Червона картка
Автор живе в штаті Юта, США.
О-ох! Деніел втратив ще одну картку.
“Слухняним завжди буду я, бо усіх люблю” (Збірник дитячих пісень, с. 71).
Матео подивився на задачу з математики на дошці й швидко записав її у свій зошит. Математика була його улюбленим предметом, тож йому дійсно хотілося бути уважним. Але він ледь чув, що каже пані Сантос, бо його друг Деніел розмовляв.
“Ш-ш-ш! Деніеле, я нічого не чую!”— прошепотів Матео. Але Деніел продовжував розмовляти. Згодом і пані Сантос почула його.
“Деніеле, ти знову порушуєш тишу,—сказала пані Сантос.— Ти вже мав попередження. А зараз тобі доведеться дати мені картку”.
Деніел повільно простягнув руку до парти і дав їй червону картку. Його плечі опустилися, і він втупився в підлогу. Пані Сантос давала картки учням, які добре поводяться і виконують її настанови. Учні писали свої імена на картках і кожного дня клали їх у банку. Але треба було повертати картку, якщо поведінка була поганою. Кожної п’ятниці пані Сантос виймала картки з банки і переможець отримував приз з класної скарбнички! Деніел мав повертати багато карток через розмови, тож його ім’я не зустрічалося часто. Матео було неприємно, що Деніел втрачає ще одну картку.
На перерві Матео побіг на поле грати в футбол. Він побачив, що Деніел самотньо стоїть біля гойдалки. Було зрозуміло, що Деніел плаче. Матео хотілося покращити йому настрій.
“Хочеш пограти в футбол?”— запитав Матео.
Деніел нічого не сказав. Матео спробував більше з ним поговорити, але Деніел просто відвернувся.
“Якщо ти передумаєш, я буду на футбольному полі”.
Матео пішов пограти з іншими друзями, але він постійно думав про Деніела. Матео виповнювалося вісім років, і він невдовзі буде христитися. Він хотів бути схожим на Ісуса і бути хорошим другом. Чи міг він якось допомогти Деніелу не потрапляти в халепу?
Наступного дня клас читав історію, розбившись на маленькі групи. Але замість того щоб читати, Деніел підкидав свою книгу в повітря.
Матео намагався його зупинити. “Деніеле, нам треба читати книгу, а не гратися нею”.
Деніел знову підкинув книгу. Пані Сантос побачила, що книга мало не долетіла до стелі. Вона підійшла до Деніела і простягнула руку, щоб взяти картку. Деніел підійшов до своєї парти. На його обличчі відобразилася паніка, поки він шукав.
“О ні! Мабуть, у нього більше немає карток!”— подумав Матео. Відсутність карток означала, що Деніелу доведеться під час перерви залишатися в класі. Матео почав швидко думати. Що він міг зробити? Тоді з’явилася хороша думка.
“Деніеле,—сказала пані Сантос, якщо у тебе немає картки, щоб дати мені, тоді …”
Матео зробив глибокий вдих. “Чи можу я заплатити за нього, пані Сантос?”—запитав він.
Клас затих. Ніхто ніколи не просив у неї про таке. Матео не знав, що вона відповість.
Пані Сантос була здивована. Потім вона усміхнулася. “Ти дуже хороший друг. Так, ти можеш дати свою картку за Деніела”. Матео вручив пані Сантос одну зі своїх карток.
“Дякую, Матео”,—сказав Деніел.
“Нема за що!”—сказав Матео. “Чи хочеш ти, щоб ми читали разом тепер?”
Деніел кивнув і взяв свою книгу.
Коли Деніел почав читати, Матео відчув тепло і радість. Та хороша ідея прийшла від Святого Духа! Матео знав, що Ісус хотів, аби він допоміг Деніелу. І Матео також відчув Ісусову любов!