Самозабезпечення і вивчення євангелії

Девід Б. Марш

Церковний відділ священства і сім’ї

Коли ми стаємо самодостатніми у вивченні євангелії, ми дізнаємося, як живити себе духовно і зміцнювати свої стосунки з Богом.

Вихователька в дитячому садку спостерігала за своєю групою дітей, які малювали. Коли вона ходила між дітьми, дивлячись на їхні малюнки, то запитала одну дівчинку: “Що ти малюєш?” Дівчинка відповіла: “Я малюю Бога”. Трохи здивована вчителька сказала: “Але ніхто не знає, як Бог виглядає?” Без жодних вагань дівчинка сказала: “Через хвилинку дізнаються”.

Як би було добре мати таку впевненість. Насправді Небесний Батько хоче, щоб ми були впевнені у своєму знанні про Нього. Господь сказав Єремії, що ми не маємо хвалитися своєю мудрістю, силою чи багатствами. Натомість Він сказав: “Хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене” (див. Єремія 9:23–24).

Пророк Джозеф Сміт (1805-1844) навчав: “Бог нічого не відкрив Джозефу такого, чого не зробив би відомим для Дванадцятьох, і навіть найменший святий може знати про все, як тільки він буде здатний сприйняти це, бо мусить настати день, коли жодній людині не треба буде говорити своєму ближньому: “Пізнай Господа”, бо всі знатимуть Його, … від найменшого до найбільшого”¹.

Набуття впевненості в знанні про Бога не відбувається без особистих зусиль. Батьки та вчителі можуть допомагати, але ми повинні ставати самодостатніми у вивченні євангелії. Так само як ми навчаємося живити себе фізично, щоб функціонувало наше тіло, ми повинні навчитися живити себе духовно, аби підтримувати свій дух.

Багато років тому в Сен-Августині, шт. Флорида, з голоду помирали чайки. Упродовж поколінь чайки звикли харчуватися креветками, які діставалися їм після того, як з суден ловці креветок очищували свої сіті. Згодом судна ловців креветок перемістилися з того місця до іншого. Чайки не навчилися ловити здобич самостійно. Не навчали вони цього і свій молодняк. Згодом великі красиві птахи помирали, в той час як навколо них у воді було багато риби².

Ми не можемо дозволити собі уподібнитися тим чайкам; не можемо ми також дозволити нашим дітям упродовж усього життя залежати від нас або когось іншого у їхньому знанні про Господа. “Наші зусилля,—сказав президент Меріон Г. Ромні (1897–1988), перший радник у Першому Президентстві,—повинні бути завжди спрямовані на те, щоб працездатні люди були самозабезпеченими”³. Коли ми стаємо самодостатніми у вивченні євангелії, ми дізнаємося, як живити себе духовно і зміцнювати свої стосунки з Богом.

Президент Бойд К. Пекер (1924–2015), президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Духовна самодостатність—це сила, яка тримає Церкву. Якщо ми її у вас відберемо, як ви зможете отримати одкровення, що існує пророк Божий? Як ви отримаєте відповіді на молитви? Як ви зможете знати? Якби ми рухалися настільки швидко, щоб відповідати на всі ваші запитання і надавати багато способів вирішення всіх ваших проблем, то зрештою послабили б вас, а не зміцнили”⁴.

Хоча нам подобається вчитися і отримувати натхнення у церкві, однак ми не можемо покладатися лише на це у нашому духовному живленні. Президент Джордж Альберт Сміт (1870–1951), навчав: “Мене непокоїть те, що ми, члени Церкви, надмірно залежимо від допоміжних організацій і від порад і настанов тих, хто не входить до нашого сімейства. Ми вже чули про велику кількість благословень, які Господь надає нам. Про них розповідають священні літописи, які було збережено до наших днів, і вони містять поради і настанови всемудрого Батька. Здається дивним, що так багато наших людей … погано ознайомлені з вмістом тих священних літописів”⁵.

Мені подобається вивчати євангелію в церкві, але я ще більше радію євангелії, коли мені відкриваються надихаючі думки під час особистого вивчення. Немає нічого радіснішого для мене, ніж знаходити маленькі скарби істини в Писаннях, що просвітлюють моє розуміння і наповнюють мене Духом Господа.

Навчайтеся навчатися

Коли я повернувся з місії, то побачив, що мені необхідно було ходити на духовні вечори майже щотижня, аби підтримувати свою духовність. Промовці живили мене своїми духовними думками на євангельські теми, і я був вдячний за почуття, які викликали ті думки. Я вивчав євангелію і навчав євангелії упродовж двох років, але, як виявилося, у мене не було необхідних навичок, необхідних для того, щоб регулярно підживлювати себе. Я просто читав Писання, і насправді не вивчав їх ретельно.

Вивчення євангелії можна порівняти з тим, як навчаються малюванню. Ця навичка не є інтуїтивною або природною для кожного. Ми не очікуємо, що людина візьме в руки палітру і відразу ж стане художником. Так само і з самодостатністю у вивченні євангелії. Ми не можемо очікувати, що постійно будемо відкривати для себе щось нове, якщо не засвоїмо кілька основоположних навичок вивчення євангелії. Президент Пекер пояснював, що Писання “містять повноту вічної євангелії, безодню знань. Але людина має навчитися використовувати їх, бо інакше пошук знань принесе розчарування”⁶.

Саме так трапилося і зі мною, я відчув розчарування, коли у мене вперше виникло бажання знайти сенс і скерування у вивченні Писань. Тож я почав аналізувати, як у промовців виникали їхні думки. Я присвятив цьому певний час, але згодом зрозумів, як вони приходили до певних висновків, вивчаючи доктрину в Писаннях; як вони відкривали глибинні вчення про Спасителя з віршів; як формулювали скеровуючі життя принципи з фраз у Писаннях; як пояснювали символи і як вони поєднували вчення пророків і апостолів з віршами в Писаннях.

Продовжуючи своє вивчення Писань і вчень пророків та апостолів, я помітив, що ставлю собі запитання:

Якої доктрини навчають ці вірші і чого я навчився з цієї доктрини?
Коли і де я бачив ефективне застосування цього принципу?
Що я дізнався про Небесного Батька та Його план для мого щастя?
Чого я навчився про Ісуса Христа і Його Спокуту?
Чого я маю навчитися з цих учень, як того хоче Господь?
Які натхненні думки та почуття я отримав під час читання?
Чи є щось, що може допомогти мені в моєму теперішньому випробуванні в житті?
Що з вивченого допоможе мені жити кожного дня?

Могутні вчителі, здатні переконувати

Коли змінився мій підхід до вивчення Писань, змінилося і моє викладання. Я став більше зацікавлений у тому, щоб допомагати людям відкривати євангельські істини, які будуть їх скеровувати, ніж у тому, щоб розповідати, що Писання означають для мене⁷. Мені так приємно було бачити радість, яку відчували інші люди, коли вони відкривали щось нове. То були і є найприємніші миті в моєму вчителюванні.

Я також побачив, що коли я допомагав тим, кого постійно навчав користуватися навичками і запитаннями, згаданими вище, їхня здатність ставати самодостатніми дослідниками євангелії прискорювалася. Їм не потрібно було долати довгий шлях, який подолав я.

Вивчення передує викладанню, і хороші учні перетворюються на більш духовних і надихаючих учителів. “Не прагни проголошувати Моє слово,—каже Господь,—але спочатку прагни отримати Моє слово, а тоді буде твого язика розвʼязано; тоді, якщо ти захочеш, ти будеш мати Мій Дух і Моє слово, так, силу Бога для переконання людей” (УЗ 11:21). Хто не хотів би мати таке величне благословення!

Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, звертав увагу на те, чому існує все більша необхідність у тому, щоб ми стали самодостатніми дослідниками євангелії:

“Я підозрюю, що ми робимо більший акцент на ролі вчителя і знаємо набагато більше про вчителя, який навчає через Духа, ніж про студента, який навчається вірою. Зрозуміло, що принципи і процеси як викладання, так і навчання мають велику духовну важливість. Однак, коли ми дивимося у майбутнє і розуміємо, що світ, у якому ми живемо, стане ще більш заплутаним і неспокійним, то я впевнений, що для всіх нас буде важливо збільшувати здатність прагнути навчання через віру. …

Зрештою, відповідальність навчатися через віру й застосовувати духовну істину стосується кожного з нас індивідуально. Серйозність і важливість цієї відповідальності постійно зростає у світі, в якому ми живемо зараз і все ще будемо жити. Що, як і коли ми вивчаємо залежить від викладача, методу викладання або певної теми чи формату уроку, але не визначається ними⁸.

Благословення самодостатнього навчання

Безсумнівно надихаючі повчання батьків та церковних учителів є для нас благословенням, але, можливо, більш важливо—це навчатися надихати самих себе. Коли ми стаємо самодостатніми дослідниками євангелії, то краще здатні запрошувати особисте одкровення. Самодостатні дослідники євангелії не потребують більшого стимулу для регулярного навчання, ніж знання, що під час наступного навчання на них чекає більше знань, а не нудьга. Самодостатні дослідники євангелії також краще захищені від натиску софістики, такої поширеної в нашому суспільстві 21-го століття.

Щонайменше одне з Господніх обіцянь, як здається, перш за все призначається самодостатнім дослідникам євангелії: “І того, хто зберігає Моє слово як скарб, не буде обмануто” (Джозеф Сміт—Maтвій 1:37).

Президент Томас С. Монсон пообіцяв: “Якщо ви старанно вивчатимете Писання, ваша сила уникати спокус і отримувати скерування Святого Духа в усьому, що ви робите, збільшиться”⁹.

Самодостатні дослідники євангелії відчувають на собі обіцяння Спасителя:

“Коли прагне хто з вас—нехай прийде до Мене та й п’є!

Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його” (Іван 7:37–38).

Мені все ще необхідно багато зрозуміти, але коли я став самодостатнім дослідником євангелії—це найкраще з усього, що я зробив. Це благословило всі аспекти мого життя.