Як я можу просуватися шляхом завітів, якщо й досі не в шлюбі?

Марджорі Корнільєс

Автор живе в Північному Самарі, Філіппіни.

Незалежно від того, на якому етапі життя ми перебуваємо, іти вперед означає іти до Христа.

Коли я повернулася додому на Філіппіни після місії, перше, що я хотіла зробити—зустріти гідного носія священства, з яким укладу шлюб у храмі і будуватиму зосереджену на Христі сім’ю.

Я думала, що знайти його буде легко. Але минуло вже чимало років з часу мого повернення додому, а я й досі не знайшла того, за кого вийду заміж.

Я завжди була цілеспрямованою у своєму житті. У старших класах я ставила цілі на майбутнє, конкретні цілі, які допоможуть мені розвиватися на шляху завітів—єдиному шляху, який зрештою приведе мене і всіх нас назад, щоб жити з Небесним Батьком.

Я поставила за мету закінчити семінарію та інститут релігії, здобути освіту, отримати ендаумент у храмі, відслужити місію, знайти роботу відповідно до своєї освіти й створити вічну сім’ю.

Я досягла усіх тих цілей, крім однієї, і хоча я пишалася досягнутим, іноді виникало відчуття, що я зупинилася у своєму розвиткові.

Зупинка в розвитку

Упродовж років я багато шукала і молилася про те, щоб знайти людину, з якою буду всю вічність. Я завжди виконувала заповіді, застосовувала вчення пророків і провідників у своєму житті й намагалася бути гідною відвідування храму. Тож, відчуваючи пригнічення, я іноді не могла зрозуміти, чому, незважаючи на мої старання, я все ще не можу досягнути цієї однієї цілі й часто почуваюся, ніби неспроможна рухатися вперед шляхом завітів.

Чого мені не вистачає?

Однієї ночі, коли я почувала надзвичайно велике занепокоєння через свій сімейний стан і, як здавалося, уповільнений розвиток, я вилила свої почуття Небесному Батькові. Я відчувала, ніби я застрягла, зовсім самотня й розгублена. Поки я молилася і розмірковувала, то отримала чітке нагадування:

“Надійся на Господа всім своїм серцем. …

Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки” (Приповісті 3:5–6).

У ту мить я зрозуміла, що ті “стежки” включали і шлях завітів.

То було нагадування, що якщо “Бог буде понад усе” у моєму житті, як навчав Президент Рассел М. Нельсон¹, Він спрямує мене до Христа і надасть мені духовних сил, обіцяних благословень і можливість вічно розвиватися.

Прямувати до Христа

Старійшина Марвін Дж. Ештон (1915–1994), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Встановлюйте цілі. … Але не впадайте у відчай, якщо ви не досягаєте великих перемог. Нагадуйте собі, що старання можуть мати більше значення, ніж кінцевий результат”².

Довгий час я зосереджувалася лише на моїх мріях про шлюб і на тому, що мені не “не вдалося” укласти цей завіт. Я забула про значення завітів, які я вже уклала, і як ті завіти допомагали мені йти до Христа.

Я забула, якими чудовими є мої обставини. Зараз, оскільки я не маю дітей і багатьох домашніх обов’язків, у мене є час, щоб розвивати більше навичок, які допоможуть в майбутньому. Я можу віддавати багато свого часу служінню іншим людям і турботі про членів свого приходу. Я можу зустрічатися з більшою кількістю людей і навчатися від них. Я маю більше часу, щоб покращувати стосунки з батьками і рідними братами й сестрами. А найважливіше, я все ще маю багато можливостей невпинно працювати над тим, щоб більше бути схожою на Спасителя.

Я зрозуміла, що якщо я все ще йду шляхом, який веде мене до Ісуса Христа, то я там, де маю бути.

Я йду вперед шляхом завітів.

Президент Нельсон також навчав, що “де б ви не знаходилися на шляху завітів, …я обіцяю вам: якщо ви будете щиро й наполегливо виконувати духовну роботу, необхідну, щоб набути надзвичайно важливої духовної навички—навчитися чути шепіт Святого Духа,—то матимете все те скерування, якого будь-коли потребуватимете у своєму житті”³.

Я знаю, що якщо мене скеровує Дух, то я буду скерована туди, де Він хоче мене бачити, а отже, де я хочу бути.

Як ми можемо невпинно розвиватися?

Якщо під час просування шляхом завітів у вас опускалися руки або вам здавалося, що ви перестали рухатися вперед, мені знайомі ваші почуття. Іноді в церкві я почувалася незатишно або не в своїй тарілці через те, що незаміжня. Я також вислухала багато добродушних жартів від родичів або членів приходу стосовно свого сімейного стану—як і багато тих з нас, хто не в шлюбі.

Але я зрозуміла, що якими б не були мої обставини, я завжди можу невпинно рухатися вперед шляхом завітів. Я можу зосереджуватися на завітах, які вже уклала і на розвитку та вічних обіцяннях, які приходять внаслідок дотримання тих завітів.

Незалежно від наших нинішніх обставин ми маємо можливість вдосконалюватися і ставати народом, який дотримується завітів,—відповідно до сподівань Господа.

Так само як Господь радив Еммі Сміт, ми можемо “відкласти те, що від цього світу, і прагнути того, що від кращого” та міцно триматися за свої завіти з Богом (Учення і Завіти 25:10).

У шлюбі чи самотні, з дітьми чи без дітей—усі ми можемо просуватися шляхом завітів, якщо дотримуємося Його поради, любимо і служимо іншим, бачимо наявні благословення, відчуваємо і висловлюємо вдячність, визнаємо, що наше бачення є необхідним для побудови царства Божого, виконуємо сімейно-історичну роботу, звеличуємо свої покликання, намагаємося завжди бути гідними відвідування храму і допомагаємо іншим також залишатися на шляху.

Я знаю, що невпинно рухаючись вперед і усвідомлюючи важливість наших завітів та духовної сили, яку вони дають, ми можемо підготувати себе (і світ) до того часу, коли Спаситель прийде знову і ми будемо навіть краще підготовлені до отримання майбутніх обіцяних благословень.