Гість на Святвечір
Автор живе в штаті Айдахо, США.
То завжди був найкращий вечір року. Тепер його зіпсують!
“Співайте пісні немовляті-Христу: нехай усі відчують вашу турботу” (Children’s Songbook, 51).
Клара так любила традиції своєї сім’ї на Святвечір. Спочатку вони їли на обід запечену рибу і Різдвяне печиво на десерт. Потім вони ходили на Різдвяний базар. Коли вони приходили додому, то разом читали Різдвяну історію з Біблії. А перед тим як лягати спати, вони вперше вмикали вогники на ялинці й кожен відкривав свій подарунок. То був Кларин улюблений вечір року. Вона вже не могла дочекатися!
І тут мама зробила оголошення.
“Цього року у нас на Різдво буде особлива гостя. Ви пам’ятаєте пані Рейнер?
Клара застогнала. “Та сусідка, яку тато минулого тижня запросив до церкви?”
“Саме так. Тато якраз пішов за нею”.
Клара плюхнулася на стілець. Як можна почуватися невимушено і розважатися, коли в домі хтось сторонній? Святвечір був зіпсований! Що ж, пані Рейнер не прийшла до церкви, коли тато її запросив. Може вона й зараз не прийде.
Але коли тато увійшов у двері, з ним була “особлива гостя”. Пані Рейнер виглядала стомленою і трохи сумною. Клара привіталася з нею. Але їй більше не хотілося ще щось казати. Під час обіду вона просто зосередилася на своїй страві, поки мама і тато розмовляли з пані Рейнер.
“Ти коли-небудь брала уроки танців?”—запитав тихий голос. Клара бачила, що пані Рейнер чекає на її відповідь. Вона кивнула і знову перевела погляд у свою тарілку.
“Я також,—сказала пані Рейнер таким самим тихим голосом.— Який твій улюблений вид танців?”
Клара, розвозячи овочі по тарілці, знизала плечима.
“Мені подобається балет,—сказала пані Рейнер.— Я була в танцювальній трупі в університеті. Одного року ми були в турне по всій Європі. То було дивовижно”.
Клара підвела погляд. То, звичайно ж, було дивовижно.
“А що ще вам подобається?”—запитала Клара.
Пані Рейнер злегка усміхнулася. “Грати на піаніно. І математика”.
Кларині очі стали великими. “Справді? Математика мій улюблений предмет!”
Клара проговорила з пані Рейнер до кінця обіду. Вона дізналася, що пані Рейнер здобула ступінь з математики в коледжі і що вона навчалася, щоб стати професором математики, коли познайомилася зі своїм чоловіком. Він прийняв певні неправильні рішення і зараз був у в’язниці.
Після обіду Клара була поруч з пані Рейнер, поки вони гуляли по Різдвяному базару. А потім, коли вони читали Різдвяну історію, вона читала з пані Рейнер зі своїх Писань, аби та могла слідкувати за текстом.
Невдовзі настав час розгортати подарунки. Клара отримала м’якеньку піжаму бузкового кольору. Вона не могла дочекатися, щоб одягнути її. Але їй було трохи ніяково, що пані Рейнер залишилася без подарунка.
Саме в цю мить мама вручила подарунок для пані Рейнер. Пані Рейнер сором’язливо усміхнулася і, розгорнувши подарунок, побачила в ньому пару темно-синіх шкарпеток. Вона поглянула на маму зі сльозами в очах. “Дякую. Вам не потрібно було щось мені дарувати”.
Клара пішла у свою кімнату і вдягнула свою новеньку піжаму. Вона весь час думала про пані Рейнер. Було видно, як їй приємно отримати на Різдво шкарпетки!
Коли Клара вдягала свої пухнасті шкарпетки, вона почула, як зазвучала прекрасна музика. Клара побігла вниз і побачила, що мама і тато співають різдвяні пісні, а пані Рейнер грає на піаніно. Клара приєдналася до них. Коли вона співала, тепле почуття наповнювало її серце. “Здається, не так уже й погано мати особливого гостя на Святвечір”,—подумала вона.
У неділю пані Рейнер прийшла до церкви і сиділа поруч з Клариною сім’єю під час причасних зборів. У неї був справді щасливий вигляд. Клара усміхалася, співаючи з пані Рейнер з одного збірника гімнів. Може, настав час додати ще одну Різдвяну традицію.