“Сподіваюся ти знаєш, як нам було важко”

Старійшина Квентін Л. Кук

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Ми знаємо з Писань, що деякі випробування йдуть нам на благо і спрямовані на наш особистий розвиток.

Минулої зими моя донька неабияк перехвилювалась, потрапивши на машині у жахливу снігову бурю. Вона нагадала мені про подібну ситуацію багато років тому, коли я був з двома синами. Моєму молодшому сину Джо було три роки, а Ларрі—шість. Ми їхали машиною із Сан-Франциско до Юти. Був червень. Погода була чудовою.

Коли ми почали підйом на перевал Доннер-Пас у горах Сьєрра-Невада, на нас несподівано і без усіляких видимих ознак налетіла страшна снігова буря. Ніхто з водіїв не був готовий до такого повороту. Вантажівку, що їхала перед нами, розвернуло так, що вона перекрила собою дві смуги. Пікапи та легковики вилітали з шосе. Вільною була тільки одна смуга, і безліч машин, включаючи нас, відчайдушно намагалися утриматися на дорозі й уникнути зіткнень. Рух просто зупинився.

Ми не були готові до завірюхи в червні. У нас не було теплого одягу і, крім того, було мало пального. Ми з хлопцями притиснулися одне до одного, щоби зігрітися. Пройшли години, перш ніж з’явилися машини безпеки руху, снігоприбиральники й евакуатори і стали розчищати затор.

Зрештою один евакуатор відтягнув нас до станції техобслуговування. Я зателефонував дружині, знаючи, що вона хвилюється, адже вона чекала на дзвінок ще вчора ввечері. Вона попросила поговорити з хлопцями. Коли черга дійшла до 3-річного, він сказав тремтячим голосом: “Сподіваюся ти знаєш, як нам було важко!”

Я бачив, що коли мій 3-річний син говорив зі своєю мамою і сказав, “як було важко”, вона втішила його і підбадьорила. Так і з нашими молитвами, коли ми звертаємося до Батька на небесах. Ми знаємо, що Він дбає про нас, коли нам важко.

У кожного в житті трапляються випробування і труднощі

Випадок, який я щойно переказав, хоч і був неприємністю в дорозі, але був коротким і не мав тяжких наслідків. Проте багато випробувань і труднощів, якими нас засмучує життя, є суворими і мають тривалі наслідки. Кожному з нас доведеться скуштувати мінливості життя. Багато учасників цієї конференції навіть зараз знаходяться в надзвичайно тяжких обставинах.

Ми вторимо пророку Джозефу, якого за облудними звинуваченнями місяці тримали за ґратами в’язниці в Ліберті: “О Боже, де Ти? І де те шатро, що покриває Твоє сховище?”

Господь відповів, втішаючи:

“Мій сину, мир душі твоїй, твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час;

І тоді, якщо ти витерпиш це достойно, Бог піднесе тебе на висоту”¹.

Одне з основоположних учень, яке особливо висвітило відновлення, полягає в тому, що праведність не може бути без протилежності в усьому². Це життя не завжди легке, воно і не мало бути таким! Це час випробування і перевірки. Як ми читаємо в Авраамі: “І в цьому ми випробуємо їх, щоб подивитися, чи робитимуть вони все, що Господь Бог їхній накаже їм”³. Старійшина Гарольд Б. Лі учив: “Іноді те, що є для нас найкращим і що приносить вічну винагороду, здається нам в якийсь момент найнеприємнішим, а те, що заборонено, часто здається нам бажаним”⁴.

Повість про два міста починається словами, які часто цитують: “То були найкращі часи, то були найгірші часи”⁵. Писання пояснюють, що в кожному поколінні були свої варіанти найкращих і найгірших часів. Усі ми втягнуті в боротьбу між добром і злом⁶, у протистояння світла й темряви, надії та відчаю. Як казав старійшина Ніл А. Максвелл: “Гостре паралельне протиставлення радості й нещастя обов’язково має супроводжувати нас до самого кінця цього короткого земного життя”⁷. З нашого вчення нам відомо, що добро переможе зло⁸, а ті, хто покаються і будуть освячені, отримають вічне життя⁹.

Приблизно в той час, коли Діккенс писав свою повість, мужні святі заселяли міжгір’я заходу.

Навіть маючи спільну віру, святі пережили багато труднощів і до втечі з Наву ставилися дуже по-різному. Дехто дивився вперед з оптимізмом, інші—із сумнівами. Прекрасними прикладами є Гелен Мар Уітні та Бетшеба Сміт. Обидві вели ретельні записи своїх переживань.

Сестра Уітні написала, чого очікувала від виходу з Наву: “Я запакую всі свої стрічки, комірці та кружева і т. і., адже там, куди ми йдемо, їх неможливо купити. Ми уходимо від світу, щоб жити у Скелястих горах, піти куди більше ніхто не захотів. … Серед нас не буде ані багатих, ані бідних, там усі будуть чесними і цілісними”¹⁰. Слова сестри Уітні уособлюють ідеалістичний оптимізм.

Сестра Бетшеба Сміт також записала слова, в яких видно її віру, та, крім віри, певну тривогу. Вона бачила, як погромники утискували святих у Міссурі, і була присутньою при смерті апостола Девіда У. Петтена.

Пригадуючи евакуацію Наву, вона писала: “Останнє, що я зробила в цьому близькому серцю місці, я прибралася в кімнатах, підмела підлогу і поставила мітлу на своє місце за дверима. Зі схвильованим серцем я тихенько зачинила двері і вирушила в невідоме майбутнє… вирушила з вірою в Бога та не меншою переконаністю в неодмінному встановленні євангелії на заході та в її істинних, вічних принципах, ніж тоді, коли переживала все те лихо в Міссурі”¹¹.

Обидві жінки-піонерки залишалися непохитними в євангелії все своє життя і чудово служили на благо розбудови Сіону, але зіштовхувалися з багатьма різними випробуваннями і труднощами, які героїчно подолали¹². Попри оптимізм сестри Уітні перші троє її дітей померли при народженні або невдовзі після цього—двоє з них під час переходу з Наву до Солоного озера¹³. Сестра Уітні благословила нас своїми роботами на захист нашої віри і була матір’ю апостола Орсона Ф. Уітні.

Сестра Сміт описувала бідність, хвороби і нестатки святих під час переходу на захід¹⁴. У березні 1847 року померла її мати, а наступного місяця народився її другий син Джон. Її запис про це був коротким: “Він був моєю останньою дитиною, і він прожив лише чотири години”¹⁵. Пізніше вона служила матроною Солт-Лейкського храму і четвер- тим генеральним президентом Товариства допомоги.

Нас до сліз зворушують те, які труднощі долали перші святі. Бригам Янг у лютому 1856 року сказав про це трохи з гумором: “Можу сказати дещо стосовно тяжких часів. Ви пам’ятаєте, я казав, що якщо хтось боїться померти з голоду, нехай іде собі туди, де всього вдосталь. Я не думаю, що нам загрожує голодна смерть, бо поки ми не з’їмо останнього віслюка від кінчика вуха до кисточки хвоста, я не боятимуся померти від голоду”.

Далі він сказав: “Багато людей не можуть знайти собі зараз роботу, але йде весна, і ми не страждатимемо більше, ніж нам це буде на благо”¹⁶.

Випробування у наш час певною мірою подібні до випробувань минулого. Нещодавня економічна криза викликала суттєве занепокоєння в цілому світі. Поширені безробіття та матеріальні труднощі. У багатьох людей є фізичні та психологічні проблеми. В інших негаразди у стосунках з подружжям або дітьми. Хтось втратив близьку людину. Згубні звички та недоречні чи шкідливі схильності розбивають серця. Що б не було джерелом випробувань, вони завдають болю і страждання людям та їх близьким.

Ми знаємо з Писань, що деякі випробування йдуть нам на благо і спрямовані на наш особистий розвиток¹⁷. Ми також знаємо, що дощ іде на праведних і неправедних¹⁸. Також правду кажуть, що не з кожної хмарки йде дощ. Якими б не були наші випробування, труднощі і проблеми, заспокійливе вчення про Спокуту Ісуса Христа включає принцип, про який говорив Алма, що Спаситель візьме на Себе наші недуги і допоможе “Своєму народові в його недугах”¹⁹.

Писання і сучасні пророки пояснюють, що будуть роки голодні і будуть роки достатку²⁰. Господь очікує, що ми будемо готові до багатьох прийдешніх випробувань. Він сказав: “Якщо ви будете готові, ви не злякаєтеся”²¹. Почасти той сніжний буревій на перевалі гряди Сьєрра багато років тому був для мене такий страшний тому, що я не був готовий до неочікуваних умов. Одне з великих благословень Писань у тому, що вони попереджають нас про несподівані випробування, які, втім, таки часто настають. Корисно було б готуватися до них. Одна з форм такої підготовки—це виконання заповідей.

У багатьох місцях у Книзі Мормона людям обіцялося, що вони процвітатимуть на землі, якщо будуть виконувати заповіді²². Це обіцяння часто супроводжується застереженням, що якщо вони не будуть виконувати заповіді Божі, то будуть відсічені від Його присутності²³. Звісно, благословення Духа, служіння Святого Духа є невід’ємною складовою істинного процвітання на землі та підготовки.

Якими б не були наші випробування, при тому достатку, в якому ми живемо сьогодні, ми були б невдячними, якби не цінували свої благословення. Незважаючи на всі ті труднощі, які зносили піонери, Президент Бригам Янг говорив про значущість вдячності. Він заявив: “Не знаю жодного гріха, окрім непростимого гріха, який був би тяжчим за невдячність”²⁴.

Вдячність за Спасителя і Його Спокуту

Найбільше ми маємо бути вдячними Спасителю за Його Спокуту. Ми розуміємо, що багато учасників цієї конференції переживають тяжкі часи і такі випробування, що, звертаючись у молитві до Батька Небесного, вони в серці таять почуття: “Сподіваюся, Ти знаєш, як мені важко”.

Я хочу розповісти вам справжню історію однієї сестри, Еллен Єйтс з Грентсвілла, шт. Юта. На початку жовтня десять років тому вона поцілувала на прощання свого чоловіка Леона, і він поїхав на роботу до Солт-Лейк-Сіті. Тоді вона востаннє бачила його живим. Зіткнення було лобовим. 20-річний юнак запізнювався на свою першу роботу і спробував об’їхати інший автомобіль по зустрічній смузі, через що і сталося лобове зіткнення. Обидва загинули миттєво. Сестра Єйтс сказала, що коли двоє чуйних поліцейських повідомили їй про це, її охопив шок і горе.

Вона пише: “Коли я дивилася в майбутнє свого життя, то бачила там лише темряву і біль”. Виявилося, що ліпший друг її чоловіка був єпископом приходу того юнака. Єпископ зателефонував сестрі Єйтс і сказав, що з нею хоче поговорити мати хлопця, яку звали Джолейн Уілмор. Вона пригадує: “Мене вразило, що я була так зосереджена на своєму лихові й болю, що навіть не подумала про юнака і його рідних. Раптом я усвідомила, що є мати, якій настільки ж боляче, як і мені. Я швидко погодилася … зустрітися”.

Коли брат і сестра Уілмор приїхали, вони виразили своє співчуття з приводу вини сина в загибелі Леона і подарували їй ілюстрацію Спасителя, Який тримає на руках дівчинку. Сестра Єйтс каже: “Коли часом життя нестерпне, я дивлюся на цю ілюстрацію і пригадую, що Христос знає мене особисто. Він знає мою самотність і випробування”. Уривок з Писань, що втішає сестру Єйтс, такий: “Отже, будьте в доброму гуморі і не бійтеся, бо Я, Господь, з вами і стоятиму біля вас”²⁵.

Кожного жовтня сестра Єйтс і сестра Уілмор (обидві вони разом тут, у Конференц-центрі) ходять до храму і дякують за Спокуту Ісуса Христа, за план спасіння, за вічні сім’ї і за завіти, які зв’язують чоловіків і їх дружин та сім’ї по обидва боки завіси. Сестра Єйтс підсумовує: “Завдяки цьому випробуванню я відчула любов мого Батька Небесного і мого Спасителя більше, ніж будь-коли раніше”. Вона свідчить, що “немає такого смутку, такого болю чи такої хвороби, які б Спокута Христа і любов Христа не могли би зцілити”²⁶. Який чудовий приклад любові та прощення подали нам ці сестри! Воно задіяло в їхньому житті Спокуту Ісуса Христа.

Подумайте про Спасителя в Гефсиманському саду в процесі Спокути, коли від болю в Нього текла кров з кожної пори²⁷. Звертаючись до Свого Батька, Він вжив слово “Авва”²⁸. Це можна назвати воланням сина, що страждає, до свого батька: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте,—не як Я хочу, а як Ти”²⁹. Я свідчу, що Спокута Ісуса Христа покриває всі випробування і труднощі, з якими будь-хто з нас зустрічається в цьому житті. Часом, коли нам хочеться сказати: “Сподіваюся, ти знаєш, як мені важко”, ми можемо відчути впевненість, що Він поруч і що ми в безпеці, в Його ніжних руках.

Коли нашого любого пророка Президента Томаса С. Монсона на його день народження минулого серпня спитали, який би найкращий подарунок члени всієї Церкви могли б зробити йому, він одразу відповів: “Знайти когось, кому важко, … і щось зробити для нього”³⁰.

Як і ви, я безмежно вдячний Ісусу Христу, рятівникові людства. Я свідчу, що Він Спаситель і Викупитель світу. В ім’я Ісуса Христа, амінь.