Mузика в моєму житті
Автор живе в Бразилії.
Я перестала грати на піаніно, бо боялася зробити помилку. Тепер у мене з’явився шанс подолати страх.
Я з дитинства мріяла навчитися грати на піаніно. Коли мені було 12, один чудовий член Церкви навчив мене грати. Пізніше батько подарував мені електронну клавіатуру. Однак захоплення грою почало зменшуватися, бо я хвилювалася, коли намагалася грати на причасних зборах. Я робила багато помилок, мені було соромно, і я більше не хотіла грати. Я сказала собі, що спробую знову лише після багатьох репетицій, коли буду грати майже без помилок. Але я занепала духом, і все закінчилося тим, що я продала клавіатуру і закопала свій талант.
Минули роки, і однієї неділі не було акомпаніатора. Сестра, яка грала у нашому приході на піаніно, переїхала. Коли я побачила, що члени Церкви співають без супроводу піаніно чи органу, то відчула, що Дух спонукає мене поговорити з єпископом. Я сказала: “Чи можна, я буду грати?” Він погодився.
Після того, як багато років я не грала на піаніно, я поборола свій страх перед помилками. На мій подив, я почала грати так, ніби зовсім недавно облишила заняття. Я помилялася в деяких нотах, але зовсім мало. Той випадок дав мені сили сказати єпископу, що я зможу грати кожної неділі.
Я займаюся кожного тижня, і знову полюбила піаніно. Кожного разу, коли я займаюся, то сильно відчуваю Духа в своєму домі. Іноді, коли я граю, члени сім’ї, які виконують хатню роботу, підспівують мені. Ми об’єднуємося, співаючи один і той же гімн.
Багато членів приходу помітили мій прогрес і вітали мене. Я вдячна, що можу сприяти духовності зборів приходу, і вдячна, що відродила талант, яким знехтувала.
Я навчилася цінувати фортепіанну музику; вона приносить мені надзвичайне заспокоєння. Я сподіваюся, що на небесах ми почуємо саме таку музику і, хто знає, може і я там буду грати целестіальним хорам!
Малюнок уздовж лінії Kleyman/iStock/Thinkstock