Крила віри

Дрю Гаузен, шт. Техас, США

Я хотіла виконати різдвяне бажання мого сина й побачити радість на його обличчі, якої так відчайдушно потребувала сама.

“Щоб рудий метелик сів мені на руку”,—радісно вигукнув мій трирічний син. Його відповідь стала невинною відповіддю на моє озвучене запитання: “Що ти хочеш на Різдво?”

Я пробурмотіла невпевнене “Подивимося”, перш ніж вкласти його спати, насолоджуючись нечастими моментами, які ми проводимо разом. Більшість часу я надто часто перебуваю не в настрої, щоб спілкуватися з ним.

Безперервний плач його новонародженої сестрички, яка потерпає від колік, затягує мене у чорну діру післяпологової депресії. Я почуваюся, як розбита порцелянова посудина, склеєна скотчем—гострі уламки, які ледь тримаються разом. Я не хочу, щоб мій поганий настрій зіпсував моєму синові радість від очікування свята.

Я відчуваю тягар його відповіді на своїх плечах. Рудий метелик сів на його руку під час однієї з наших щоденних прогулянок прохолодного дня ранньої весни. Він розповідав про це кілька тижнів. Це все ще залишається найяскравішою подією його короткого життя.

Я хочу виконати його бажання й побачити радість на його обличчі, якої так відчайдушно потребую сама. Я іду спати, помолившись про те, щоб мати спокій і полегшення, відчуваючи, що це буде нелегке Різдво для нас обох.

Наступного дня, коли ми прокидаємося, то бачимо, що ранок просто ідеальний для нашої щорічної прогулянки напередодні Різдва. Мій син готується, як ніколи, і розповідає про те, як і коли прилетить його метелик.

“Трохи холоднувато,—кажу я, застібаючи замок його куртки і надягаючи йому шапку на голову.— Можливо метелики сидітимуть у своїх теплих хатинках”.

“Але не мій метелик”,—сміється він, не падаючи духом.

Я кладу свою маленьку донечку у візочок і мовчки молюся: “Будь ласка, не допусти, щоб він надто розчарувався”.

Поки ми йдемо, мій син роззирається поміж деревами, його ентузіазм наростає з кожним кроком. Холодний вітер струшує листя. Мій син кружляє, поки листочки не впадуть на лісову землю, де він з хрускотом наступає на них черевиками. Для нього світ наповнений чарами, так само, як і очікування на те, коли збудеться його мрія. Однак я не бачу жодного метелика.

Ми доходимо майже до кінця стежки. Коли я починаю кликати його додому, то чую радісний сміх. Я обертаюся і бачу, що він стоїть під деревом і тримає палець витягнутим, а навколо нього танцює маленький рудий метелик. Вони ледь-ледь торкаються одне одного, і син усміхається. Його погляд зупиняється на мені, і я відчуваю, як по мені розливається тепло, коли я милуюся маленьким дивом, яке щойно побачила.

Я плескаю в долоні, радіючи й уславлюючи Господа. Бог чув. Тягар мого смутку стає легшим, і Дух свідчить, що Він про мене знає. Він почув моє благання, в якому я просила дати мені силу і полегшення під час стомливих ночей і депресивних днів.

Навіть щось таке незначне, як метелик у грудневий день, є доказом того, що Небесний Батько спостерігає за моєю сім’єю, нагадуючи, що дива продовжують відбуватися, коли у нас є віра дитини.