Як я здобув свідчення, подорожуючи світом
Автор живе в штаті Юта, США
Це історія про те, як я приєднався до Церкви і моя сім’я стала активною в євангелії.
Ілюстрація Паулін Грейсон
Я народився в Іспанії і жив там вісім років. Ми не дуже часто ходили до церкви, тож я не охристився, коли мені виповнилося вісім років, але я того дійсно хотів. Одного дня я запитав батьків, чому ми більше не ходимо до церкви і чому я не охрищений.
Я розповів їм про своє бажання христитися, це зворушило їхні серця, і ми знову почали ходити до Церкви. Відвідування Церкви приносило радість. Мама була таким хорошим прикладом і натхненням для мене. У неї було міцне свідчення, і вона часто читала Писання.
Пізніше ми переїхали до Венесуели, звідки родом мій батько. Ми жили там два роки, але через проблеми з економікою у нас було багато труднощів. Втім було і щось хороше. Мені подобалася їжа, і там були мої родичі, які раді були мене бачити. Вони були такими смиренними людьми, і ми всі разом ходили до церкви й відчували Духа.
Незважаючи на те, що ми ходили до церкви і я міг відчувати Духа, я знав, що і мені, і моїй сім’ї чогось не вистачає. Я дійсно відчував, що нам необхідно запечататися і стати вічною сім’єю. Одного недільного ранку єпископ запросив усіх присутніх прочитати Книгу Мормона до кінця року. Я знав, що це допоможе батькам і мені повніше жити за Господньою євангелією. Поступово впродовж читання Книги Мормона Спаситель почав давати нам більше знання та благословень, і ми продовжували регулярно читати Писання.
Невдовзі я охристився. Я дійсно відчував Духа у своєму житті, і мої батьки також. Моє свідчення почало зростати. Ми переїхали до Флориди, США, і нам довелося зробити багато змін та знову іти на жертви, так само, як під час переїзду з Іспанії. Але наші свідчення зміцнювалися. Ми щотижня ходили до церкви і продовжували читати Писання.
Ми докладали багато зусиль; упродовж тривалого часу ми читали Писання, молилися, приймали правильні рішення і у нас виникло бажання запечататися сім’єю на вічність. Ми поговорили з єпископом, і хоча минув ще якийсь час, той день нарешті настав. Як ми раділи, що йдемо до храму.
Я зміг виконувати хрищення, поки чекав на батьків, які виконували храмову роботу для себе. У мене було відчуття, ніби я хрищуся знову. Я був по-справжньому щасливий, що можу допомагати людям за завісою. Тепер ми з сім’єю щотижня ходимо до храму. Я регулярно виконую хрищення, бо мені подобається в цьому допомагати. Я так радію, що зміг запечататися з батьками у храмі на всю вічність, і маю можливість бути з ними завжди.