Як я здобував віру крок за кроком
Здобуття віри вимагає часу. Часто це стається внаслідок сукупності невеличких подій.
Один з вирішальних моментів мого життя стався, коли мені було 10 років. Я провів два тижні в римо-католицькій місії Лорето, що за 32 км від мого рідного села Сілобела, Зімбабве, вивчаючи католицьку доктрину. Я пізнав і полюбив Спасителя Ісуса Христа й навчився покладатися на Господа завдяки цим урокам та враженням, здобутим у дитинстві.
Коли я був у католицькій каплиці, то бачив картини зі сценами з життя Спасителя, що висіли на стінах: народження Ісуса Христа, як Він навчав у храмі, як Він молився у Гефсиманському саду, як ніс хреста на Голгофу, як Його розіп’яли на Голгофі та Його Воскресіння. Мені по-справжньому було боляче бачити ті цвяхи й терни. В той час, коли я підходив до картини із зображенням розп’яття, мої очі були сповнені сліз. Я кожного разу плакав і казав: “Так, Він дійсно багато перестраждав заради мене”.
Під час церемонії конфірмації один зі священиків подивився мені у вічі й сказав: “Ти є світлом для світу” (див. Maтвій 5:14). Потім, показавши на палаючу свічку, він процитував слова Спасителя: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Матвій 5:16).
Чим більше я дізнавався про Ісуса, тим більше мені хотілося служити іншим людям. Наприклад, щоб набрати води, нам потрібно було ходити за 8 км від села. Часто сільські жінки, серед них і моя мати, на своїй голові несли 20-літрові ємності, наповнені водою. Після відвідування католицької семінарії я частенько штовхав 200-літровий контейнер з водою, щоб допомогти матері, і також допомагав двом іншим вдовам, які жили по сусідству. Я згадую хороше відчуття, яке мав кожного разу, коли допомагав іншим.
Цей досвід допоміг мені розвинути віру в Небесного Батька та Ісуса Христа і певним чином підготував до того, щоб прийняти євангелію Ісуса Христа у 22-річному віці.
Отримання Книги Мормона
Я зростав у той час, коли в моїй країні відбувалися зміни. У 1965 році біла меншина, очолювана Яном Смітом, проголосила незалежність від Британії. Це спонукало Організацію Об’єднаних Націй до введення санкцій та стало поштовхом до багаторічної громадянської війни, яка тривала до 1980 року. Саме в цьому році було оголошено незалежність Зімбабве. Коли я закінчив навчання, то переїхав до міста, де працював, і упродовж років не відвідував жодну з церков.
Одного дня я грався з синами свого начальника. Їм було дев’ять і сім років. Вони сказали: “Знаєте, наш тато є президентом філії у нашій Церкві”. Вони розповіли, що означає бути президентом філії, і, не задумуючись, я сказав: “Ваш батько не потрапить на небеса”. Я зрозумів, що припустився великої помилки, і відчайдушно почав думати, що сказати, аби вони забули про ті мої слова. У кінці дня, коли вони побачили їхнього батька, то підбігли до нього і повторили сказане мною. Я думав, що втрачу роботу.
Мій начальник раніше показував мені куртку, в якій служив у армії. А це було ознакою того, що він убивав. Ось тому я сказав те, що сказав. Він дуже спокійно запитав мене, чому я таке сказав. Я відповів: “Босе, пам’ятаєте, ви розповідали мені, що вбивали під час війни. У Біблії сказано: “Не вбивай”.
Він запитав мене, до якої церкви я ходжу. Я відповів, що раніше ходив до католицької, але вже сім років не ходжу до жодної. Начальник розповів про періоди воєн і ворожнечі, описані в Старому Завіті, а потім дав мені примірник Книги Мормона. Я так радів, що не втратив роботу.
Він дав мені Книгу Мормона у 1981 році, але я не читав її, і навіть не відкривав, ще два роки. Одного разу в неділю мені було нудно, бо друзі кудись поїхали з міста. Тож я взяв книгу й пішов до залізничного вокзалу, розташованого поруч, і там її читав. Того дня після читання у мене виникло бажання робити добро; але найбільше мене зворушив під час наступних читань 3 Нефій 11. Я читав про тих нефійців, які вижили після війни й заворушень, і про те, як їм явився Спаситель.
Моя країна потерпала від війни упродовж 15 років. Були люди в моєму селі, з якими я зростав, хто пішов на війну і ніколи з неї не повернувся. Інші стали каліками.
Тож, читаючи про нефійців, я відчував, як Спаситель звертається до мене, коли каже: “Встаньте і підійдіть до Мене, щоб ви могли вкласти руки свої до Мого боку, і також щоб ви могли відчути сліди цвяхів на Моїх руках і на Моїх ногах, щоб ви могли знати, що Я Бог Ізраїля і Бог усієї землі, і Мене було вбито за гріхи світу” (3 Нефій 11:14).
Мені здавалося, що Він промовляє особисто до мене, запрошуючи прийти до Нього. Мене пронизала думка, що я можу це зробити. Це все змінило.
Як я здобув своє свідчення
Минуло кілька місяців, перш ніж я відважився піти до церкви. Я знав, де знаходиться церква, але в нашій маленькій філії не було місіонерів. У лютому 1984 року я увійшов до каплиці Квекве. Мені захотілося піти назад. Я не був упевнений, що прийшов у правильне місце, тож сів позаду, готовий до втечі. Після вступних слів президент філії, Майк Аллен, склав своє свідчення про Спасителя Ісуса Христа і про Книгу Мормона. Я відчув, що маю багато спільного з присутніми. Наступна людина також свідчила про Спасителя і про Книгу Мормона, і так само третя. Мене охопила неймовірна радість. Мені не вистачило сміливості вийти до трибуни, тож я підвівся зі свого місця й сказав: “Я люблю Ісуса. Я читаю Книгу Мормона”. І я знову сів. Це й стало початком мого свідчення.
Свідчення тих людей були способом, у який Господь зворушив мене, бо завдяки їм я відчув, що перебуваю у правильному місці. Я відчував, що ті люди—мої брати і сестри. Упродовж наступних днів я молився за них і за те, що вони мене прийняли. Я познайомився з членами Церкви, які були до мене такими добрими і так мені допомогли.
Того дня, коли я переступив поріг каплиці, сталося багато всього. Я думаю, що сталося б, якби ті члени Церкви не поділилися своїм свідченням. Ви ніколи не знаєте, що поруч може бути людина, якій важко. Коли ви підводитеся і розповідаєте про свої почуття, це може бути саме тим, що необхідно комусь почути.
Часто діліться своїм свідченням. Якщо ви це робите, то зміцнюєте себе та людей навколо. Відстоюйте те, що знаєте. Якщо ви дотримуєтеся поради з Книги Мормона, то наблизитеся до Спасителя.
Наближайтеся до Спасителя
Час, проведений у римо-католицькій місії Лорето, був тим першим кроком, без якого я не став би послідовником Спасителя Ісуса Христа. Ще тоді я зрозумів, що учнівство—це процес, і нам потрібно неухильно йти вперед попри наші слабкості й недоліки. Якщо ми приймаємо запрошення—“Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Maтвій 5:48),—ми будемо просуватися до вічного життя “рядок за рядком, приписання за приписанням” (див. Учення і Завіти 98:12).
Ми знаємо, що шлях не завжди буде легким, і у дорозі у нас будуть певні труднощі та переживання. Але єдиний спосіб знайти мир у житті—завжди триматися Господа.
Спокута Ісуса Христа—це для мене все. Я знаю, що Спаситель нам допомагає. Нам потрібно рівнятися на Нього, іти за Ним і допомагати іншим підніматися, як Він допомагає і піднімає нас.
Я зрозумів, що учнівство—це процес, і нам потрібно неухильно йти вперед.
Ілюстрації Грега Ньюболда