Поява Книги Мормона
Це друга з двох статей, присвячених пророкові Джозефу Сміту. Перша стаття, “Шлях до Пальміри”, з’явилася в червневому номері Ліягони за 2015 рік.
Як і Джозефу Сміту, вам не треба жити досконалим життям, аби бути потужним знаряддям у Божих руках.
Фотографія будинку Джозефа Сміта і прилеглої території в Гармоні, шт. Пенсільванія, Джордж Едвард Андерсен
Не лише шлях Джозефа Сміта до Пальміри пролягав крізь труднощі, горе і випробування, але і його зусилля явити Книгу Мормона стали процесом, під час якого, в певний момент, Джозеф пережив миті найглибшого розпачу.
В ніч на 21 вересня 1823 року Джозеф відчував занепокоєння. Минуло три роки з часу того величного Богоявлення, коли він бачив Бога Батька і Його Сина, Ісуса Христа, лицем до лиця у відповідь на своє щире бажання дізнатися, яка церква була істинною. З того дня він “часто припускався безрозсудливих помилок, виявляючи слабкості юності й недоліки людської натури” (Джозеф Сміт—Історія 1:28).
Усвідомлюючи свої недоліки, 17-річний Джозеф Сміт молився, благаючи “прости[ти] усі [його] гріхи та глупоти” (Джозеф Сміт—Історія 1:29). У відповідь на молитву біля його ліжка явився ангел і, як розповідав Джозеф, “він сказав, що Господь простив мої гріхи”1.
Ангел, який назвався ангелом Моронієм, сказав Джозефу, що книга, яку “написан[о] на золотих пластинах” і яка містить “повноту вічної євангелії”, знаходиться на пагорбі неподалік від його дому в Пальмірі, шт. Нью-Йорк. Разом з книгою він знайде “два камені в срібних оправах,—і ці камені, прикріплені до нагрудника, являють собою те, що зветься Урім і Туммім”, і які “Бог приготував … для перекладу книги” (Джозеф Сміт—Історія 1:34, 35).
Ще два рази тієї ночі Мороній приходив до юнака, здивування якого постійно зростало, і ретельно повторював йому все сказане раніше. Кожного разу він додавав нове застереження, “кажучи,—розповідав Джозеф Сміт,—що Сатана буде спокушати мене (через скрутні обставини сім’ї мого батька) використати ті пластини для збагачення. Він заборонив мені робити це і додав, що, одержуючи пластини, я не повинен мати ніяких інших намірів, окрім прославляння Бога, і не повинен опинитися під впливом ніякого іншого прагнення, крім побудови Його царства; інакше я не зможу отримати їх” (Джозеф Сміт—Історія 1:46).
Коли Джозеф ішов додому, щоб відпочити від роботи у полі, Мороній явився йому вчетверте.
Мороній явився Джозефу Сміту в полі, художник Гарі Е. Сміт
Наступного дня Джозеф був виснажений пережитими вночі подіями. Його батько дозволив йому не працювати в полі, і коли Джозеф прямував додому, щоб відпочити, Мороній відвідав його вчетверте. Ангел сказав, що він має повернутися до батька і розповісти про видіння, що Джозеф і зробив. Тоді він пішов до пагорба, розташованого неподалік (див. Джозеф Сміт—Історія 1:49–50).
Прийшовши до пагорба, Джозеф за допомогою важеля відкрив заховану в землі кам’яну скриню, в якій лежали пластини, і захотів їх узяти. Як тільки він спробував це зробити, сильним ударом його віднесло назад, і він відчув страшну слабкість. Коли він скрикнув, запитуючи, чому не може взяти пластини, Мороній сказав йому: “Тому що ти не дотримувався Господніх заповідей”2.
Попри чіткі застереження ангела, у Джозефа почали виникати думки, що за допомогою пластин можна буде вирішити фінансові проблеми його сім’ї3. Внаслідок цього Мороній оголосив про чотирирічний випробувальний термін, щоб Джозеф мав змогу змужніти і підготувати серце та розум для виконання свого покликання, маючи чистоту намірів, необхідних для цієї священної роботи.
Перепони під час перекладу
Через чотири роки Джозеф нарешті був готовий. Однак перепон для перекладу пластин було безліч. Щойно одружившись, Джозеф мав працювати, щоб забезпечувати себе й Емму, а також своїх родичів, які все ще великою мірою покладалися на його вклад. Але, мабуть, ще більше відволікало те, що Джозеф мав долати повсюдний спротив і користоблюбні зазіхання місцевих мешканців, що загрожувало викриттям та втратою пластин.
Коли зловмисники у Пальмірі вимагали, щоб Джозеф показав їм пластини, а якщо відмовиться, то його буде вимазано дьогтем и виваляно в пір’ї, він зрозумів, що йому необхідно виїхати4. Тож у кінці 1827 року Джозеф поклав пластини у бочку з бобами, спакував пожитки, позичив 50 доларів у свого друга Мартіна Гарріса, який також був одним з перших, хто йому повірив, і відвіз свою вагітну дружину на 160 км південніше, до Гармоні, шт. Пенсільванія, щоб жити з батьками Емми. Він сподівався, що ця зміна полегшить його щоденну працю і звільнить від запеклої жадібності й ворожості, які надокучали йому в Пальмірі.
Умови настільки покращилися, що Джозеф тієї зими зміг перекласти кілька знаків з Книги Мормона. У квітні Мартін Гарріс переїхав до Гармоні, щоб допомагати Джозефу у якості писаря, і робота з перекладу розгорнулася на повну. До середини червня—приблизно через 5 років після того доленосного дня, коли Джозеф уперше отримав настанову піти до пагорба Кумора за пластинами—було зроблено 116 сторінок рукописного тексту перекладу5.
На цьому етапі Мартін попросив у Джозефа дозволити йому взяти рукопис до Пальміри, щоб показати своїй дружині Люсі, яка, і це зрозуміло, хотіла побачити певні докази того, що віднімало у її чоловіка так багато часу і грошей. Однак після того як Джозеф звернувся з проханням до Господа, йому двічі було сказано не дозволяти Мартіну брати із собою рукопис6.
Відчайдушно намагаючись подолати скептицизм і надокучання своєї дружини, Мартін знову звернувся з проханням до Джозефа. Борючись із собою, Джозеф пішов до Господа утретє. У відповідь Господь сказав, що Джозеф може дати Мартіну рукопис, якщо він покаже його лише п’ятьом вказаним людям, а потім швидко поверне. Неохоче Джозеф дав йому рукопис, але лише після того, як Мартін підписав зобов’язання вчинити саме так, як наказував Господь7.
Це стало поштовхом до ланцюжка подій, які опустили Джозефа до найнижчої точки всього, що з ним коли-небудь відбувалося. Невдовзі після від’їзду Мартіна Емма народила хлопчика. Разом з Джозефом вони назвали свою першу дитину Алвіном, на честь брата Джозефа, якого він щиро любив і який помер 5 років тому. Як не трагічно, замість того, щоб заповнити порожнечу, Алвін поглибив її, пішовши з життя відразу ж після свого народження 15 червня 1828 року.
Крім того що це стало важким ударом, Емма, виснажена довгими і складними пологами і емоційним стресом через втрату своєї дитини, сама була майже при смерті. Два тижні Джозеф опікувався Еммою, допомагаючи їй повернути здоров’я, хоча і йому самому довелося долати біль від втрати немовляти-Алвіна. Коли нарешті стало зрозуміло, що стан здоров’я Емми стабілізувався, думки Джозефа повернулися до Мартіна і до рукопису8.
Відчуваючи занепокоєння Джозефа, Емма запропонувала йому повернутися до Пальміри, щоб відшукати Мартіна і рукопис. Не приховуючи свого пригніченого стану, він поїхав диліжансом на північ. Неспроможний ні їсти, ні спати під час подорожі, Джозеф дістався до дому своїх батьків—пройшовши більше 30 км пішки в темряві ночі від того місця, де він вийшов з диліжансу—спираючись лише на руку допомоги занепокоєного попутника (“незнайомця”), який виявив йому співчуття9.
Після того як Джозеф повернувся і трохи підкріпився, він попросив Мартіна прийти до нього. Той мав прийти до Смітів на сніданок, але з’явився лише опівдні. Повільно підійшовши, він зупинився біля воріт, сперся на паркан, натягнув капелюха на самі очі й просто сів10.
“Все пропало!”
Нарешті Мартін зайшов у дім. Не кажучи жодного слова, він узяв столовий прибор, щоб їсти. Але перш ніж з’їсти хоч шматочок, він вигукнув: “О, я погубив свою душу!”11
Почувши це, Джозеф підскочив і вигукнув: “Мартіне, ти загубив рукопис? Ти порушив клятву і накликав прокляття на мою голову і на свою також?”
Мартін похмуро відповів: “Так, він зник, і я не знаю, де він”12. (Мартін показав сторінки рукопису іншим людям крім вказаних п’ятьох, “і хитрістю,—як пізніше розповідав Джозеф,—їх було у нього забрано”13).
Джозеф гірко вигукнув: “Все пропало! Все пропало! Що мені тепер робити? Я згрішив, я накликав на себе гнів Божий!” Після цього “ридання, і стогін, і найгіркіші тужіння наповнили будинок”, виявляючи найглибші страждання Джозефа14.
Робота над перекладом припинилася на певний період, а пластини і тлумачі було забрано у Джозефа до 22 вересня—болісне нагадування про попередній випробувальній період. Він також вислухав таке різке дорікання від Господа:
“І ось, як часто ти порушував заповіді й закони Бога, і продовжував іти за переконаннями людей.
Бо знай, тобі не слід було боятися людину більше, ніж Бога. Хоч люди зневажають поради Бога й ставляться з презирством до Його слів—
Проте тобі слід було бути вірним; і Він би простер Свою руку й підтримав тебе проти всіх вогненних стріл супротивника; і Він був би з тобою кожного разу під час збентеження” (УЗ 3:6–8).
Уявіть, наскільки важко було отримати таке одкровення. Джозеф щойно втратив свого першонародженого сина. Він мало не втратив дружину. А його рішення дати Мартіну рукопис було скероване щирим бажанням допомогти другові, який допомагав йому у священній роботі. Так, яким би збентеженим не був Джозеф і як би він не залежав від Мартіна Гарріса, як йому це здавалося, він не зрозумів однієї речі, якої Бог очікує від Своїх учнів повною мірою: завжди покладатися на руку Господа, а не на руку плоті. Віддаючи належне Джозефу, чим він заслужив вічну шану, він настільки добре засвоїв цей урок, що більше ніколи не припускався такої ж помилки знову і невдовзі після того, як знову отримав пластини і тлумачі, він почав робити свій вклад у релігію, якого світ не бачив з часів особистого служіння Ісуса Христа. Починаючи з весни 1829 року, тепер з допомогою Олівера Каудері, Джозеф переклав дивовижні 588 сторінок Книги Мормона за період щонайбільше у 65 робочих днів15. Це дійсно небачена швидкість, особливо в порівнянні з його попередніми зусиллями. Повчально зазначити, що переклад Біблії, зроблений за часів короля Якова, здійснювався 47 перекладачами, які працювали з мовами, які вони добре знали, і тривав 7 років16.
У процесі перекладу Книги Мормона Джозеф і Олівер читали проповіді, отримували і записували одкровення та охристилися.
Джозеф Сміт проповідує, художник Сем Леулор
Більше того, працюючи над перекладом, Джозеф і Олівер також читали проповіді, отримували і записували одкровення, брали участь у відновленні Ааронового і Мелхиседекового священств, охристилися і виконували домашні обов’язки та переїхали до Фейєтта, шт. Нью-Йорк, аби опублікувати рукопис. Але найбільш дивовижним в усьому цьому є не те, як швидко все виконувалося, але наскільки різноплановим було завдання, здійснюване в той дуже нелегкий час.
Надзвичайна, різностороння книга
Відповідно до висновку, зробленого одним ученим, ось що Джозеф Сміт ефективно виконав за ті 65 робочих днів перекладу: “[Книга Мормона] містить не лише тисячолітній період історії, в якому вказано імена майже двохсот людей і майже сотню різних місць, але і сама оповідь подана як робота трьох головних видавців/істориків—Нефія, Мормона і Моронія. Ці три постаті, у свою чергу, заявляють, що у своїх оповідях основуються на десятках раніше написаних літописів. Результатом є багатогранне поєднання, що включає різні жанри—від безпосередньої розповіді до вставок з проповідями і листами, коментарів до писань та поезії. Потрібно прикласти багато зусиль, аби опрацювати всі подробиці хронології, географії, генеалогії та джерел, з яких їх було взято, але у Книзі Мормона вони всі надзвичайно послідовно поєднуються. Хронологія витримана досконало, без збоїв, незважаючи на кілька ретроспективних описів і паралельних описів подій; … і оповідачі повністю дотримуються чіткого порядку і опису родинних стосунків двадцяти шести нефійських літописців та сорока одного яредійського царя (у тому числі й родоводи суперників). Багатогранність є такою, що можна подумати, ніби автор працював з графіками і картами, хоча дружина Джозефа Сміта … категорично заперечувала, що він написав хоча б щось заздалегідь, щось завчив напам’ять або дізнавався внаслідок консультацій під час перекладу, але вона дійсно підтверджувала, що Джозеф кожного разу починав диктувати, не дивлячись у рукопис і не перечитуючи останню сторінку”17.
І це вже не кажучи про наявність високоорганізованої літературної структури та вражаючих відповідностей давнім звичаям та формам спілкування, які серед усього іншого містяться у книзі та в її перекладі18.
Беручи все це до уваги, хтось може запитати, як чоловік—особливо такий, у якого майже немає формальної освіти—справився з таким завданням? На мою думку, щонайменше, Джозеф Сміт не написав Книгу Мормона, оскільки він не міг її написати. Але подібна логіка, якою б сильною вона не здавалася, зрештою не є остаточним доказом істинності Книги Мормона. І не цей факт лежить в основі мого свідчення. Він дійсно додає ваги тому, чого навчав мене Дух не так давно, коли я був місіонером повного дня. У святих приміщення Центру підготовки місіонерів у Прово та на зелених схилах Шотландії я отримував духовне свідчення за свідченням про те, що Джозефа Сміта було покликано Богом, що Він є знаряддям у ці останні дні і що він явив книгу, яка існувала задовго до його народження, книгу, яка є істинною і унікальною—неповторним наріжним каменем щасливого життя, основаного на благочесті.
Я також проголошую, що життя Джозефа Сміта—це щире свідчення того, про що розповідається у цій книзі. На початку Книги Мормона Нефій проголошує: “Дивіться, я, Нефій, покажу вам, що лагідні милості Господа огортають усіх, кого Він обрав, через їхню віру, щоб зробити їх сильними і навіть надати їм рятівну силу” (1 Нефій 1:20; курсив додано). У кінці книги Мороній благає: “Ось, я б хотів закликати вас, що коли ви читатимете їх, якщо за мудрістю Бога буде так, що ви читатимете їх, то пам’ятайте, наскільки милостивим був Господь до дітей людських від сотворіння Адама аж до тих пір, коли ви отримаєте їх” (Moроній 10:3; курсив додано)19.
З початку до кінця Книга Мормона є свідченням та історичною ілюстрацією того, що Бог дуже хоче працювати з людьми, хто, незважаючи на свої гріхи і недосконалості, звертається до Нього зі щирим каяттям і вірою. Він також прагне їх зцілити і благословити.
Покладіть довіру на Бога
Як і Джозефу Сміту, вам не потрібно жити досконалим життям, аби бути потужним знаряддям у Божих руках. Помилки, невдачі та збентеження були складовою життя й місії Джозефа, і вони будуть складовою вашого життя також. Але не впадайте у відчай. Не піддавайтеся спокусі думати, що “все втрачено”. Все не втрачено і ніколи не буде втрачено для тих, хто дивиться на Бога милостивого і живе.
У вас є Брат, який спостерігає за вами і готовий вас врятувати та просувати вперед ваше служіння руками настільки сильнішими за ваші—які, насправді, є набагато сильнішими за поєднання всіх плотських рук. Ті руки поруч, аби підтримувати і благословляти вас “кожного разу під час збентеження” (УЗ 3:8), незалежно від того, наскільки ви почуваєтеся самотніми і збентеженими. Отже, ідучи дорогою життя, довіряйте тим рукам і “будьте сильні та відважні, не бійтеся, не лякайтеся, … бо Господь, Бог твій, Він Той хто ходить з тобою, не опустить Він тебе й не покине тебе” (Повторення Закону 31:6).
Джозеф це зрозумів і змінив світ. І ви можете також.
Мартін Гарріс зупинився біля воріт дому Смітів, сперся на паркан, натягнув капелюха на самі очі й просто сів.
Джозеф і Олівер брали участь у відновленні Ааронового священства в долині Сасквеганна навесні 1829 року.
Нью-Йорк
Пенсільванія
Пальміра
Гармоні