Служіння на самоті в Сараєво

Армін Вільгельм

Автор живе в Рейнланд-Пфальці, Німеччина.

Кожної неділі я сам собі співав, молився і виголошував промови. Чи почнуть приходити на збори інші члени Церкви?

Служачи в Німецьких збройних силах, я провів більше половини 1999 року в Сараєво, столиці Боснії та Герцеговини. Отримавши своє військове призначення, я стикнувся зі значними викликами і мені доводилося проводити довгі години на службі, але я завжди просив дозволу надати мені вільний час для відвідування церкви в маленькій капличці, яку використовували різні конфесії у нашому таборі чисельністю у 750 чоловік.

Однієї неділі, прийшовши після полудня у капличку, я побачив, що двері замкнені. Я дізнався, що інших членів Церкви з нашого табору перевели служити в інше місце. Я засмутився, бо дуже прагнув взяти участь в богослужінні і прийняти причастя. До приїзду у Сараєво я старанно служив президентом філії у Німеччині і міг регулярно приймати причастя.

Через кілька тижнів мене призначили супроводжувати мого генерала під час відвідування ним американської дивізії. Під час обіду американський капітан, який бачив, що я розмовляю з іншими солдатами, запитав, чи належу я до Церкви. Коли я ствердно йому відповів, він дав моє прізвище і контактну інформацію старшому провіднику церковної групи в тій місцевості.

Невдовзі зі мною зв’язався брат Фішер. Після співбесіди він рукопоклав мене бути провідником церковної групи в Сараєво, давши завдання організувати групу. (Група—це церковний підрозділ у військовому формуванні, подібний до філії).

Я почав вивішувати інформацію про час проведення зборів на дошках оголошення і посилати запрошення, сподіваючись, що знайду у військових казармах у Сараєво інших святих останніх днів. У перші тижні ніхто не приходив. Тож кожної неділі я один співав, молився і сам собі виголошував промови. Виконуючи інструкції Церкви для провідників і членів Церкви, які перебувають у Збройних силах, я міг благословляти і приймати причастя без другого носія священства. Це приносило мені велику радість.

Я проводив свої самотні збори англійською мовою, щоб покращити знання англійської. Перша промова, яку я виголосив, була присвячена Джозефу Сміту. У кімнаті не було людей, крім мене, але я відчував присутність інших. Святий Дух зміцнив мене і відкрив, як важливо було, щоб робота Господа знову почалася в цьому місці.

Через кілька тижнів після проведення мною перших недільних зборів до каплиці увійшла молода жінка—американський військовослужбовець. Вона охристилися лише кілька місяців тому. Я так зрадів! Через два тижні прибула ще одна сестра. Потім прийшло два брати. За допомогою Господа Церква в Сараєво почала зростати.

Зараз у Церкви є філія в Сараєво. Коли я пригадую час свого перебування там, то думаю, якою честю наділив мене Господь—служити в особливий спосіб—бути маленьким коліщатком у Його роботі і знати, що “з малого виходить те, що є великим” (УЗ 64:33).