Молитва із Зарою
Автор живе в штаті Квінсленд, Австралія.
Одного спекотного дня Різі та Чейні запросили Зару погратися. Мама приготувала пригощення. Дівчата сіли за стіл поїсти.
Мама порізала шматочками манго з їхнього мангового дерева. Вона поклала на тарілку шматочки яблука і виноград. Різі подивилася на смачну їжу. Вона пам’ятала, що треба помолитися перед тим, як їсти пригощення. Вона запитала Зару: “У твоєму домі моляться?”
“А що це?”— запитала Зара.
“Це роблять так”,—сказала Чейні. Вона склала руки і схилила голову. Вона попросила благословення для їжі. Коли вона закінчила, то сказала: “Бачиш? Це робиться так. Це легко”.
“Ми не робимо цього у себе вдома. Ми просто їмо”,—сказала Зара.
Різі ніколи не думала, що можна не молитися. “Мамо,—сказала вона,—а ми можемо перестати молитися?”
Мама усміхнулася, несучи чашки з водою та льодом на стіл. “Ми любимо дякувати Небесному Батькові за те, що Він нам дав. Ми будемо й далі молитися. Але нічого страшного, що інші люди цього не роблять”.
Різі знала, що мама права. Вона була щаслива, коли її сім’я молилася. Можливо, молитва могла допомогти й Зарі відчути радість. “Ти можеш спробувати”,—сказала вона Зарі. “Молитися—це добре”.
“Мені подобається, що ми молимося”,—сказала Чейні. “Під час молитви я відчуваю, ніби усміхається вся моя душа”.
Зара усміхнулася. “Mожливо, я буду”,—сказала вона і з’їла шматочок манго.
Різі та Чейні раділи, що могли розповісти подрузі про молитву. Всі вони поїли й побігли на вулицю гратися.