Дорослій молоді
Знову дивитися НА СВЯТИЙ ХРАМ
Автор живе в Андхра Прадеш, Індія.
Я зрозумів, що було необхідно повернутися до храму, щоб краще зрозуміти і запам’ятати укладені завіти.
Чотири роки тому мій учитель інституту, брат Суреш Тартаян, поставив класу запитання: “Скільки з вас були у храмі?” Оскільки ми з дружиною Анантою вперше здійснили 10-годинну подорож до Гонконзького Китайського храму рік тому, то я з гордістю підняв руку. Потім він поставив ще одне запитання: “Чи ви пам’ятаєте, які завіти уклали у храмі?”
Його запитання змусило мене глибоко замислитися. Треба було стільки всього засвоїти під час моєї першої подорожі до храму. Хоча я намагався бути уважним, після того, як минуло стільки часу, я зрозумів, що забув завіти, які уклав у храмі. Саме в ту мить я прийняв рішення повернутися до храму вдруге і вже цього разу приділяти увагу завітам, які укладаю, та запам’ятати їх, а також усе інше, що є важливим для мого спасіння.
Час минав. У моєму житті виникли надзвичайні випробування. Однак я записався до класу інституту, і одного разу в нас був урок, присвячений пророкові Йоні. Йона не хотів робити те, що Господь наказував йому робити. Один з віршів, який привернув мою увагу—Йона 2:5: “Я вигнаний з-перед очей Твоїх, проте ще побачу я храм Твій святий”.
Цей уривок з Писань зворушив моє серце, і я молився Небесному Батькові, щоб Він дав ще одну можливість мені та моїй дружині відвідати храм.
Через чотири роки Небесний Батько знову благословив нас можливістю увійти в Його дім, цього разу в Тайбейський Тайванський храм.
Махеш і Ананта Ведурупака перед Тайбейським Тайванським храмом.
Перебуваючи там, я мав можливість виконувати обряди за свого дядька, який помер від раку. Коли мене христили за нього, я думав про благословення, які він отримає завдяки цьому храмовому обряду. Я був такий щасливий і зрозумів слова, сказані президентом храму, коли я вперше увійшов до цієї священної будівлі і почувався трохи збентеженим. Він сказав мені: “Брате, ви можете не розуміти всього, що зараз виконуєте, але настане день, коли ви відчуєте, що зробили тут щось надзвичайне”.
Я отримав свою відповідь! Мені потрібно було чотири роки, щоб зрозуміти це, коли я відвідував храм удруге.
Тепер, коли я приймаю причастя кожного тижня, я згадую про те, якою могутньою є Спокута Ісуса Христа і якими священними є укладені мною завіти у храмі.
Цього року ми з дружиною святкуємо 10-ту річницю подружнього життя. Я хочу святкувати її у храмі й виконувати обряди запечатування для своїх предків. Щоб цього досягнути, я працював на основній і додаткові роботі, яка не забирала мій час, призначений для сім’ї.
Я знаю і відчуваю, що храмова робота є реальною. Ніщо не може з нею зрівнятися, і варто йти на будь-які жертви заради відвідування храму й виконання роботи Небесного Батька для себе і для тих душ, які вже по той бік завіси.