Як зростає Римський храм
“Люблю на храм дивитись, Колись туди піду” (Збірник дитячих пісень, с. 99).
Джоеле і Мікеле дивилися на будівельний майданчик на іншій стороні вулиці. Вони бачили багато металевих балок і бетонні конструкції.
“Поки що це не дуже схоже на храм”,—сказав Джоеле.
“Але колись буде”,—відповів Мікеле.
То був перший раз, коли брати побачили місце, де буде збудовано Римський Італійський храм. Зараз їхній сім’ї доводиться їздити до Швейцарії, щоб побувати у храмі. Однак цей новий храм буде за 30 хвилин від їхнього дому!
Мікеле і Джоеле дивилися, як великі жовті вантажівки перевозять величезні купи землі.
“Думаю, саме тут буде один зі шпилів”,—сказав Мікеле, вказуючи на місце біля фасаду будівлі.
Джоеле кивнув. “Дивися! Тато іде”,—сказав він. Їхній тато був у своєму звичайному робочому одязі—в церковному одязі і в білому будівельному шоломі. Він працював інженером-електриком у храмі. Їм подобалося слухати кожного дня, над чим він працює. Наприклад, одного дня він розповідав їм, що прибула статуя Христа. Іншого разу він розповідав про христильну купіль.
Того вечора Мікеле не забув помолитися і подякувати Небесному Батькові за храм. Він відчував тепло всередині кожного разу, коли молився про нього.
Минали тижні. Вигнуті стіни храму були покриті міцним каменем, і два високі шпилі здіймалися в небо. Поруч було збудовано невеликий центр для відвідувачів. Час від часу Джоеле і Мікеле приходили туди і, притулившись обличчям до вікна, дивилися, що змінилося.
Тоді одного дня вони отримали приємний сюрприз.
“Ви б хотіли побачити, як встановлюють статую ангела Моронія на верхівці храму?”— запитала мама. Запросили сім’ї всіх будівельників.
Джоеле і Мікеле важко було в це повірити. Вони були такі раді!
Наступного ранку вони одягнули білі сорочки і краватки. Вони ходили навколо хаму разом з іншими сім’ями. Їм навіть вдалося сфотографуватися із золотим ангелом Моронієм. Він був величезним!
Тоді робітники почали піднімати статую. Джоеле дивився, як величезний кран обережно піднімає ангела Моронія на верхівку одного зі шпилів. Неподалік дзижчав дрон, знімаючи все на відео. Це було так дивовижно!
Джоеле думав про всіх людей, які могли дізнатися про Церкву, прийшовши подивитися храмову ділянку. Він думав про те, що багато людей укладе шлюб у храмі і багато охриститься за тих, хто помер.
“Зараз це вже схоже на храм”,—сказав він своєму братові. Мікеле усміхнувся і кивнув головою.
Братам було радісно. Вони з нетерпінням чекають, коли невдовзі зможуть увійти всередину! Їхнє свідчення зростало разом з будівництвом.