Повноваження, обряди і підготовка
Президент Даллін Х. Оукс
Перший радник у Першому Президентстві
Обряди спасіння і піднесення є основоположними у величному Божому плані для Його дітей та їхній підготовці.
Фотографія храму в Тегусігальпі, Гондурас, зроблена Коді Беллом
У Писаннях міститься багато посилань на Друге пришестя, подію, яку з нетерпінням чекають праведні та якої жахаються або яку заперечують злочестиві. “Так, нехай волання пройде поміж усіх людей,—застерігав Господь на початку Відновлення.— Слухайте і знайте, Наречений іде. … Готуйтеся до великого дня Господа” (Учення і Завіти 133:10; див. також 34:6).
Підготовка до зустрічі з Богом
Ми живемо в час, згаданий у пророцтвах, “коли мир буде забрано з землі” (Учення і Завіти 1:35), коли “все буде у сумʼятті; і … людські серця завмиратимуть” (Учення і Завіти 88:91). З усіх боків нас оточують випробування, але з вірою в Бога ми покладаємо довіру на благословення, які Він обіцяв тим, хто дотримується Його заповідей і готується.
Щоб ми підготувалися до зустрічі з Господом, Він повелів: “Стійте на святих місцях і не сходьте, доки день Господа не прийде; бо ось, він прийде скоро” (Учення і Завіти 87:8). Що це за “святі місця”? Безсумнівно, до них належить святий храм, який відвідують ті, хто вірно дотримується своїх завітів. Безсумнівно, до них належать ті місця, де служать сповнені віри місіонери та інші, кого було покликано владою священства. Коли ми стоїмо на святих місцях, то застосовуємо владу священства і відчуваємо його силу, а також прагнемо отримати обряди, необхідні для піднесення та вічного життя.
Повноваження священства у відновленій Церкві
Тридцять років тому я усвідомив, чим повноваження священства в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів відрізняється від іншого виду повноважень. До мого кабінету прийшла дружина одного видатного протестантського священнослужителя. Багато років вони з чоловіком дуже старанно служили Господу, виконуючи християнське служіння. Тепер вона хотіла приєднатися до відновленої Церкви, однак дещо її стримувало.
Вона прийшла запитати, навіщо їй христитися, якщо вона вже була охрищеною християнкою. Обряд виконав священнослужитель—її чоловік, який христив багатьох людей у їхній релігійній громаді. Вона запитала: “Ви хочете сказати, що мій чоловік не мав повноважень охристити тих людей, яких він охристив?”
На допомогу мені прийшов Дух, поки ми молилися про цю ситуацію.
“Навпаки. Переконаний, що ваш чоловік мав повноваження виконувати ті хрищення,—відповів я.— У нього були всі повноваження, які могли бути надані його церквою, його релігійною громадою і законами країни. Він застосовував те повноваження, коли виконував хрищення, проводив шлюбні церемонії, наймав працівників для підтримування церковної будівлі в належному стані та призначав людей для участі в проведенні богослужінь. Ми не ставимо під сумнів те повноваження, але ми хочемо, щоб ви знали про інший вид повноважень: владу, яку Бог передає смертним людям”.
Я пояснив, що те, що змушує нас вимагати хрищення для тих, хто перейшов у відновлену Церкву Ісуса Христа,—це необхідність бути охрищеними божественним повноваженням, яке Ісус дав Петру та іншим апостолам. Він сказав їм, що все, що вони тим повноваженням зв’яжуть на землі, буде зв’язано на небесах (див. Матвій 16:19; 18:18). Іншими словами, воно буде дійсним і чинним за завісою смерті, щоб задовольнити вимоги небес. Я свідчив їй, що це повноваження було відновлено і зараз воно є лише в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Трохи пізніше ця жінка та її чоловік охристилися. Упродовж довгих років нашого знайомства вони залишаються вірними членами Церкви.
Про те, як важливо мати повноваження, свідчать багато уривків з Писань, де йдеться про земне священнослужіння Спасителя. Ми читаємо, що люди, яких Він навчав, “дивува[лися] з науки Його. Бо навчав Він їх як можновладний, а не як ті книжники” (Maтвій 7:28–29; див. також Maрк 1:22; Лука 4:32). У синагозі вони “жахнулися”, що “із потугою … навіть духам нечистим наказує Він,—і вони Його слухають” (Maрк 1:27; див. також Лука 4:36). Ісус казав книжникам, які ставили Йому запитання, що “Син людський має владу прощати гріхи на землі” (Maрк 2:10; див. також Лука 5:24).
Пізніше первосвященники та старійшини запитували, якою владою Він діяв (див. Матвій 21:23–27; Марк 11:27–33). Вони не відповідали Його вимогам для отримання відповіді. Але те, що Він потім сказав та зробив і було Його відповіддю. Коли він покликав Своїх апостолів, то “настановив” їх (Іван 15:16), щоб “посилати на проповідь їх, і щоб мали вони владу вздоровлювати недуги й вигонити демонів” (Maрк 3:14–15; див. також Maтвій 10:1; Лука 9:1; Дії 8:18–19). Коли Він покликав сімдесятьох, то дав їм “владу” (Лука 10:19).
Спаситель мав божественну силу і владу, і Він ними ділився. Як сказав Іван Христитель, Батько “дав усе в Його руку” (Іван 3:35).
Роль обрядів
Найбільш поширеним прикладом застосування влади священства є обряди. Обряди і священство—нероздільні. Обряд—це священна дія, яка має вічне значення і виконується владою священства. Під час обряду укладаються завіти і надається обіцяння благословень. У відновленій Церкві Ісуса Христа є такі обряди: хрищення, приймання причастя (яке є найчастіше виконуваним у Церкві обрядом) і храмові обряди, зокрема укладання шлюбу на час і на вічність та обдарування, яке ми називаємо ендаументом. У цьому обряді поєднуються отримання знань, укладання завітів та обіцяння благословень.
Отримання обрядів—це вимога, яку дано Богом і яка має вічні наслідки. “Існує закон, нескасовно встановлений в небесах до заснування цього світу, на якому ґрунтуються всі благословення” (Учення і Завіти 130:20). І “всі, хто бажають мати благословення з [Господніх] рук, мають дотримуватися закону, який було призначено для цього благословення, і умов його, як було встановлено ще до заснування світу” (Учення і Завіти 132:5).
Обряди спасіння і піднесення є основоположними у величному Божому плані для Його дітей. Ісус навчав, що спасіння в царстві Божому починається з того, щоб “родит[ися] з води й Духа” (Іван 3:5). Піднесення (вічне життя, “спосіб і якість життя, яким живуть Небесний Батько і Його Улюблений Син”1) набувається завдяки вищим завітам і обрядам храму (див. Учення і Завіти 14:7; 84:38; 88:107; 132:16–17, 20–21). Наш пророк, Президент Рассел М. Нельсон, навчав: “Це життя є часом підготовки до спасіння і піднесення. Згідно з Божим вічним планом, спасіння є справою індивідуальною; піднесення є справою сімейною”.2
Підготовка до зустрічі з Господом
Він прийде знову, щоб правити і царювати, художниця Мері Сауер
У сучасному одкровенні сказано, що той, хто боїться Господа, “буде стежити за тим, коли великий день Господа прийде, саме за ознаками пришестя Сина Людини” (Учення і Завіти 45:39). Наприкінці Свого земного священнослужіння Ісус казав про Друге пришестя. Він описував лиха, які перед тим настануть, та важливість—незважаючи на ті лиха—бути “готов[ими]” (Maтвій 24:44). Потім Він проголосив: “Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так” (Maтвій 24:46; див. також Лука 12:37, 43).
Президент Нельсон навчав: “Ми лише готуємося до кульмінації цього останнього розподілу—коли Друге пришестя Спасителя стане реальністю”3. Ознаки Другого пришестя—навколо нас і, як здається, вони проявляються все частіше й інтенсивніше. Ми стаємо свідками того або дізнаємося про те, що по всьому світу спостерігаються землетруси, голод, тайфуни, повені, пошесті та збройні конфлікти. Однак не всі ознаки є загрозливими. Позитивною ознакою цих часів є пророковане збирання Ізраїля, яке Президент Нельсон назвав “найважливішою подією, що відбувається на землі сьогодні”4.
У міру того, як це збирання триває, ми організовуємо коли “для захисту і для притулку від бурі і від гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю” (Учення і Завіти 115:6). Ми також прискорюємо будівництво храмів, у яких вірні можуть збиратися у своїх рідних країнах, аби укладати завіти, які дадуть їм право удостоїтися вічного життя (див. Учення і Завіти 84:19–22; 131:1–3).
Як навчає Книга Мормона: “Це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом” (Алма 34:32). Чи готуємося ми?
А що, як день Його пришестя буде завтра? Якби ми знали, що зустрінемо Господа завтра—через свою смерть або Його несподіваний прихід,—то що ми зробили б сьогодні? У чому нам треба було б зізнатися? Що нам треба було б припинити робити? Кого нам треба було б простити? Яких обрядів прагнути? А що ще ми зробили б для виконання своїх завітів? Якщо ми в змозі зробити це, то чому б не зробити це зараз? Якщо наші каганці підготовки порожніють, давайте негайно почнемо їх поповнювати.