Як я навчився служити з любов’ю

Ларрі Джесперсен

Автор живе в штаті Міссурі, США.

Служіння благословляє тих, кому ми служимо, але якщо ми служимо з відповідним ставленням, ми також матимемо благословення.

Коли в 35-річному віці я приєднався до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, серед усього іншого я швидко зрозумів, що мені необхідно з готовністю служити іншим людям. Що б то не було: допомога при переїзді на нове місце, пропозиція подбати про чийсь газон, ремонтні роботи чи транспортні послуги, я намагався завжди відгукуватися на прохання послужити, які отримував від кворуму або від конкретних людей.

Я відчував, що служу правильно. Втім, озираючись назад, я розумію, що служив з почуття обов’язку, а не з почуття любові до тих, хто потребував допомоги. Я не дивився на служіння як на спробу стати Господніми руками¹.

Після переїзду в центральну частину штату Міссурі, США, я мав нагоду послужити одній літній подружній парі. Їхній маленький сільський будиночок потребував значного ремонту, зокрема ремонту даху, який протікав. Однак ці літні люди мали серйозні проблеми зі здоров’ям, через які не могли виконувати фізичну роботу.

Одного спекотного липневого дня разом зі своїм хорошим другом Далласом Мартіном ми сиділи на даху, замінюючи покрівельний гонт. Нам було незручно там сидіти, ми обливалися потом. Раптом Даллас перестав забивати цвяхи, підвівся і поглянув на мене.

“Ти розумієш, яким благословенням для нас є можливість бути тут, нагорі, і виконувати цю роботу, а не бути тими, хто в будинку, і не може цього робити?”—запитав він.

Його запитання пронизало мене, як блискавка. Воно в буквальному розумінні змінило моє життя. Увесь мій погляд на служіння кардинально змінився. Я зрозумів, яким благословенням є здатність робити все, що я можу робити.

У ту мить я відчув, що ми з Далласом не лише допомагали з почуття обов’язку, але допомагали з почуття вдячності. Господь благословив нас здатністю дійсно бути Його руками. Усвідомлюючи це, було легко відчувати любов до тих, кому ми допомагали.

З того дня, коли б я не брав участь у будь-якому проєкті служіння, або коли б хтось не потребував допомоги, яку я був спроможний надати, я намагався тримати в розумі ту думку. Мені це не завжди вдавалося, але таке ставлення стало величезним благословенням у моєму житті. Завдяки цьому я завжди служив з радістю.

Коли в мене проблеми або випробування, я намагаюся думати про людей, які потерпають від більш серйозних негараздів, ніж я. Потім я дякую Господу за всі благословення, які Він мені дає.

Якщо ми маємо правильне ставлення до служіння, тоді воно набуває нового значення. Я завжди пам’ятаю два висловлювання Президента Гордона Б. Хінклі (1910–2008) про служіння.

“Найкращі ліки від хвороби жаліти себе—загубити себе у служінні іншим”².
“Найкраща відома мені протиотрута від занепокоєння—це робота. Найкраще лікування від втоми—допомога тому, хто втомлений ще більше. Серед найбільших парадоксів життя є такий: людина, яка служить, майже завжди отримує більше користі, ніж та, якій служать”³.

Це так і є, коли ми служимо іншим людям з правильним ставленням. Якщо ми дійсно намагаємося допомагати з почуття любові до братів і сестер і керуємося бажанням бути Господніми руками, наше служіння благословлятиме нас не лише у цьому житті, але і в прийдешньому.