Зробити храмовий шлюб пріоритетом
Віталій і Катерина (Катя) Шмакови народилися в Росії, в Омську і Єкатеринбурзі відповідно. Обоє приєдналися до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів у підлітковому віці й обоє відслужили місію—Віталій у Чеській Празькій місії, а Катя в Російській Новосибірській місії. За їхніми словами, навернення вселило в їхній розум думку про можливість прожити щасливе, впевнене, наповнене життя, а місія підкріпила їхнє бажання створити основану на євангелії домівку, розпочавши її з храмового шлюбу. А ось їхня історія.
Віталій: Коли минуло вже кілька місяців після мого повернення з місії, мене попросили бути радником на місцевій молодіжній конференції. Стівен С. Сміт, президент Російської Новосибірської місії викликав мене у свій кабінет. Я думав, що йтиметься про нове покликання або якусь співбесіду. Натомість президент Сміт сказав, що хоче, аби я познайомився з однією людиною—молодою жінкою, яка щойно закінчила служіння на місії, повернулася додому в інший регіон Росії, але приїде на конференцію в наше місто.
Я ніколи раніше не бачив Катю, але як тільки вона приїхала на конференцію, я представився і ми кілька хвилин поговорили. Пізніше, того ж вечора, я запросив Катю на танець. Наступного дня я знову запросив її.
Катя: Коли я зростала, то не знала багатьох молодих неодружених носіїв священства, але завжди сподівалася, що Господь підготував гідного юнака, за якого я вийду заміж. Я не знала, коли і як ми зустрінемося, але покладалася на Господа і Його обіцяння.
Після місії мене запросили бути лідером групи на молодіжній конференції. Коли я побачила Віталія на конференції, то мені відразу ж захотілося з ним познайомитися. На конференції ми провели три найкращі й незабутні дні.
Я відразу ж відчула сильне спонукання, що Віталій і є тим чоловіком, за якого я вийду заміж. Звичайно ж, не всі отримують таке відчуття на початку залицянь. То як же ми можемо знати, що рухаємося в потрібному напрямку? На місії я навчилася розпізнавати спонукання Духа і без вагань діяти відповідно до них. Тому, коли я відчула спонукання, що мені потрібно ближче познайомитися з Віталієм, я вирішила, що так і робитиму.
Я знаю, що Дух буде спрямовувати всіх нас, якщо ми прагнемо Його проводу. Важливо не порівнювати свій шлях зі шляхом інших—Дух не обов’язково діятиме однаково з усіма, але якщо ми будемо до Нього дослухатися, то здобудемо впевненість у тому, що наш шлях є правильним для нас.
Подолання труднощів
Віталій: Упродовж тих трьох днів я зрозумів, що знайшов когось особливого. Я засмутився, коли конференція закінчилася і мені та Каті треба було розлучатися. На щастя, наступного місяця проводилася ще одна конференція для молодих неодружених дорослих. Я чекав на неї з нетерпінням.
Як я і сподівався, та конференція була чудовою. Ми з Катею присвятили багато часу, щоб більше дізнатися одне про одного. У кінці конференції ми обмінялися номерами телефонів і роз’їхалися по своїх містах.
Упродовж наступних тижнів ми підтримували зв’язок за допомогою телефонних дзвінків і текстових послань. (Мабуть, менш ніж за місяць я навчився писати послання на своєму мобільному телефоні швидше, ніж деякі люди друкують на лептопі!)
Катя жила в Єкатеринбурзі, до якого потрібно 11 годин їхати поїздом з Омська в Сибіру, де жив я. Однак ми обоє дуже хотіли знову побачитися. Ми почали регулярно подорожувати на вихідні. Я приїздив до неї на вихідні, а потім, через кілька тижнів, вона приїздила до мене. Коли я приїздив до Каті, то зупинявся у спільних друзів з її міста, а коли вона приїздила до мене, то зупинялася у спільних друзів з мого міста. Під час цих поїздок ми часто проводили час з цими друзями з Церкви.
Катя: Може здатися, що 11 годин—це довга відстань, але для Росії це просто коротка прогулянка! Через відстань наші побачення не були частими, як нам хотілося б. Ми могли бачитися лише раз на кілька тижнів, провести разом два чи три дні, перш ніж один з нас вирушав додому. Часто здавалося, що нам потрібно більше часу, ніж ми мали, і розставання було завжди важким. Але через те, що нам доводилося докладати таких зусиль, щоб побачитися, ми цінували кожну хвилину, проведену разом. Наші стосунки розвивалися, і ми почали думати про час, коли не потрібно буде прощатися.
Наші побачення були цікавими і різноманітними: ми каталися на велосипедах і на конях, ходили по музеях, читали Писання, готували їжу, гуляли в парках (навіть танцювали в одному з них) і ходили в дитячий будинок служити і гратися з дітьми.
Під час кожної зустрічі ми робили щось нове, тому нам було весело. Я вдячна за те, яким винахідливим був Віталій у плануванні наших побачень. Заплановане ним допомагало нам краще пізнати одне одного.
Віталій: Оскільки я був студентом, у мене не було багато грошей на розваги. Більшість грошей я тратив на поїздки до Каті й на оплату телефонних рахунків. Але обмежені фінансові можливості не означали, що наші побачення мають бути нецікавими або нудними. Насправді, деякі з наших найкращих побачень не потребували ніяких витрат.
Це може видатися дивним, але мені хотілося побачити, як Катя поводиться з дітьми, тож ми пішли в дитячий будинок. Подібним чином ми проводили багато побачень; ми дійсно намагалися якомога більше дізнатися одне про одного.
Жити за Господнім зразком
Віталій: У Росії, як і в багатьох країнах, стало нормою спільне життя до шлюбу. Після того як я запропонував Каті одружитися, мої друзі запитували мене, як я можу одружуватися з нею, не знаючи заздалегідь, чи ми підходимо одне одному. Вони переконували мене, так само й Катю, що єдиний спосіб по-справжньому дізнатися, що вона мені підходить—це пожити з нею якийсь час.
Я сказав друзям, що не потрібно жити з людиною, щоб добре пізнати її. Я також намагався пояснити друзям таким чином, щоб їм було зрозуміло, що я молився і отримав відповідь, що маю одружитися з Катею. Оскільки я молився про своє рішення, то не боявся одружуватися. Я з радістю на це чекав, передчуваючи, що переді мною відкривається зовсім нове життя. З того часу більше ніхто не відмовляв мене і не критикував за таку позицію. Насправді, друзі підтримали моє рішення.
Катя: Коли Віталій запропонував укласти шлюб, мої батьки намагалися відмовити мене. Вони вважали, що ми заручилися надто швидко і що потрібно більше часу, щоб краще пізнати Віталія. Мій начальник на роботі сказав те ж саме й додав: “Вам слід пожити разом, перш ніж приймати таке рішення”.
Мені шкода, що люди так думають про шлюб і сім’ю. Мабуть, вони не розуміють, яким щасливим може бути подружжя, що одружується і запечатується в храмі. Велика любов і щастя, які ми з Віталієм відчували під час укладання шлюбу, стали ще сильнішими завдяки знанню, що ми запечатані на вічність.
Віталій: Ми з Катею одружилися 25 лютого 2006 року в Омську. (За законами Росії та багатьох інших країн, перед запечатуванням у храмі необхідно укласти цивільний шлюб). Ми сіли в літак в Омську і три години летіли до Москви, де провели решту дня. Потім ми сіли на нічний потяг до Санкт-Петербурга. Там ми сіли в автобус і разом зі святими останніх днів вісім годин їхали до Гельсінки, Фінляндія. Останнім етапом нашого шляху була 11-годинна подорож поромом до Стокгольма.
Нарешті ми дісталися до храму.
Декому може здаватися, що подолати таку довгу подорож—це випробування, але для нас такий шлях через Європу став чудовим медовим місяцем.
1 березня 2006 року—день нашого запечатування—став прекрасним днем миру і впевненості. Я знав, що та, яку я тримаю за руку, була людиною, з якою я розділю вічність. Саме ця думка наповнила мене великою радістю і вдячністю Небесному Батькові за те, що довірив мені взяти Його дочку в дружини. Я відчував, що Він так близько, як ніколи.
Шукати риси Христа
Катя: Зараз у нас з Віталієм є маленька дочка. Вона чудова. Я хочу, щоб одного дня вона уклала храмовий шлюб. Найкращий спосіб підтримати її—бути люблячим подружжям і хорошими батьками.
Я сподіваюся, що вона зможе знайти гідного носія священства, який має риси Христа. Я шукала такі риси у Віталія, і це допомогло мені зрозуміти, що я можу вийти за нього заміж.
Що у Віталія приваблювало мене? Звичайно ж, він гарний і розумний, і він знає, як поводитися з жінками. Але це було не основним. У нього, як я це називаю, “очі послідовника Христа”. Я бачила в них світло. Він праведний носій священства.
Віталій: Звичайно ж, чудово одружитися з привабливою людиною. Але якщо ми зосереджені лише на фізичних характеристиках, то неминуче поза полем зору залишаться найважливіші якості—особистість, духовність та інші риси, які є по-справжньому важливими для міцного шлюбу.
Я розумію, що деяким молодим дорослим нелегко знайти подружжя в Церкві хоча б тому, що там, де вони живуть, мало святих останніх днів. Я їм співчуваю. Однак маю переконання, що за будь-яких обставин, якщо ми робимо свою частину й готуємося до запечатування у храмі, Небесний Батько забезпечить для цього шлях.
Зліва: Шмакови в день їхнього запечатування у 2006 році; подорож до Стокгольмського Шведського храму тривала приблизно 30 годин.
Справа: Зараз у Шмакових є маленька дочка. Катя каже: “Я хочу, щоб одного дня вона уклала храмовий шлюб. Найкращий спосіб підтримати її—бути люблячим подружжям і хорошими батьками”.
Сімейні фотографії люб’язно надані сім’єю Шмакових