Храм для Кони
Коли Лерой і Роуз Аліп вирішили піти на жертви заради відвідування храму щомісяця, Господь благословив їх ще більшою можливістю—їздити самим і брати з собою інших.
Лерой Аліп уважно слухав, коли його рукопокладали на служіння у вищій раді колу на Великому острові, Гаваї. У благословенні брату Аліпу було сказано, що він буде на цьому острові, коли там буде побудовано храм, і він служитиме у ньому. Це було в 1984 році, а єдиний храм на Гаваях знаходився за багато миль звідти, на острові Оаху, до якого можна було дістатися кораблем або літаком.
Благословення священства сповнило брата Аліпу ентузіазмом. “Я впевнений, що коли вам дають благословення, то ви маєте відповідальність робити все можливе, щоб воно для вас справдилось”,—каже він. Тож разом з дружиною Роуз вони вирішили кожного місяця відвідувати храм на Оаху.
Це було нелегко. Подорож коштувала 300 американських доларів—величезна сума для подружжя, якому на життя ледве вистачало зарплатні, що брат Аліп отримував у державній установі, де він працював. Єдиний спосіб це робити—скористатися заощадженнями. Вони радо на це пішли.
Однак через рік гроші закінчилися. “Але наші серця були у храмі,—каже брат Аліп.— Ми хотіли й надалі його відвідувати. Тож ми почали молитися про допомогу”.
Невдовзі брат Аліп несподівано отримав пропозицію додаткового заробітку—розносити газети місцевим комерційним фірмам. За цю роботу, яку він виконував рано-вранці, йому платили майже 700 доларів на місяць. Маючи більше, ніж необхідно, грошей для того, щоб продовжувати поїздки до храму, брат і сестра Аліп відчули спонукання відкладати надлишок на спеціальний храмовий рахунок.
У червні 1986 року стала зрозумілою причина такого спонукання: тепер вони жили на території Гавайського колу Кона і могли привозити до храму кілька жінок з колу, які були гідні, однак не мали змоги отримати ендаумент. Тож кожного місяця Аліпи брали із собою одну сестру до Оаху. Кожна сестра поверталася і свідчила про духовну силу і радість, яку відчувала під час виконання храмової роботи за себе і за інших. Невдовзі дух храму поширився по колу, і більше членів Церкви почали шукати нагоди відвідати храм.
Завдяки знайомствам, які брат Аліп мав у туристичному бізнесі, він міг домовитися про знижки на авіаквитки, наземний транспорт і проживання в готелі для всіх членів колу, які хотіли поїхати до храму. В 1994 році понад 100 членів колу Кона щомісяця подорожували до храму в Лайє, Гаваї. Брат Аліп сміється. Він згадує: “Президент храму жартома казав, що святі з Кони вже витоптали килими, бо так багато їх приїздить до храму”.
У 1997 році Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) оголосив про новий напрямок в будівництві храмів. Будівництво невеликих храмів відкривало можливість зведення більшої кількості храмів. Вірність святих з Великого острова була винагороджена через шість місяців, коли Президент Хінклі оголосив про побудову храму для Кони. Після освячення храму в 2000 році брата Аліпу було покликано другим радником у президентстві храму. Сьогодні, остаточно залишивши роботу, він повністю присвятив себе роботі Господа. Брат Аліп наглядає за роботою працівників, зусиллями яких територія навколо храму в Коні, Гаваї, має прекрасний вигляд.
Брат і сестра Аліп вдячні за те, яким чином Небесний Батько благословив їх тим, що необхідно для служіння іншим. Брат Аліп розповідає, що коли вони переїхали до Кони, у них не було де жити, окрім як у халупі в горах, збудованій для робітників на кавовій плантації. Так вони жили упродовж місяців, поки змогли орендувати маленький будиночок.
Через багато років по тому подружжя мало достатньо заощаджень і прибуток, щоб придбати кращий дім, але жоден із запропонованих будинків їм не сподобався. Одного разу, коли брат Аліп працював на прилеглій до храму території, повз нього проходила літня сестра. Вона плакала. Брат Аліп похитав головою. “Її виселили з дому і їй було нікуди йти. Я чомусь порадив їй відвідати онуків, а коли вона повернеться, то зможе переїхати до нас”. Трудність полягала в тому, що в домі Аліпів було достатньо місця лише для брата і сестри Аліп. Тож вони почали молитися і енергійно шукати благословень, які були їм необхідні.
Невдовзі агент з нерухомості запросив їх оглянути двоповерховий будинок з шістьма спальнями. Він сподобався подружжю, але вони зрозуміли, що дім коштує більше, ніж вони можуть собі дозволити. Неохоче вони відхилили пропозицію.
Але знайшовся спосіб. За кілька тижнів ціна на той дім упала і Аліпи дізналися, що можуть взяти в кредит достатньо грошей, аби купити будинок. Внаслідок цього нужденна сестра мала місце, щоб жити з братом і сестрою Аліп, коли вона повернулася до Кони, а троє дітей подружжя Аліп, які також переживали скрутні часи, знайшли для себе дім у цьому будинку.
“Господь добре про нас піклується,—каже брат Аліп.— Коли ми показуємо, що готові пожертвувати заради Нього своїм часом, талантами і коштами, Він проливає на нас свої ніжні милості”.
Ілюстрації Стіва Кроппа; фотографія Р. Вела Джонсона