Послання візитного вчителювання
Божественні якості Ісуса Христа: прощення і милість
З молитвою вивчіть цей матеріал і спробуйте зрозуміти, чим поділитися. Як розуміння життя і місії Спасителя збільшить вашу віру в Нього і благословить тих, про кого ви піклуєтеся як візитна вчителька? Більш докладна інформація міститься на сайті reliefsociety.lds.org.
Віра, сім’я, допомога
Розуміння того, що Ісус Христос прощає нас і виявляє нам милість, може допомагати нам прощати і виявляти милість іншим людям. “Ісус Христос є нашим Взірцем,—сказав Президент Томас С. Монсон.— Його життя було спадком любові. Хворих Він зцілював, пригнічених підбадьорював, грішників—спасав. У кінці розлючений натовп відняв у Нього життя. І все ж досі відлунюють слова, сказані на Голгофі: “Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!” Це вінцевий вияв співчуття і любові у цьому світі”1.
Якщо ми прощаємо людям їхні прогріхи, наш Небесний Батько також простить нам наші. Ісус просить нас: “Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!” (Лука 6:36). “Прощення наших гріхів приходить за певних умов,—сказав президент Дітер Ф. Ухтдорф, другий радник у Першому Президентстві.— Нам слід каятися. … Чи не всі ми у той чи інший час смиренно підходили до трону милосердя і благали про милість? Чи не бажали ми всіма силами наших душ милості—щоб бути прощеними за вчинені помилки і за скоєні гріхи? … Дозвольте Спокуті Христа змінити і зцілити ваше серце. Любіть одне одного. Прощайте одне одного”2.
Додаткові уривки з Писань
З Писань
“Ми маємо прощати так, як нас прощають”,—сказав старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів3. Історія про блудного сина показує нам обидві сторони прощення: одного сина прощають, а іншому сину важко простити.
Молодший син узяв свій спадок, швидко його розтратив і, коли настав голод, працював свинопасом. У Писаннях сказано, що коли “він спам’ятався”, то повернувся додому і сказав своєму батькові, що не гідний називатися його сином. Але його батько простив йому і заколов відгодоване теля, щоб влаштувати свято. Старший син повернувся додому після роботи в полі й розлютився. Він нагадав батькові, що служив багато років, ніколи не порушував наказів, однак “ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я”. Батько відповів: “Ти завжди зо мною, дитино, і все моє—то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий—і ожив, був пропав—і знайшовся!” (див. Лука 15:11–32).