Голоси святих останніх днів
Різдво очима моєї доньки
Ілюстрація Аллена Гарнса
І я, і моя сім’я відчували глибокий спокій, коли увійшли в стайню, щоб побачити вертеп, в якому брали участь живі люди. Тварини стояли в стійлах, а чоловік і жінка, одягнуті як Йосип і Марія, стояли з дитиною, яку жінка тримала на руках. Вони були спокійні й зосереджені на маляті. Уся атмосфера була дуже мирною.
Мої старші діти, дружина і я стояли, в той час як найменша донька сіла на купу сіна перед нами. Вона поводилася тихо, а її очі були спрямовані на немовля. Коли вся сім’я була готова йти, я поклав руку на плече доньки і прошепотів, що час рушати. Вона відповіла, що хоче побути з маленьким Ісусом. Її слова зворушили моє серце, і я вирішив залишитися з нею.
Через кілька хвилин я лагідно взяв свою донечку за руку і сказав, що нам треба йти. Вона відповіла, що хоче побути ще. Я обняв її і став на коліна поруч з нею.
Майже відразу ж я відчув, ніби перенісся у часі й був поруч з Марією та Йосипом. Тоді я зрозумів, чому моя донька хотіла залишатися. Я відчув, як мене огорнув Дух. У тому місці я відчув, що був у присутності Спасителя. Сльози заблищали у мене на очах, коли я відчув Його любов. Коли нарешті настав час іти, я підняв свою маленьку дівчинку. Повернувши до виходу, я почув, як вона сказала немовляті Ісусу “до побачення” і як сильно вона Його любить.
Я легко міг злегковажити нагодою провести той час з дочкою, який плекатиму до кінця життя. Того вечора я отримав дар. Я відчув себе ближче до Бога і відчув Його любов до себе. Я вдячний за Спасителя і за можливість пам’ятати про Його народження. Я знаю, що життя, приклад і Спокута Спасителя є чудовим даром нескінченної любові Бога до всіх Його дітей. Я завжди плекатиму цей дар глибоко в своєму серці.