Постійний фонд освіти дев’ять років процвітання
Тайсон Кемідж, скалічений поліомієлітом і осиротілий з дитинства, виріс в Найробі, Кенія, де він ніколи не спав на матраці і майже завжди був голодним. Пересуватися він міг лише за допомогою двох милиць.
Йому дуже хотілося вступити до Кенійського коледжу Аугустана, щоб вивчати інформаційні технології, але без сім’ї та грошей ці надії здавалися примарними.
Брат Кемідж, який приєднався до Церкви кілька років тому, після закінчення ним середньої школи у розмові з парою літніх місіонерів розказав їм про свої мрії. Ці місіонери допомогли йому зв’язатися з комітетом Постійного фонду освіти (ПФО). Позичка від ПФО дала йому можливість вступити до коледжу.
“Я—найщасливіша людина у світі”,—часто каже брат Кемідж місіонерам.
Брат Кемідж служив президентом студентської ради в університеті Аугустана і має два покликання у своєму приході.
Уперше Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) оголосив про ПФО дев’ять років тому; за цей час програма має більш як 38000 учасників у 42 країнах. Незважаючи на економічні труднощі по всьому світу, справи Постійного фонду освіти йдуть добре і він допомагає людям, таким як Тайсон, здобути освіту, уникнути бідності і стати корисними у суспільстві.
Більше 87 процентів учасників ПФО, які закінчили навчання, зараз мають роботу.
Подолання труднощів
Хоч економічний занепад і не загрожує програмі, усе ж ті, хто відповідають за неї, кажуть, що таки довелося долати певні труднощі. Одним з найбільших викликів для програми є зростання кількості її учасників.
“Перешкоди, які нам зустрілися і які ми здолали,—це звичайні перешкоди, яких не уникнути при швидкому зростанні і зусиллях, що докладаються в різних країнах,—сказав старійшина Джон К. Кармак, почесний сімдесятник і виконавчий директор фонду.—Деякі труднощі були пов’язані з поширенням інформації про фонд, встановленням вимог і відповідності вимогам, а також підтримкою учасників”.
Програмою керує в Головному управлінні Церкви порівняно невелика адміністративна група, до якої входять кілька штатних працівників, місіонерських пар і місцевих волонтерів. За її роботою спостерігають два почесних генеральних авторитета: старійшина Кармак і старійшина Річард Е. Кук.
Керуючи цією програмою, яка поширюється на весь світ, персонал ПФО і місіонери працюють з президентствами територій, щоб навчати провідників територій, які, у свою чергу, працюють з місцевими провідниками, щоб ті навчали і підтримували місцевих учителів, штатних працівників, волонтерів і учасників програми.
“Вона була й залишається новаторською ініціативою,—сказав Рекс Аллен, відповідальний за організацію навчання і надання інформації щодо програми.—Вона є новою для будь-якого рівня, тому надання інформації й організація навчання є надзвичайно важливими”.
Як програма працює
Програма стала можливою завдяки сотням тисяч людей, які передають свої гроші у фонд. Усі надані гроші йдуть на підтримку учасників програми.
Для учасників процес починається з підготовчого етапу, який координується через програму Інституту релігії, в якій зареєстрований член Церкви. Перш ніж заповнити в он-лайні заяву на отримання позики, учасники програми, за підтримки служб СОД з допомоги у працевлаштуванні, проходять навчання на курсах “Planning for Success” (Планування для досягнення успіху) і семінарах, призначених допомогти у кар’єрному зростанні.
Коли дається дозвіл на отримання позики, учасники програми здобувають освіту, розуміючи, що вони виплатять свій борг, щоб інші також могли отримати допомогу від фонду. Щорічно учасники програми повертають позичені кошти на загальну суму, що перевищує 2,5 мільйона доларів США.
Старійшина Кармак сказав, що програма є успішною не тільки завдяки великій фінансовій підтримці членів Церкви, але також і завдяки чудовому провідництву. “Батьком Постійного фонду освіти є Гордон Б. Хінклі,—сказав він,—але Президент [Томас С.] Монсон так само підтримує фонд і цікавиться його роботою, як це робив і Президент Хінклі. [Президент Монсон] від самого початку брав участь у його становленні і скеровує його діяльність сьогодні завдяки пророчому баченню”.
Результати
Президент Хінклі, оголошуючи у квітні 2001 року про програму на генеральній конференції, сказав: “З хорошими навичками для роботи ці молоді чоловіки і жінки зможуть вийти з бідності, яку зазнали вони й покоління до них. Вони будуть краще забезпечувати свої сім’ї. Вони служитимуть в Церкві, стануть провідниками і сповняться відповідальності. Вони повернуть свої позики, щоб зробити можливим для інших бути благословенними так, як були благословенні вони” (“Постійний фонд освіти”, Ліягона, лип. 2001, с. 62; Ensign, May 2001, 51).
Керівники програми продовжують спостерігати за виповненням слів Президента Хінклі. У деяких країнах, для яких затверджена програма ПФО, від 10 до 15 процентів теперішніх церковних провідників є колишніми бенефіціарами цього фонду.
“Це не марна мрія,—продовжував Президент Хінклі.—Ми маємо ресурси завдяки великодушності й доброті прекрасних і щедрих друзів. Ми маємо організацію. Ми маємо людські ресурси та відданих слуг Господа, щоб зробити програму успішною. Вона буде виконуватися тільки волонтерами, і Церкві майже нічого не коштуватиме. Ми молимося зі смиренням і вдячністю, щоб Бог сприяв цій роботі і щоб вона принесла благословення, рясні і чудові, на голови тисяч так само, як і попередня організація, “Постійний фонд еміграції”, яка принесла незчисленні благословення в життя тих, хто скористався її можливостями”.
Пройшло дев’ять років, програма продовжує розширюватися, і це стало можливим, за словами брата Аллена, “завдяки великій добрій волі і надзвичайній вірі”.
Члени Церкви, що задовольняють вимогам, можуть бути благословенні,…
беручи від плодів Постійного фонду освіти…
і віддаючи назад, щоб й інші могли скористатися його допомогою.
Ілюстровано Бредом Тіром