Голоси святих останніх днів
Благословення для незнайомця
Ілюстрація Аллена Гарнса
Через багато років після того як я разом із сім’єю приєднався до Церкви, я отримав покликання служити в Нігерійській місії Порт-Харкорт. Сонячного дня невдовзі після мого прибуття в свій перший район ми з напарником, як завжди, почали проповідувати та розмовляти з людьми на вулиці.
Коли ми йшли вулицею, де було багато будинків, то почули, як нас хтось тихенько гукає з-за невисокого паркану, яким було обгороджено кілька будинків. Ми зазирнули за паркан і побачили чоловіка середнього віку, який лежав на животі біля паркану.
Він просив нас зайти, але ми ніяк не могли цього зробити. Ворота були замкнені, і ми вважали, що перелізти через паркан буде нечемно. Я відчув спонукання знову перевірити замок на воротях. Через кілька хвилин нам вдалося зняти замок і увійти через ворота. Ми побачили, що чоловік був хворий і про нього ніхто не піклувався. Він сказав, що хворіє і відчуває такий сильний біль, що не може підвестися.
Після розмови він пошкутильгав до свого дому, а ми пішли за ним. Він попросив, щоб ми за нього помолилися, а ми запропонували дати йому благословення. Коли ми поклали руки йому на голову, у мене перехопило подих і я не міг промовити жодного слова. Мене огорнув страх. Я почав тремтіти і вкрився потом, а по щоках покотилися сльози. Мені важко було молитися вголос, тож я молився в серці, щоб Небесний Батько розв’язав мого язика відповідно до Його волі.
Раптом дар мовлення повернувся до мене. Я знав, що говорю я, але слова були не від мене. Я просто чув власний голос, який просив Небесного Батька зцілити цього чоловіка, який так страждав. Перш ніж ми сказали “амінь”, чоловік заснув. Ми залишили його і пішли на нашу наступну зустріч, але запланували повернутися по дорозі додому, щоб побачити, як він себе почуває.
Ми повернулися, і на моє велике здивування той чоловік вибіг нам назустріч, вигукуючи: “Подіяло! Це подіяло!” Нас охопила така радість, що я не міг стримати сльози.
Наступної неділі на причасних зборах єпископ раптово зробив паузу й поглянув прямо на двері каплиці. Ми озирнулися й побачили того чоловіка, якому давали благословення. Єпископ знав його і був здивований, що той прийшов до церкви. З того часу той чоловік регулярно відвідував причасні збори та інші заняття. Згодом мене перевели з того району.
Просто дивовижно, як Бог здійснив диво того дня, і я відчуваю смирення від того, що Небесний Батько визнав мене гідним. Я знаю, що ми були знаряддям у Божих руках. Благословення зцілення належало тому чоловікові, але благословення свідчення і радості належало мені.