Петарда

Коли старійшині Дейлу Г. Ренлунду було 12 років, його сім’я жила у Швеції. Одного разу в неділю Стеффан, друг Дейла, приніс у церкву велику петарду і сірники. Дейл дуже зрадів. Дейл взяв петарду і запалив гніт. Він хотів затушити гніт, але обпік свої пальці і петарда випала з рук! Дейл і Стеффан з жахом дивилися, як гніт продовжував горіти.

Петарда вибухнула! Жахливий сморід наповнив каплицю. Дейл і Стеффан швидко позбирали залишки петарди і відчинили вікна, щоб сморід вивітрився. Вони сподівалися, що ніхто не помітить.

Коли люди прийшли на причасні збори, вони таки помітили. Запах був настільки сильним, що люди не могли зосередитися на зборах. Дейлу було дуже ніяково і соромно. Він знав, що зроблене ним засмутило Небесного Батька.

Після церкви президент Ліндберг, президент філії, попросив Дейла зайти до його офісу, бо він розумів, що щось сталося. Дейл розповів президенту Ліндбергу, як він шкодував через свій вчинок з петардою.

Президент Ліндберг був добрим. Він відкрив Писання і попросив Дейла прочитати кілька підкреслених віршів. Дейл прочитав: “Ось, хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше. По цьому ви можете знати, чи покаялася людина у своїх гріхах—ось, вона зізнається в них і полишить їх” (УЗ 58:42–43).

Коли Дейл закінчив читати, то побачив, що президент Ліндберг усміхається. Він відчув, що його було прощено. Коли Дейл вийшов із офісу, він відчував радість.

Старійшина Ренлунд зрозумів, що він може отримати прощення, коли зробить помилку. Він міг відчувати радість, коли каявся і дотримувався заповідей Небесного Батька.