатиме не тільки для Джозефа, а й для решти сім’ї. Але ж яка він для нас радість! Дітям, які страждають від аутизму, важко виявляти емоції, але, коли ми з ним разом, Джозеф міцно обіймає мене. Звичайно були і випробування, але він наповнив наше життя радістю.
Батьки заохочували його займатися спортом. Коли він почав грати в бейсбол, то займав позицію в полі. Мабуть, він не розумів, навіщо бігати за м’ячами. Він знайшов набагато ефективніший шлях у цій грі. Коли м’яч відбивали в його напрямку, Джозеф дивився йому вслід, а тоді витягав з кишені інший м’яч і кидав його пітчеру.
Усі незручності рідних Джозефа у його вихованні, усі їхні жертви були відшкодовані сторицею. Завдяки цьому особливому духові його мати і батько багато чого навчилися щодо дітей-інвалідів. Вони на власні очі побачили щедрість і співчуття рідних, сусідів і друзів. Вони разом раділи розвиткові Джозефа. Вони захоплювалися його добротою.
Довіртеся Батькові та Сину
По-четверте, ми можемо довіритися Небесному Батькові та Його Сину, Ісусу Христу.
“Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого”2. Господь Ісус Христос є нашим напарником, поміччю та заступником. Він хоче, щоб ми були щасливими. Він хоче, щоб ми були успішними. Якщо ми зробимо нашу частину роботи, Він зробить свою.
Той, Хто спустився нижче всього, прийде нам на допомогу. Він утішить і підтримає нас. Він зміцнить нас у слабкостях і дасть сили в біді. Він зробить слабке сильним3.
Одна з наших дочок, народивши дитину, дуже захворіла. Ми молилися за неї, благословляли її і як тільки могли підтримували. Ми сподівалися, що благословення зцілення зійде на неї, але дні перейшли в місяці, а місяці—в роки. В якийсь момент я сказав їй, що з цим недугом їй, можливо, доведеться прожити все життя.
Пам’ятаю, як одного ранку я взяв невеличку листівку і заправив її у друкарську машинку. Серед іншого я написав: “Секрет простий: довірся Господу, роби все, що можеш, а все інше залиш Йому”.
Вона довірилася Богові. Але її хвороба не зникала. Пройшло ще багато років, доки зрештою Господь не благословив її і вона одужала.
Знаючи свою доньку, переконаний, навіть якби вона так і не видужала, то все одно довіряла би своєму Небесному Батькові, а “все інше залишила Йому”.
Завершення
Хоч моя мати вже давно пішла за своєю вічною нагородою, її слова завжди зі мною. Я досі пам’ятаю її пораду мені в той давнішній день, коли моя футбольна команда програла матч: “Хай станеться, що станеться, і радій цьому”.
Я знаю, чому протилежність має бути в усьому. Випробування, якщо до нього правильно поставитися, може бути благословенням. Ми можемо навчитися радіти йому.
Якщо ми будемо сміятися, шукати вічну перспективу, розуміти принцип відшкодування і наближатися до Небесного Батька, то зможемо витерпіти труднощі і випробування. Ми зможемо сказати, як сказала моя мати: “Хай станеться, що станеться, і радій цьому”. Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.