Фіджі плоди віри
Про те, як одна сім’я знайшла істину, а ще одна сім’я зміцнила любов, і про дівчину, яка має міцну віру.
Колись вважалося, що Фіджі знаходиться далеко від усього світу. Туди можна було приїхати, щоб відпочити від проблем напруженого міського життя. Але все змінюється. Літаки, супутники, всесвітня мережа торгівлі донесли до берегів Фіджі всі проблеми сьогодення, які можна знайти будь-де у світі. Члени Церкви на Фіджі справляються з цими випробуваннями так само, як і в інших частинах світу: за допомогою вірного дотримання євангельських принципів.
Три історії з Фіджі навчають, як ці принципи впливають на життя людей.
Сім’я Кумар
Джордж Кумар просто шукав спосіб зробити все можливе, щоб життя старшого сина—Райяна—стало цілеспрямованим і високоморальним. Але сім’я Кумар знайшла набагато більше: вічні євангельські принципи, які привели їх до нового, щасливішого життя.
Євангелія відкрила перед сім’єю нове життя. Брат Кумар каже: “Ми проводимо більше часу разом, і цей час є більш продуктивним. Наші стосунки стали більш відкритими”. Щоденна сімейна молитва і регулярне проведення домашніх сімейних вечорів, за словами Райяна, стали “першочерговими справами”.
Саме Райян показав дорогу до Церкви.
Коли Райян був у середньому підлітковому віці, Джордж Кумар був дуже стурбований тим, яким шляхом його син може піти в житті. Непокоячись, що Райян і його друзі неналежним чином проводили свій час, Джордж знайшов спосіб оточити свого сина молодими людьми, які поводилися інакше. Під час розмови з двоюрідним братом, який працював у коледжі Церкви СОД на острові Сува, Фіджі, Джордж дізнався, що Райяна можуть туди прийняти. (Церковний коледж—це середня школа, яка прирівнюється до середніх і старших класів у інших країнах).
Після того як Райян вступив до Церковного коледжу, його поведінка почала покращуватися. “Це завдяки прикладу інших учнів”,—каже він. Раніше він проводив багато часу зі своїми друзями, просто байдикуючи. Але коли він побачив, як відрізняється життя учнів церковної школи, хлопець, за його ж словами, “втратив інтерес до колишнього життя”.
Райян здобув свідчення про євангелію, і його батьки настільки раділи змінам у житті хлопця, що коли він попросив їхнього дозволу на хрищення і конфірмацію, вони охоче погодилися. Райян облишив старих друзів. Тепер у нього були нові.
Однак, пригадує Джордж, коли їхній син попросив батьків слухати бесіди з місіонерами, вони вагалися, хоча, з огляду на те, як євангелія змінила життя Райяна, вони знали, що Церква є хорошою. Зміна в поведінці Райяна була настільки разючою, що в кінці третього й останнього року навчання в Церковному коледжі він здобув звання найкращого учня серед хлопців. Таку нагороду, як правило, отримує учень, який з самого початку навчався у цьому коледжі.
Деякі зміни в поведінці Райяна спочатку здавалися батькам дивними. Чому, наприклад, вони не можуть його вмовити поїсти в першу неділю місяця? Але коли Райян пояснив мету посту, його батьки зрозуміли, що зміни в житті сина мають глибше підґрунтя, ніж вони думали.
Молодший брат Райяна, Майкл, також помічав зміни у своєму браті. І Майкл став на євангельський шлях. “Райян почав ходити на церковні заходи, і що найбільше мене вражало—кожного разу він повертався щасливий,—каже Майкл.— Я сам звернувся до місіонерів. Я хотів, щоб мене навчали. Я хотів бути хрищений і конфірмований”.
Коли після хрищення місіонери почали проводити з Майклом уроки для нових членів Церкви, його мати Алітіана також почала їх слухати. Це вплинуло на її чоловіка, і невдовзі Джордж і його дружина здобули власне свідчення.
У 2006 році, незадовго до того як вирушити на служіння до Новозеландської Віллінгтонської місії, Райян мав привілей христити обох своїх батьків. Пізніше Майкл перед своєю місією мав привілей супроводжувати своїх батьків до храму. У серпні 2008 року, незадовго до того, як Райян повернувся з Нової Зеландії, старійшина Майкл Кумар вирушив до Південної місії в Солт-Лейк-Сіті, штат Юта.
Сплата десятини й надання фінансової підтримки сину на місії—нелегке завдання для сім’ї Кумар. Прибутки брата Кумара повністю йдуть на погашення закладної та інші виплати. Але сім’я йде на необхідні жертви. Усі розуміють, як це необхідно. Наприклад, коли брат Кумар радісно каже, що сьогоднішній обід буде, “як завжди”, уся сім’я розуміє, що м’ясної страви не буде. “Бували дні, коли ми їли лише хліб з какао”,—пригадує Майкл.
Райян каже, що вдячний за жертву батьків. “Я зрозумів, що вони повністю віддані укладеним завітам”.
Молодший брат Райяна додає, що з часу їхнього навернення “сім’я легше справляється з труднощами. Небесний Батько допомагає нам”.
Навернення сім’ї вплинуло на життя інших людей. Двоє двоюрідних братів Райяна і Майкла, які приїхали жити із сім’єю Кумар, також вирішили слухати місіонерські уроки і приєднатися до Церкви.
Брат Кумар каже, що їхня сім’я отримала матеріальні й духовні благословення за принесені жертви. Якимось чином вистачало грошей на всі потреби. І після того як Майкл поїхав на місію, брат Кумар зміг отримати нову роботу, яка, за його сподіваннями, дасть можливість швидше виплатити заставу.
Але духовні благословення, отримані сім’єю Кумар, мають більше значення у їхньому житті. Джордж і Алітіана зростають у покликаннях—він, як президент кворуму старійшин у Другому приході Ламі, Північний кіл Сува, Фіджі, а вона—як другий радник в Початковому товаристві приходу.
Райян помічає, що його життєві перспективи дуже відрізняються від тих, які мають його однолітки: “У мене завжди є чим зайнятися—щось робити для розбудови царства”. Думаючи про плани на майбутнє, він каже, що євангелія змушує віруючого “дивитися на все з перспективи вічності”.
Джордж і Алітіана Кумар знали християнське вчення ще до того, як почули про євангелію. Але те, чого їх навчали, не приносило втіхи. “У інших релігіях,—каже брат Кумар,—вас навчають боятися Божого гніву—мати страх. Але Спокута Ісуса Христа дає іншу можливість”.
Сім’я Кумар намагається якнайкраще скористатися тією другою можливістю.
Сім’я Наївалувоу
Пені та Джені Наївалувоу удвічі збільшили свою сім’ю, коли прийняли чотирьох дівчат з Вануату, які навчалися на Фіджі в Церковному коледжі СОД. Але сім’я Наївалувоу не вважає це жертвою. Вони знають, що отримали за це багато благословень. За їхнім переконанням, одним з цих благословень стала поява у їхній сім’ї немовляти Хагота, народженого в січні 2009 року.
На початку 2008 року єпископ і сестра Наївалувоу з приходу Тамавуа, Північний кіл Сува на Фіджі, почули, що двом дівчатам-студенткам з Вануату потрібне місце для проживання. Сім’ї Наївалувоу ця ситуація була добре зрозумілою. Їхні сини—18-річний Соан і 16-річний Росс поїхали з дому, щоб навчатися в Церковній школі на острові Тонга, звідки родом був їхній батько. Батькам обох дівчат з Вануату доводилося платити великі гроші за проживання дочок у сім’ї нечленів Церкви на Суві. Обидві дівчинки могли скласти хорошу компанію Андреа Наївалувоу, якій у той час було 13 років. Андреа також ходила до Церковного коледжу і поверталася додому ще до того, як батьки приходили з роботи. Тож брат і сестра Наївалувоу вирішили запросити двох дівчат з Вануату жити в себе без усякої платні.
Дівчата наполягли на оплаті, але вона не становила навіть половини тих грошей, які вони платили раніше, що стало благословенням для їхніх сімей.
У квітні ще дві дівчини з Вануату приїхали в гості. Їм дуже сподобалася атмосфера в сім’ї Наївалувоу. Невдовзі ці дві дівчини запитали, чи не можуть і вони жити в їхньому домі. Брат і сестра Наївалувоу з радістю погодилися.
Як воно—мати ще чотирьох дівчат у домі? “Між нами виник такий сильний зв’язок, що здається, ніби дівчата—наші дочки”,—каже єпископ Наївалувоу. Наївалувоу відразу дали зрозуміти, що дівчата стають частиною сім’ї. Чотири дівчини з Вануату є родичками, але в домі Наївалувоу вони ставляться одна до одної так, ніби рідні сестри. Андреа Наївалувоу, каже, що також сприймає їх як “своїх сестер”. Старші дівчатка наглядали за нею, навіть допомагали з уроками, коли це було потрібно. Четверо дівчат почали називати єпископа і сестру Наївалувоу Ta і Na—“тато” і “мама” фіджійською.
Мабуть, уперше, каже сестра Наївалувоу, ці дівчата, які навчаються в Церковному коледжі, могли жити в сім’ї членів Церкви. Коли батько однієї з дівчаток приїздив її провідати, то висловлював глибоку вдячність сім’ї Наївалувоу за любов, яку вони виявляють до його дочки.
Сестра Наївалувоу зазначає, що одна з дівчаток, дочка президента колу на Вануату, була для їхньої сім’ї великим прикладом завдяки своїй вірі. Єпископ Наївалувоу каже, що її приклад допоміг його сім’ї регулярніше читати Писання і проводити сімейну молитву.
Подружжя Наївалувоу каже, що отримали багато земних благословень, бо ділилися з іншими. Вони стали більш заможними. А ще сестра Наївалувоу переконана, що серед благословень, які вони отримали—можливість знову народити маля після 13-річної перерви.
Коли обоє синів Наївалувоу повернулися додому в кінці навчального року на Тонзі, вони також поставилися до дівчат, як до членів своєї сім’ї. Проте, мабуть, Соана можна пробачити за те, що він вбачав у дівчатах не лише сестер. Він почав упадати за одною з дівчат, проте поводився як справжній джентльмен.
Єпископ Наївалувоу згадує, що коли в кінці 2008 року навчальний рік закінчився і дівчата поверталися додому на Вануату, прощатися було важко. Здавалося, ніби їм з дружиною доводилося розлучатися з чотирма дочками. А коли в 2009 році почався новий навчальний рік, сім’я Наївалувоу була рада знову привітати своїх чотирьох “донечок”—і ще двох.
Хтось може дивуватися, як у домі з чотирма спальнями вони змогли розмістити свою дочку, новонароджене немовля і ще шість дівчат. Але сім’ї Наївалувоу вдалося це зробити без жодних труднощів.
Адже, зрештою, йдеться ж не про місце. Просто збільшується коло їхньої любові.
Асенака Рамазіма
У 2008 році Асенака Рамазіма здобула, мабуть, дві найпрестижніші нагороди серед учнів Церковного коледжу СОД на Фіджі. По-перше, її було визнано кращою ученицею в школі. Ця нагорода супроводжується стипендією. Але вона також здобула нагороду “Лев Господа”, яку вручають зразковим студентам семінарії. Цю другу нагороду дівчина вважає навіть важливішою, тому що вона нагадує про те, як Асенака намагалася застосовувати віру в Небесного Батька у своєму повсякденному житті.
На життєвому шляху Асенака вже пройшла через багато випробувань, хоча їй лише 19 років. Однак вона випромінює радість—радість від знання, що в неї є вічна сім’я, бо в 2001 році всі вони були запечатані у храмі в Суві, Фіджі, і радість від того, що Небесний Батько її знає і любить.
Асенака—наймолодша з п’ятьох дітей. У неї є чотири брати. Вона згадує, що коли помер батько, їхній найстарший брат, який у той час служив на місії, закликав усіх пам’ятати, що їхній тато для них не втрачений, він завжди буде поруч.
Брати почали заробляти гроші для сім’ї, а мати створювала духовну атмосферу, яка об’єднувала їх. Діти наслідували приклад батьків, і це їм дуже допомагало.
“Мій батько завжди надихав мене. Він завжди нас навчав: “Старанно працюйте. Старанно працюйте”,— каже Асенака своїм м’яким голосом. Своїм старанним навчанням у школі вона вшановувала батька і допомагала матері. Стипендія, яку дають найкращим учням, була цінним внеском Асенаки в оплату її освіти.
Приклад батьків також став фундаментом її духовної освіти. “Кожного дня ми навчалися вдома за допомогою сімейного вивчення Писань і настанов наших батьків”,—розповідає Асенака. Вона додає, що мама й зараз продовжує зміцнювати цей фундамент у сім’ї.
Особисте вивчення Писань допомагає Асенаці підтримувати і зміцнювати віру в Ісуса Христа. Яким би напруженим не був її розклад, вона приділяє час вивченню Писань.
У свою чергу, віра в Ісуса Христа допомагає їй наблизитися до Небесного Батька, тому вона може звертатися до Нього за проводом. “Я знаю, що Він завжди поруч,—каже вона.— Якщо я дію згідно з Його волею, Він буде допомагати і Його Дух підтвердить те, що є правильним”.
Таке спрямування дуже необхідне, коли дівчата-однолітки вмовляють її “порозважатися” разом з ними—випити, покурити, забути про цнотливість. Однак Асенака каже, що це суперечить її совісті, а завдяки своїй вірі й захисту, який надає провід Небесного Батька, вона може сказати “ні”.
Дівчина каже, що служіння у Церкві допомогло їй здобути впевненість, якої у неї в протилежному випадку не було б. Це їй дуже знадобиться, коли вона закінчить навчання в Церковному коледжі, а потім, як сподівається, вступить до Університету Бригама Янга у Прово, шт. Юта, чи УБЯ–Гаваї, щоб вивчати бухгалтерську справу.
Ті місця знаходяться далеко від дому, де живе її сім’я в сільській місцевості неподалік від Суви. Чи не буде їй страшнувато так далеко їхати від дому? Асенака якусь мить думає над запитанням, а потім широко усміхається. Звичайно “так”, але вона це зробить заради досягнення своєї мети.
Не виникає сумнівів у тому, що Асенака зробить те, про що каже. Вона вже зробила багато для досягнення своїх цілей. І як і багатьом іншим членам Церкви на Фіджі, вияв віри й дотримання заповідей допомагають їй зростати духовно й досягти більшого в житті.
Фотографії Дона Л. Сирла
Джордж, Алітіана і Райян Кумар
Старійшина Майкл Кумар під час служіння у Південній місії Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта.
У першому ряду: Пені, Джені і Андреа Наївалувоу. У другому ряду: Соан і Росс Наївалувоу.
Храм у Суві, Фіджі