Моя вірна сестра стала благословенням для мене
Автор живе у Нью-Йорку, США.
Я не став би тим, ким зараз є, без праведного впливу моєї старшої сестри.
На щастя, у моєму житті є хороші жінки: дбайлива і смілива мати, мудрі й вірні сестри та любляча дружина, яка завжди підтримує мене. Я хочу віддати належне одній з цих важливих жінок—моїй старшій сестрі Тельмі. Вона здійснювала вплив на моє життя, завжди показуючи хороший приклад.
Коли я був малим, батько навчав мене слухатися Тельму, коли його і мами не було поруч, і я вічно вдячний за цю пораду.
Рішучість навчатися
Троє з восьми моїх братів і сестер приєдналися до Церкви в Сальвадорі одночасно зі мною. 14-річна Тельма була найстаршою з дітей, коли ми христилися. Мені, наймолодшому в сім’ї, було 8 у той час, тож Тельма була серед нас лідером.
З Церквою нас познайомив наш сусід. Він співав пісні, які, як ми дізналися пізніше, були гімнами. Наш сусід розповів нам про чудове місце, яке називалося Початковим товариством, де дітей навчають співати. Місіонерам розповіли про нас, і вони почали приходити до нас додому й навчати.
Однак мій батько зовсім не сприймав Церкву, і не хотів, щоб його дітей навчали місіонери. Будучи хлопчиком, я ніколи не розумів, через що пройшли ті двоє старійшин, аби принести євангелію в наше життя. Батько виганяв їх, коли вони приходили до нас додому, і він навмисно вимикав світло, коли старійшини заходили ввечері. Якщо батько невтомно намагався перешкоджати місіонерам нас навчати, Тельма з подвоєною рішучістю вивчала євангелію і читала Книгу Мормона. Тельма і старійшини ніколи не здавалися, і я за це вдячний.
Ходити до Церкви було нелегко, бо батько намагався зупинити нас, вдаючись до багатьох прийомів, наприклад: він вимагав щоб ми виконали всю хатню роботу, перш ніж зможемо піти до Церкви.
Один недільний ранок був особливо важким. Він не хотів нас пускати, але ми не піддавалися. Він перекинув відро зі сміттям і розкидав вміст по підлозі, яку ми щойно помили. Тельма спокійно почала прибирати сміття, навіть не скаржачись. Знову прибравши підлогу, вона запитала, чи можемо ми піти до церкви. Ми закінчили всю хатню роботу й навіть більше, але він не хотів нам дозволяти. Нарешті він в’їдливо запитав: “Чому вам так хочеться ходити до тієї церкви?” Тоді Тельма склала сильне свідчення про істинність євангелії і послання про Відновлення євангелії. Коли вона закінчила, батько махнув рукою і дав свій дозвіл.
Після цього випадку батько більше ніколи не намагався зупинити нас, і згодом, хоча йому це і не подобалося, дозволив нам приєднатися до Церкви.
Служити з самого початку
Я не мав нічого проти того, щоб ходити до церкви в неділю, але без особливого ентузіазму ходив у Початкове товариство, тому що в той час воно проводилося в суботу вранці. Коли мені було 10 років, Тельма однієї суботи прийшла додому і розповіла іншим братам й сестрам про великий футбольний матч між дияконами і командою блейзерів (11-річними скаутами). Вона зазначила, що, на жаль, я пропустив ту гру, бо не прийшов на Початкове товариство. Зайве казати, що наступної суботи я прийшов (у своїх футбольних бутсах) і ніколи більше не пропускав Початкове товариство.
Коли Тельмі було 16 років, її покликали бути президентом Початкового товариства. Наш єпископ намагався знайти когось, хто міг би вирішити багато проблем, перед якими постало Початкове товариство. Приход об’єднував велику територію, і було важко й дорого багатьом сім’ям з малими дітьми їхати автобусом до церкви в суботу на Початкове товариство, а потім ще й у неділю. Багато тих дітей не відвідувало Початкове товариство, і не було знайдено ніякого рішення. Єпископ відчув спонукання покликати Тельму, але не міг наважитися зробити це, бо вона була така юна. Спонукання його не полишало, і після отримання згоди від президента колу єпископ дав моїй сестрі це покликання.
Час показав, що це було натхненне рішення, і воно благословило багатьох дітей, у тому числі й мене. Тельма звеличувала своє покликання, діючи за натхненням, використовуючи здоровий глузд і застосовуючи інноваційні ідеї для розробки навчальних програм, які допомагали доносити євангелію до дітей. Вона попросила своїх радників та вчителів проводити збори Початкового товариства в різних місцях ближче до своїх домівок, і вона проводила постійне навчання для тих вчителів. Це рішення дозволило членам Церкви заощаджувати час і кошти й давало можливість дітям, які раніше не відвідували Початкове товариство, отримати благословення цієї чудової організації.
Приклад віри
Час минав, а я разом зі своїми братами і сестрами продовжував дивитися на Тельму, як на свого провідника. Ми проводили домашні сімейні вечори і відвідували всі свої церковні збори. Невдовзі після того як мене було висвячено дияконом, Тельма звернулася до мене під час одного з домашніх сімейних вечорів і сказала всій сім’ї, що тепер я носій священства. Того вечора я засвоїв важливий урок про повагу до священства.
Вона також зробила все можливе, аби мені не бракувало заохочення і додаткового стимулу для відвідування зборів священства чи виконання своїх обов’язків. Наприклад, Тельма шумно і енергійно піднімала мене з ліжка вранці в неділю, аби я міг прийти на збори священства. Вона також навчала мене з радістю очікувати на просування в чинах у Аароновому священстві.
Я спокійно сприймав те, що на спільних заходах та на семінарії мене називали “братом Тельми”. Когось із моїх друзів у церкві підтримували батьки, а у мене були єпископ, провідники Товариства молодих чоловіків і Тельма.
Тельма продовжувала бути для мене прикладом, маючи багато покликань, поки вона сама не поїхала на місію. Вона з честю відслужила в Гватемальській місії Кецальтенанго, і плодом її праці було хрищення нашої мами через два дні після повернення Тельми додому. Наша радість була повною, коли я, на той час священик, виконав цей священний обряд. Наслідуючи приклад Тельми, я почав старанно готуватися до служіння на місії.
Після своєї місії Тельма переїхала до Сполучених Штатів навчатися в Університеті Бригама Янга, незважаючи на наші скромні фінансові можливості. Вона продовжувала справляти на мене сильний вплив, хоча й була далеко від мене.
Після повернення додому з місії, яку я відслужив у місті Гватемала, я також поїхав до Прово, шт. Юта, щоб навчатися в УБЯ. Я був вдячний за доброту й підтримку великої кількості людей, які допомогли мені туди потрапити. Однак грошей, як і раніше, не вистачало.
Невдовзі після мого прибуття до Прово ми з Тельмою проаналізували свою фінансову ситуацію. Удвох ми прийшли до висновку, що навіть, якщо я буду частину дня працювати, у нас не буде достатньо грошей, щоб оплатити оренду їй і мені до кінця навчального року. Тельма ніколи не сумнівалася, що ми зможемо подолати це випробування. Вона вірила, що Господь вкаже нам шлях. Менше ніж через тиждень Тельма отримала листа з факультету іспанської мови в УБЯ. Коли вона його відкрила, то вигукнула мені: “Ось! Ось як ми будемо сплачувати твою оренду!” У листі йшлося про те, що її взяли помічником викладача, і це збільшувало її доход.
Подолання проблем зі здоров’ям
Роки минають, а Тельма продовжує бути джерелом натхнення. Вона справляється з труднощами краще з усіх, кого я знаю. Вона дбає про свого чудового сина, який народився з синдромом Дауна, нашу престарілу маму і свого чоловіка, який має серйозне захворювання. Крім того, ніби цього ще мало, вона й сама має проблеми зі здоров’ям.
Кілька років тому Тельма пережила операцію на мозку, аби зменшити тиск кісти в мозку. З огляду на потреби близьких їй людей, можливість виникнення ускладнень викликала страх. Вона молилася про допомогу і натхнення та ходила до храму. В усіх цих обставинах її віра не похитнулася, але вона не наважувалася віддати своє життя у руки лікаря, який мав провести таку філігранну операцію. Тельма в той час відвідала близьку подругу і розповіла їй про своє занепокоєння з приводу операції. Подруга Тельми запитала, як звуть лікаря, і коли дізналася його ім’я, то сказала, що лікар є членом її приходу. Вона сказала Тельмі, що він є вірним членом Церкви і гідним носієм священства. Він часто наспівує церковні гімни, коли виконує операції. Хоча це була незначна за важливістю інформація, вона стала лагідною відповіддю на молитви Тельми. Життя Тельми і її духовний досвід є джерелом постійної сили і свідчення в моєму житті.
Я думаю про хлопчиків, які, можливо, виростають в умовах, подібних до моїх. Я думаю про тих, хто не має в домі чоловіка, який був би для них прикладом, у кого єдиним прихистком є Церква і про тих, хто виростає в країнах з нестабільною ситуацією. Таким я кажу: ніколи не здавайтеся; тримайтеся Господа і Його служителів. Я вдячний, що Господь надавав мені необхідну підтримку й заохочував досягати цілей та стати таким, який я є сьогодні.