Нам потрібне друге диво

Деніел Пайн, шт. Нью-Мексико, США

Ми вже стали свідками одного дива, коли моя дружина завагітніла. Тепер нам потрібне було ще одне.

На 24-му тижні вагітності моя дружина Сара відчула сильний біль. Я дав їй благословення і пішов на роботу. Я був на роботі, коли вона попросила, щоб я приїхав додому і відвіз її до лікарні.

“У вас почалися пологи”,—сказали нам лікарі, коли ми приїхали. Оскільки Сара була вагітна лише 24 тижні, найбільшим шансом зберегти дитині життя був кесарів розтин.

“Немає необхідності вашій дружині переживати ще одну травму,—сказав мені лікар.— Вона в будь-якому випадку втратить цю дитину”.

Ми з Сарою поговорили і помолилися про те, що сказав лікар. Ми відчули, що якщо є хоч найменший шанс для виживання нашого немовляти, нам слід ним скористатися. У нас були труднощі з тим, щоб мати дітей. Наш найстарший син Тейлор був усиновлений. Коли через два роки після усиновлення Тейлора Сара завагітніла, ми вважали це дивом. Тепер нам потрібне було ще одне диво.

Невдовзі до нас підійшов фахівець і сказав: “Думаю, що у нас є час перевезти вашу дружину до дитячої лікарні в Ель-Пасо, шт. Техас, де є необхідне обладнання для догляду за передчасно народженими і важко хворими новонародженими. Там у дитини буде шанс!”

“Швидка допомога” на великій швидкості повезла Сару з місцевої лікарні до дитячої лікарні, яка знаходилася на відстані 45-хвилинного переїзду. Я їхав за ними і благав Господа в молитві здійснити для нас диво. Я обіцяв Йому, що залишатимусь на євангельському шляху і намагатимуся бути кращим.

У лікарні я сказав лікарю відділення інтенсивної неонатальної терапії: “Ми знаємо, що вже відбулося одне диво, коли моя дружина завагітніла. Тепер нам потрібне ще одне”.

Пологи пройшли без ускладнень, і наша дитина вижила. Після того як Шанна провела чотири з половиною місяці у відділенні інтенсивної неонатальної терапії, ми привезли її додому. Ми дійсно побачили друге диво. Не минуло багато років, як ми стали свідками ще одного дива—Господь благословив нас близнюками.

Шанна має ледь помітне відставання у розумовому розвитку, вона на інвалідному візку, однак сповнена радості, завжди на позитиві і дружить з усіма. Вона любить розповідати про свій день, і вона радіє життю. Шанна постійно усміхається і навчає нас бути щасливими. Ми любимо її і вдячні за неї. Шанна є справжнім благословенням.