За рекордний час

Річард Л. Байретт мол.

На час цієї події автор жив у Каліфорнії, США.

Щось неймовірне мало статися, аби я встиг дістатися додому на хрищення дочки.

Моїй дочці щойно виповнилося вісім років, і вона раділа, що я буду її христити. На цю особливу подію мали приїхати дідусі й бабусі, і тому її збудження й очікування на подію лише посилювалися. Однак з наближенням цього великого дня ставало все очевидніше, що мене може не бути на її хрищенні.

У мене, пілота військового літака і помічника офіцера-адміністратора ескадрильї, завжди було багато завдань, але тепер їх стало ще більше, коли мій офіцер-адміністратор перейшов на іншу роботу. Мені треба було справлятися з великою кількістю робочих завдань, які хвилями накочувалися на мене. Аби сформувати необхідну кількість льотних екіпажів, довелося відмінити навчання, призупинити деякі функції ескадрильї та відмінити відпустки, заплановані за багато місяців до того.

Льотні екіпажі вирушали на завдання у 21-денні польоти, і було мало шансів, що вони повернуться додому рано. А коли повернувся мій офіцер-адміністратор та інший офіцер-адміністратор, то було незручно сказати, що я нікуди не лечу через урочисту подію в сім’ї. Як я міг ховатися за спинами інших, якщо так часто вимагав від них жертовності?

Я просто розривався. Я завжди намагався ставити сім’ю, а не роботу, на перше місце, однак ці обставини були винятковими, і, крім того, я мав обов’язок служити своїй країні. Мій офіцер-адміністратор, хоча й не був членом Церкви, розумів важливість цієї події для моєї сім’ї і дозволив прийняти рішення самостійно. Після багатьох молитов та обговорення в сім’ї я зробив те, що, як відчував, було правильно, і вніс себе в план для здійснення наступного польоту.

Коли моя команда готувалася до вильоту вранці в понеділок, було мало шансів, що я повернуся на хрищення доньки в суботу. Нам треба було летіти в місце, де ми мали взяти вантаж, а потім на базу, де нам треба було відпочити перед новим польотом. Пізніше треба було летіти до іншого місця, щоб відпочити, потім доставити вантаж до дуже віддаленої місцевості, а потім, на зворотному шляху, зробити ще одну зупинку, аби команда відпочила, і повернутися додому за наступною партією вантажу й знову повторити весь цикл. Як правило, потрібно було щонайменше сім днів, аби пройти цей цикл лише один раз, але я знав, що моя сім’я молилася, аби я повернувся. Їхня віра і молитви допомогли мені мати віру, і дуже швидко виявилося, що цей рейс не буде одним зі звичайних рейсів.

Перше, замість того, щоб зупинятися на день або два, нам призначили дозаправку в повітрі, й ми без зупинок долетіли до нашого першого місця призначення. Потім, після мінімально допустимого відпочинку команди, ми по тривозі вилетіли на змінене завдання у віддалений регіон з терміновим поверненням. Розвантаження обладнання і заправка пальним пройшли як ніколи безперешкодно, і після наступного мінімального відпочинку для команди ми терміново вилетіли відразу на нашу основну базу. Ми могли повернутися додому приблизно за один день!

Я з радістю сказав сім’ї, що вже майже вдома. Але потім дружина сказала, що хрищення перенесли з 5 вечора на другу годину дня, бо в колі проводився захід для молоді. Я зателефонував нашому менеджеру з повітряних перевезень і пояснив ситуацію. Після короткої паузи він відповів, що в наявності є достатньо льотних екіпажів, аби перенести наш наступний виліт на 5 вечора—той час, на коли початково було призначено хрищення!

Під час польоту додому, коли ми перелітали через гірський хребет поблизу мого дому, я зрозумів, що залишилося ще одне випробування моєї віри: туман був настільки густий, що ніби ковдрою накрив міські вогні. За всю історію моїх приземлень я не міг пригадати гіршої видимості. Ми швидко склали план, що полетимо на інший аеродром, якщо виникне необхідність, заповнили свої контрольні переліки і знизилися, щоб поглянути на ситуацію.

Коли ми наблизилися до злітної смуги на 60 метрів над поверхнею землі, нас повністю огорнув туман. Раптом, пролітаючи на висоті 37 метрів, ми помітили прямо перед собою освітлену смугу, і через кілька секунд ми безпечно приземлилися. Усі ми полегшено зітхнули.

Небувалий ланцюжок подій, які, на перший погляд, можна було назвати випадковостями, дали можливість моїй команді здійснити складний переліт на інший кінець світу і назад за рекордний час, а я зміг бути вдома короткий проміжок між польотами, що співпав з хрищенням моєї дочки. З Господньою допомогою я зміг виконати свій обов’язок перед країною, ескадрильєю і, найголовніше,—перед своєю сім’єю. Звичайно, життя продовжувалося б, навіть якби нам довелося призначити іншу дату хрищення доньки, але Небесний Батько дав нам знати, що Він любить нас і чує наші молитви. Він дав моїй дочці спогади про ті дивовижні події як доказ того, що Він її любить, а ми з дружиною здобули сильніше свідчення, що “чого б ви не попросили у Батька в Моє ім’я, того, що є правильним, віруючи, що отримаєте, ось це буде дано вам” (3 Нефій 18:20).