У що ми віримо

Він воскрес

Президент Томас С. Монсон

Куди б я не приїхав, я намагаюся зайти на міське кладовище. Це час для роздумів, розмірковувань над сенсом життя та неминучістю смерті. На маленькому цвинтарі містечка Санта-Клара, штат Юта, я згадую, що імена, які прикрашали старенькі надгробки, були переважно швейцарськими. Багато тих людей залишили свої домівки та сім’ї у вкритій зеленню Швейцарії та, у відповідь на заклик “До Сіону!”, заснували поселення, де зараз “спочивають у мирі”. Вони перенесли весняні повені, літні посухи, убогі врожаї та каторжну працю. Вони залишили спадок жертви.

Найбільші цвинтарі й переважно ті, що пробуджують найглибші емоції, вшановуються як місця спочинку людей у військових формах своїх країн, які загинули під час воєнних конфліктів, що називаються війною. Тут ми розмірковуємо над нездійсненими мріями, розбитими надіями, сповненими смутку серцями та життям, зрізаним гострою косою війни.

Акри охайних білих хрестів у містах Франції та Бельгії лише наголошують на жахливих втратах Першої світової війни. Насправді містечко Верден у Франції—це величезне кладовище. Кожної весни, коли фермери обробляють землю, вони знаходять то тут, то там шолом або барабан пістолета—страшні нагадування про мільйони людей, які в буквальному розумінні просочили ґрунт кров’ю власного життя.

Смерть—новий розділ життя

Багато років тому я стояв поруч з ліжком молодого чоловіка, батька двох дітей, який знаходився на межі між життям і потойбічним світом. Він узяв мене за руку, подивився у вічі й з благанням спитав: “Єпископе, я знаю, що скоро помру. Скажіть, що станеться тоді з моїм духом?”

У молитві я попросив небесного проводу. Мою увагу привернула Книга Мормона, яка лежала на столі поруч з його ліжком. Я почав читати вголос:

“Тож стосовно стану душі між смертю і воскресінням— …духи всіх людей, як тільки вони залишають смертне тіло,… переносяться додому, до Того Бога, Який дав їм життя.

… Духи тих, хто праведні, буде прийнято до стану щастя, який називається раєм, станом відпочинку, станом спокою, де вони будуть відпочивати від усіх своїх бід і від усіх турбот, і смутку” (Алма 40:11–12).

Мій молодий друг заплющив очі, висловив щире “дякую” і тихенько відлетів до того раю, про який ми говорили.

Перемога над могилою

Ось як Лука, який був лікарем, описує те, що сталося з Марією та іншою Марією, коли вони підійшли до могили в Саду:

“Та й застали, що камінь від гробу відвалений був…

… А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса.

… І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі в одежах блискучих з’явились…

[і] сказали…: “Чого ви шукаєте Живого між мертвими?

Нема Його тут, бо воскрес!” (Лука 24:2–6).

Це є закликом до дії для всього християнського світу. Реальність Воскресіння приносить кожному і всім мир, що вищий від усякого розуму. Воно втішає тих, чиї рідні лежать у полях Фландрії або згинули у глибинах моря, або спочивають у крихітному містечку Санта-Клара. Це загальна істина.

Як найменший з Його учнів, я проголошую особисте свідчення, що смерть переборено, перемогу над могилою—відвойовано. Нехай слова, які стали священними завдяки Тому, Хто здійснив їх, стануть реальним знанням для всіх. Пам’ятайте їх. Плекайте їх. Шануйте їх. Він воскрес.

1. Ми прийшли на землю навчатися, жити, просуватися вперед на нашому вічному шляху до досконалості.

2. Дехто залишається на землі тільки мить, тоді як інші живуть на ній довго. Мірилом є не те, як довго ми живемо, а те, як добре ми живемо.

3. Тоді приходить смерть і початок нового розділу життя.

4. Цей новий розділ веде до того славетного дня воскресіння, коли дух і тіло будуть возз’єднані, щоб ніколи більше не розділятися.

Зі статті “Він воскрес”, Ліягона, квіт. 2003, сс. 2–7.

Христос сказав Марті, яка побивалася за Ним: “Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене,—хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене,—повіки не вмре” (Іван 11:25–26).

Воскресіння Христа, як складова Спокути, всім нам відкриває шлях до воскресіння.

Зліва направо: Живе Викупитель мій, художник Роджер Лавлесс, копіювання заборонено; фотоілюстрації Метью Рійєра, Крістіни Сміт і Уелдена С. Андерсена; Подивіться на Мої руки та ноги, художник Гаррі Андерсон; Лазар, художник Генріх Блох