Священнослужіння ангелів
Бог ніколи не залишить нас самих або безпорадних в тих проблемах, з якими ми стикаємося.
Коли Адам і Єва зробили свій вибір і ступили в смертне життя, вони знали, що в телестіальному світі на них чекають тернина, і осот, і проблеми всілякого роду. Проте найважче їм було думати, мабуть, не про труднощі й небезпеки, які доведеться зносити, а про те, що тепер вони віддалені від Бога, відокремлені від Того, з Ким вони ходили й розмовляли, Хто давав їм поради, спілкуючись лицем до лиця. Зробивши цей свідомий вибір, як кажуть Писання, описуючи сотворіння, “не бачили вони Його; бо вони були відділені від Його присутності”1. Серед усього іншого, що, вірогідно, турбувало їх, це, безумовно, мало турбувати їх найбільше.
Але Бог знав, з якими викликами їм доведеться стикнутися, і Він, безумовно, знав, якими самотніми й стурбованими вони іноді відчуватимуть себе. Отже, Він постійно наглядав за Своєю земною сім’єю, завжди чув їхні молитви і посилав пророків (а пізніше—апостолів), щоб навчати, радити й вести їх. Але в часи особливих потреб Він посилав ангелів, божественних посланців, щоби благословляти Своїх дітей, запевняти їх знову, що небеса і Його допомога—завжди дуже близько. Дійсно, невдовзі після того, як Адам і Єва опинилися в самотньому й жахливому світі, до них явився ангел2, який навчав їх значенню жертв, які вони приносили, а також спокутній ролі обіцяного Викупителя, Який мав прийти.
Коли час пришестя цього Спасителя був уже поруч, ангел був посланий, щоби оголосити Марії, що вона буде матір’ю Сина Божого3. Потім сонми ангелів були послані, щоби співати в ніч, коли народився маленький Ісус4. Невдовзі після цього ангел повідомить Йосипу, що немовля в небезпеці і що ця маленька сім’я має тікати до Єгипту заради безпеки5. Коли можна було безпечно повернутися, ангел передав цю звістку сім’ї, і всі троє повернулися на землю свого успадкування6.
Від початку протягом розподілів євангелії Бог посилав ангелів як Своїх уповноважених посланців, щоби передавати любов Своїм дітям і опікуватися ними. На цих зборах нам не вистачить часу, щоби навіть поверхнево дослідити Писання або нашу власну церковну історію, настільки вони насичені свідченнями про священнослужіння ангелів жителям землі, і це справді рясне вчення і багата історія.
Зазвичай ці істоти є невидимими. Іноді вони видимі. Але—видимі чи невидимі—вони завжди поруч. Іноді їхні завдання є вельми великими і мають значення для всього світу. Іноді їхні послання є більш приватними. Іноді мета ангела—застерегти. Але найчастіше—втішити, виявити у певній формі милосердну увагу, скерувати у важкі часи. Коли у своєму сні Легій опинився у страхітливому місці, у “темній і жахливій пустині”, як він описав це, його зустрів ангел, “чоловік,.. одягнен[ий] у білі шати,… він говорив до мене,—казав Легій, —і наказав мені йти за ним”7. Легій пішов за ним до безпечного місця і зрештою—до стежки, що вела до спасіння.
У плині життя всі ми опиняємося на якийсь час у “темних і жахливих” місцях, у пустині, перебуваючи у стані суму, страху або розчарувань. Наш час наповнено глобальними тривогами, пов’язаними з фінансовими кризами, енергетичними проблемами, терористичними атаками та стихійними лихами. Вони виливаються в особисті та сімейні тривоги—не тільки стосовно домівок, де ми живемо, і того, що нам їсти, але й стосовно безпеки й благополуччя наших дітей та пророцтв останніх днів щодо нашої планети. Ще серйозніші тривоги—іноді пов’язані зі щойно названими—це ті, що стосуються етичного, морального та духовного занепаду в великих і малих спільнотах, у нашій країні та в країнах інших. Але я свідчу, що ангелів досі посилають нам на допомогу, так само як їх посилали допомагати Адаму і Єві, допомагати пророкам, і навіть допомагати Самому Спасителю світу. Матвій писав у своїй Євангелії, що після того, як Сатана спокушав Христа у пустині, “ангели приступили і служили Йому”8. Навіть Син Божий, Сам Бог, потребував небесної втіхи під час Своєї подорожі смертним життям. І такі самі священнослужіння виконуватимуться для праведників аж до кінця часів. Як сказав Мормон своєму синові Моронію, який свого часу стане ангелом:
“…Чи припинився день чудес?
Або чи припинили ангели являтися дітям людським? Або чи забрав він силу Святого Духа від них? Або чи забере він її, доки час буде йти, або земля буде стояти, або залишиться хоч би одна людина на лиці її, яку треба буде спасти?
Ось, я кажу вам: Ні; бо… саме через віру ангели являються і священнослужать людям;
Бо ось, вони підлеглі [Христу] у священнослужінні згідно з словом Його наказу, показуючи себе тим, хто сильної віри й твердого бажання до всілякого благочестя“9.
Я прошу всіх, хто чує мій голос, мужатися, сповнюватися вірою і пам’ятати, що Господь сказав, що Він “вестиме [наші] битви,.. битви [наших] дітей і [битви дітей наших] дітей”10. Що нам робити, щоби заслужити такий захист? Ми маємо “[шукати] старанно, [молитися] завжди і [бути] віруючими. [Тоді] все спрацює [нам] на благо, якщо [ми] ходити[мемо] праведно і пам’ятати[мемо] завіт, який [ми] склали”11. Останні дні—це не час боятися й тремтіти. Вони є часом, коли треба бути віруючими і пам’ятати наші завіти.
Я говорив тут про небесну допомогу, про ангелів, яких посилають, щоби благословляти нас, коли це потрібно. Але коли ми говоримо про тих, хто є знаряддям у руці Божій, нам нагадують, що не всі ангели приходять з того боку завіси. З деякими ми крокуємо разом і розмовляємо—тут, зараз, щодня. Дехто з них мешкає по-сусідству. Дехто з них народили нас, а в моєму випадку—одна з них погодилася одружитися зі мною. Дійсно, небеса ніколи не здаються настільки ближчими до нас, ніж коли ми бачимо Божу любов, виявлену в доброті й відданості людей таких добрих і таких чистих, що “ангели”—це єдине їх визначення, що приходить на думку. Старійшина Данн, що говорив за цією кафедрою лише кілька хвилин тому, використав це слово у своїй вступній молитві, щоби описати хор Початкового товариства—і хіба це не правда? Дух, обличчя і голоси цих дітей досі в нас на серці й перед очима, і в цьому дусі я хотів би поділитися розповіддю мого друга і колеги з УБЯ, покійного Кліна Д. Барруса. Я роблю це з дозволу його дружини Мерілін та його сім’ї.
Згадуючи своє дитинство на великій фермі в Айдахо, брат Баррус розповідав про свої нічні завдання зганяти худобу, коли наставав час для доїння. Оскільки корови паслися на полі, біля якого текла річка Тетон, що іноді була підступною, у сім’ї Баррусів існувало суворе правило—в часи весняних повеней діти не повинні були ніколи йти за коровами, які перетнули річку. Вони мали повернутися додому і просити допомоги у дорослих.
Якось у суботу, саме після сьомого дня народження брата Барруса, батьки пообіцяли, що поведуть усю сім’ю в кіно, якщо вся робота в домі буде виконана вчасно. Але коли маленький Клін прийшов на пасовище, він побачив, що корови, за якими він прийшов, перетнули річку, хоч вона і широко розлилася. Знаючи, що є ризик не потрапити в кіно (а це була рідка розвага), Клін вирішив сам піти за коровами, хоч його й попереджали багато разів ніколи цього не робити.
Коли семилітній хлопчик заїхав верхи на старому коні Баннері в холодний швидкий потік, то голова коня лише трохи була над водою. Доросла людина на коні була б у безпеці, але брата Барруса в його ніжних літах потік накрив повністю, і лише коли кінь кілька разів стрибав уперед, голова Кліна опинялася над водою, і тоді він міг вдихнути повітря.
Ось як сам брат Баррус описував це:
“Коли Баннер зрештою видряпався на той берег, я зрозумів, що моє життя було в серйозній небезпеці і що я вчинив щось жахливе—я свідомо не послухався свого батька. Я відчував, що зможу загладити провину тільки привівши корів додому. Можливо тоді мій батько простить мене. Але вже сутеніло, і я не знав точно, де знаходжуся. Розпач сповнив мене. Я був мокрий і замерзлий, я загубився і був наляканий.
Я зліз зі старого Баннера, впав на землю біля ніг коня і почав плакати. В проміжках між риданнями я намагався проказати молитву, кажучи знову і знову моєму Небесному Батькові: “Вибач мене. Прости мене! Вибач мене. Прости мене!”
Я молився довго. Коли я зрештою підвів голову й подивився, то крізь сльози побачив постать, одягнену в біле, і вона наближалася до мене. У цій темряві я був упевнений у тому, що це у відповідь на мою молитву до мене послали ангела. Я не рухався і мовчав, поки ця постать наближалася, настільки приголомшений я був побаченим. Чи міг Господь послати ангела до мене, хто був настільки неслухняним?
Тоді знайомий голос промовив: “Синку, я тебе шукав”. У темряві я впізнав голос мого батька і побіг в його обійми. Він міцно обійняв мене й тихо мовив: “Я хвилювався. Радий, що знайшов тебе”.
Я намагався сказати йому, як мені шкода, але з моїх тремтячих вуст злітали лише уривчасті слова: “Дякую… темрява… налякався… річка… сам”. Пізніше того вечора я дізнався, що коли я не повернувся з пасовища, батько пішов мене шукати. Не знайшовши ні мене, ні корів, він зрозумів, що я перетнув річку і був у небезпеці. Оскільки було темно і час не дозволяв чекати, він зняв з себе одяг, залишившись у своїй білій теплій білизні; він повісив взуття на шию і поплив крізь цю підступну річку спасати свого заблукалого сина”12.
Мої любі брати і сестри, я свідчу про ангелів—і про небесних, і про земних. Роблячи це, я свідчу, що Бог ніколи не залишить нас самих або безпорадних в тих проблемах, з якими ми стикаємося. “[І не] забере він її, доки час буде йти, або земля буде стояти, або залишиться хоч би одна людина на лиці її, яку треба буде спасти”13. Іноді відбуваються події,—глобальні або в нашому особистому житті,—коли може здаватися, що ми далеко від Бога, що небеса закриті для нас, що ми загубилися в темних і жахливих місцях. Досить часто цю біду ми створюємо власними руками, але навіть тоді наш Небесний Батько наглядає за нами й допомагає нам. І завжди є ті ангели, які приходитимуть і супроводжуватимуть нас—видимі й невидимі, знані й незнані, земні й безсмертні.
Звертаюся до нас усіх: вірмо з більшою готовністю в Господнє обіцяння з одного з улюблених уривків з Писань Президента Монсона і будьмо більш вдячними за нього: “Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас,.. Мій Дух буде у [вашому серці], а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас”14. І коли ми молимося, щоб ці ангели служили нам, намагаймося самі бути трішечки більш ангельськими—в доброму слові, сильною рукою, в проголошенні віри і “завітом, якими ми зв’язані”15. Мабуть, тоді ми будемо повноважними посланцями від Бога, коли хтось (мабуть, дитина з Початкового товариства) буде волати: “Темрява… налякався… річка… сам”. Про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.