Місцеві новини
Дорога до вічності
“Я даю тобі владу, що все, що ти запечатаєш на землі, буде запечатано на небесах” (Геламан 10:7).
8 серпня 2018 року Небеса раділи при створенні молодої целестіальної сім’ї—Антона Стребкова і Ксенії Ніколаічевої з Першої Новосибірської філії Новосибірського округу. У цей день вони перетворили свій світський шлюб у вічний, запечатаний у Київському Українському храмі. Їхній шлях до вівтаря був нелегким, але вони все подолали, створивши чудові стосунки і зміцнивши свої почуття одне до одного за допомогою Господа.
Ксенія: Ще з Початкового товариства я знала, що аби потрапити в царство “сонця” (удостоїтися целестіальної слави) і жити вічно з Небесним Батьком і всієї моєю родиною, мені необхідно праведно прожити все життя й укласти храмовий шлюб. Однак, я в Церкві з народження, а мій нинішній чоловік не був членом Церкви на момент нашого знайомства.
Ми познайомилися з Антоном в університеті, і я й уявити не могла, що колись з цим хлопцем опинюся біля вівтаря. Якщо чесно, то і зустрічатися я з ним не особливо планувала. “У нього інша думка, купа шкідливих звичок, та й взагалі він не член Церкви”,—приблизно такі думки у мене були, коли я не пустила його відвідати мене хвору, а він залишив під дверима білу троянду і пішов. Але, на щастя Антона, через місяць я погодилася з ним зустрічатися (сама до цього часу не розумію, як це вийшло).
Коли я розповіла Антону про те, що відвідую Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, він трохи здивувався і сказав: “Ти можеш ходити в яку хочеш Церква, тому що це твій вибір, але я не готовий ходити туди”. Я розуміла, що з людиною, що не належить до Церкви, я не зможу взяти шлюб на вічність, і тому через деякий час я сказала Антону: “У мене існують принципи, пов’язані з Церквою, і я не маю наміру від них відмовлятися: я хочу укласти храмовий шлюб в Церкві Ісуса Христа з праведним молодим чоловіком”. Ці слова зачепили його серце. Так, він любив мене і не хотів втратити, однак він усвідомив, що Церква дійсно займає велике місце в моєму житті, а значить в цьому є щось особливе.
Через деякий час у Антона почався шлях здобуття і зміцнення віри в Ісуса Христа і навернення до Церкви. Крок за кроком було прослухано всі місіонерські уроки, разом ми відвідали молодіжну конференцію, яка справила дуже великий вплив на свідчення Антона, і потім настав день хрищення. Зараз багато жартують, що сестри Ніколаічеви збільшують зростання священства в приході (так, моя молодша сестра теж “охристила” свого молодого чоловіка).
Наша любов ставала все більш міцною, і ми обидва розуміли, що наступним кроком буде створення нашої спільної вічної сім’ї—запечатування шлюбу в храмі Господа. Ми обмірковували цю тему, разом обговорювали питання, що виникають. Крім іншого, я розповідала про храм, як там красиво і спокійно, про обряд хрищення за померлих, наскільки все священно, що відбувається в домі Бога. Ми уявляли себе в красивих білих одежах біля храму.
І тепер, через 4 роки наших відносин, у нас храмовий шлюб, який ми уклали в Київському храмі. Ми завжди усвідомлювали важливість шлюбу, а особливо вічного шлюбу. Простого світського шлюбу недостатньо: саме сім’я, запечатана на вічність, є доказом слухняності, праведності і виконаного обов’язку перед Богом. Звичайно, всі ми хочемо досягти піднесення, але вічна любов, надія і щастя, вирощені у праведній сім’ї—це дорогого коштує. І зараз у нас є усвідомлення і міцне свідчення про те, що наша, поки що невелика, але любляча сім’я, буде вічно разом.
Антон: Коли я вперше прийшов у приход, щоб пройти співбесіду з приводу молодіжної конференції, президент приходу попросив мене помолитися. Я був у шоці, адже я жодного разу цього не робив. Так сталося і в храмі: в перший день ми пішли на хрищення, і я хотів відчути, як це христитися за померлих предків, але мені доручили бути виконавцем цього обряду. І тут я знову розгубився: я ніколи раніше цього не робив. З цих прикладів я здобув урок, що все відбувається не просто так, Бог завжди підготує потрібний і правильний шлях для кожного особисто. Не потрібно боятися і відступати, потрібно просто довіряти Небесному Батьку. Колись я не відступив від своєї мети: домогтися саме цієї найкрасивішої і сяючої дівчини, хоч я і домагався її півроку. Саме через неї Бог вказав мені єдиний правильний шлях до вічного щасливого життя. І це життя у вічності тепер буде з Ксюшею, моєю улюбленої дружиною.
На вузькому шляху до Небесного Батька завжди будуть зустрічатися труднощі. Так було з нами і на шляху до храму. Але, подолавши всі перешкоди і біди, не відступивши від нашого Спасителя, ми отримаємо гідну нагороду. Зараз ми запечатані на вічність, і всі труднощі вже не такі страшні, адже вічний шлюб дає надію на краще, дає сили і спокій.