Ваше минуле заважає вам рухатися вперед?

Джефф Бейтс

Спаситель уже сплатив ціну. Візьміться за Його руку і продовжуйте рухатися вперед.

Не так давно мій єпископ запросив членів нашого приходу подумати про те, які слабкості або гріхи ми могли б, образно кажучи, залишити біля причасного столу, щоб їх забрав Ісус Христос. Я мав гріхи, які носив із собою протягом юності і які намагався подолати, але не міг впоратися ні за допомогою молитви, ні власної сили волі. Незважаючи на те, що за ці роки я багато в чому став краще, я знав, що мені потрібно їх подолати для того, щоб продовжити рухатися вперед.

Наступної неділі після заклику єпископа я вирішив, що залишу тільки один зі своїх гріхів на причасному столі---матеріальному символі Спасителя і Його спокутної жертви. Коли я готувався до прийняття причастя, то згадав, що накрита скатертина символізує полотно, в яке Його було загорнуто при похованні, а хліб і вода символізують Його тіло і кров.

Щиро і з усім серцем я поновив свої завіти хрищення, промовив у серці молитву до Небесного Батька з проханням про допомогу і взяв зобов’язання облишити цей гріх. Потім сталося те, чого я ніяк не очікував: моє бажання грішити повністю зникло. Я спробував зробити те саме ще кілька разів, і те саме сталося з іншими гріхами. Чи було це занадто добре, щоб бути правдою?

Підкорити свою волю Його волі

Наступного тижня я знав, який гріх я хотів залишити біля причасного столу, але не відчував себе готовим від нього відмовитися. Оглядаючись назад, я розумію, що моє серце було не там, де йому належало бути. Я був недостатньо щирим у своєму зобов’язанні змінитися. Проте я усвідомив, наскільки гріх завдає болю Небесному Батьку. Я знав, аби стати вільним, мені потрібно підкорити свою волю Його волі і зосередити життя на Ньому. Тож я з усіх сил намагався цього досягти.

Я уникав будь-яких спокус, які могли призвести до цього гріха. Я змінив спосіб, у який щодня читав Писання, і дійсно обмірковував їх та застосовував до свого життя. Я зосередився на щирості свого зобов’язання змінитися і кожного дня прагнув зрозуміти Господню волю й ставити її вище за власну. Я ставив Його на перше місце, знаючи, що не зможу полишити цей гріх без сили Спокути Спасителя. Продовжуючи ставити Його на перше місце, я зміг залишити цей гріх біля причасного столу. Нарешті я був вільний від того, що утримувало мене протягом стількох років.

Завдяки цим діям я наблизився до мого Небесного Батька і мого Спасителя. Я уявив, як Вони дивилися на мене протягом усіх цих років з терпінням і любов’ю, знаючи, що, зрештою, я облишу гріхи, які перешкоджали моєму духовному розвитку. І коли я був готовий полишити їх, Ісус Христос перебував поруч, щоб надихати мене: взяти за руку і дарувати прощення та силу. Він уже підготував шлях для мого звільнення від гріхів завдяки Його Спокуті. Він сплатив ціну за мої слабкості, помилки та гріхи. Мені просто потрібно було довіряти Йому.

Ви можете рухатися вперед

Протягом цього часу я прочитав одне висловлювання старійшини Річарда Г. Скотта (1928–2015), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, яке дало мені потрібний поштовх: “Якщо ваше життя в безладі і ви почуваєтеся сковано та негідно … , не хвилюйтеся. Він уже знає про все це. Він чекає, що ви станете на коліна в смиренні і зробите кілька перших кроків. Моліться про силу. … Моліться, щоб любов Спасителя проливалася у ваше серце”¹.

Коли наступного тижня ми співали “О, як осягнути Ісусові милості” (мій улюблений гімн), кожне слово звучало правдиво; я дійсно був зворушений і вражений: те, з чим я боровся більше десяти років, було забрано від мене. Я був зворушений тим, що завдяки силі Спокути Спасителя я міг рухатися вперед. Що Він може зцілити всі гріхи і рани, й від них не залишиться й сліду. Що моє минуле більше не буде заважати мені рухатися вперед.

Мені ще треба багато чому вчитися і багато що подолати, але тепер моє життя прямує вгору. Я відчуваю більше радості й спокою. Я висловлюю більше вдячності. Я наближаюся до Небесного Батька та Спасителя і зміцнюю своє свідчення про Них. Кожного дня, коли я вирішую спробувати ще раз, я стаю на крок ближче до Них і до тієї людини, якою, як Вони знають, я можу стати.